? 8.1. Проблемні запитання (за повістю-есе Романа Горака “Тричі мені являлася любов”)

1. Ви зустрілися з новим терміном повість-есе. Як ви його розумієте?

2. Що ви можете сказати про композицію повісті?

3. Чому назви перших трьох частин звучать, як поетичні рядки?

4. Чому повість Р. Горака має назву “Тричі мені являлася любов”?

5. Чому повість має чотири частини?

6. Кому присвячена перша частина?

7. Розкажіть про любов Франка до Ольги Рошкевич.

8. Хто та “гордая княгиня”, якій присвячено другу частину повісті? Які стосунки єднали її і поета?

9. Хто та жінка, від якої “і очам приємно” для поета?

10. Найкращим другом Франка була “жінка, котра була поруч”. Що вам відомо з повісті про неї та її життя поруч із чоловіком?

 9. “Музична сторінка” у життєвій долі І. Франка

Пісне, моя ти сердечна дружино,

Серця відрадо в дні горя і сліз,

З хати вітця, як єдинеє віно,

К тобі любов у життя я приніс.

І. Франко “Пісня і праця”

Неперевершений майстер слова був наділений здатністю глибоко сприймати музику, завдяки їй переживати душевний дискомфорт і як наслідок – глибше відчувати та розуміти слово. Він не мав спеціальної освіти, не грав на музичних інструментах (окрім сопілки), проте мав неабияке музичне чуття. “Він любив народну музику, пісню, - писав композитор С. Людкевич. – Любив з властивою йому пристрасністю”. Він не був музикантом, але вмів глибоко відчувати аромат народної музики, виявляючи надзвичайно тонке розуміння мелодії, умів віднаходити в ній “душу”.

Ще з раннього дитинства Іван Франко виніс теплі світлі спогади про спів своєї матері Марії Миколаївни Кульчицької. Від неї він вивчив повний цикл весільних пісень, а на десятому році життя записав у спеціальний зошит перші пісні: ліричні, жартівливі, коломийки. “...А потім у Дрогобичі від ремісників і т. п. людей починає збирати і записувати народні пісні. За недовгий час таким чином було записано до 800 пісень” (В. Бонч-Бруєвич “Моє листування з Іваном Франком”).

Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Франко брав участь у “досить гарному хорі”, де одержав початки нотного співу, ходив з ровесниками колядувати. Один із керівників гімназійного хору і квартету, в якому Франкові належала партія першого баса, Карло Бандрівський згадував: “В 1873 році на Фомину неділю запросив Франко наш хор з 8 осіб до себе в Нагуєвичі. Туди зайшли ми пішки, ночували в домі Франка, співали в церкві”.

Іван Франко любив співати, співав різні пісні: українські народні (до речі, улюбленою його піснею була “Там, за горою, там, за крем’яною, не по правді жиє чоловік з жоною”), а також інших народів. Дочка письменника Ганна згадувала: “Тато знав багато пісень народних, а любив співати і пісні єврейські на весіллі або сумні мелодії”.

“Франко дуже любив народні пісні і знаменито їх передавав, хоч і не мав голосу”, - стверджував Северин Паньківський, відомий український актор, що працював у трупах Кропивницького та Старицького.

Захоплення народною піснею відбилося і на творчості письменника. Першим друкованим його твором став сонет “Народна пісня” (“Друг”, 1874), а перша повість “Петрії і Довбущуки” побудована на народному мелосі.

В основу драми “Украдене щастя” покладено пісню “Про шандаря”, а за сюжетом “Пісні про Марусяка” написана драма “Кам’яна душа”.

З уст І. Франка записували пісні Микола Лисенко (понад 20), Климент Квітка, Філарет Колесса (понад 30).

Завдяки ініціативі Франка та заходам Наукового товариства ім. Т. Шевченка вийшли у світ перші наукові видання пісень у Західній Україні – “Галицько-руські народні пісні з мелодіями” І. Колесси, “Галицько-руські народні мелодії” укладені Й. Роздольським і С. Людкевичем, “Українсько-руські народні пісні” О. Нижанківського. Тільки народій пісні присвятив гігант думки понад 50 наукових праць!.. Серед них найоб’ємніша, провідна – “Студії над українськими народними піснями” (1907). Мабуть, це рідна ненька передала йому свій заповіт, щоб шанував у житті “великі дві сили” – пісню і працю.

Твори І. Франка завжди були у полі зору композиторів. На тексти поезій Каменяра написано близько 200 композицій. М. Коцюбинський, виступаючи з рефератом про творчість Франка, зазначав: “Взагалі Франко – лірик високої проби, і його ліричні вірші просяться часто в музику”.

Одним із перших інтерпретаторів лірики І. Франка і солоспіві був М. Лисенко. Його твори “Місяцю-князю”, “Не забудь юних днів”, “Розвійтеся з вітром” розкривають вірші Франка у мрійливо-елегійних тонах. У повній гармонії з Франковими віршами є мелодії пісень “Безмежнеє поле”, “Я не кляв тебе, о зоре”. Особливе місце у співпраці двох митців займає пісня “Вічний революціонер”, покладена на музику 1905 р.

Великою популярністю серед української студентської молоді на початку ХХ століття користувалася пісня “Не пора, не пора”. Музику до поезії створили композитор Денис Січинський і український історик і композитор Микола Аркас. В основу музики пісні лягла старовинна німецька маршова мелодія, а поезія “стає згодом національним гімном галицьких українців” (А. Крушельницький). Дата написання вірша невідома, надрукований він був у збірці “З вершин і низин” у циклі “Україна” в 1887 році, а в радянських виданнях творів Каменяра годі шукати цю поезію, її немає навіть у його 50-томнику.

Започаткував музичну франкіану композитор В. Матюк, написавши музику до юнацької драми письменника “Три князі на один престол”, яку ставив Львівський аматорський студентський гурток (1876 р.). Музика до цієї п’єси, на жаль, була втрачена.

Вже у другій половині ХХ століття лірика І. Франка надихала композиторів Я. Степового, А. Штогаренка, Ю. Мейтуса, В. Вериківського, Б. Лятошинського, Г. Майбороду, К. Данькевича, В. Кирейка, Ф. Надененка.

Франківська тема виявилась у симфонічній музиці (“Каменярі” Г. Майбороди, “Не забудь юних днів” С. Людкевича), кантатно-ораторіальному жанрі (“Наймит” С. Людкевича), оперному (“Украдене щастя” В. Амброза, “Золотий обруч” Б. Лятошинського, “Украдене щастя” Ю. Мейтуса), балетному (“Сойчине крило” А. Кос-Анатольського) жанрах.

 10. Поеми

Чільне місце у творчому доробку І. Франка посідає жанр поеми. Всього написано автором понад двадцять поем. Франко писав їх протягом тривалого часу останніх двох десятиліть ХІХ і першого ХХ ст. – в час, коли відбувалися кардинальні зміни в політичному й суспільному житті, відроджувалась, по-новому глибоко усвідомлювала себе нація, коли осмислювались важливі питання її життя, минулого, сучасного і майбутнього, особливої ваги набували духовні пошуки людини, змінювалося художнє мислення. Саме це й викликало до життя такий серйозний жанр, як поема з її епічним розмахом, ліризмом і драматизмом, з її філософською глибиною.

Перші поеми Франко створює наприкінці 70-х років. Вони мають реалістичний характер. Це незакінчені твори “Історія товпки солі” (1879), “Нове життя”, “Голод”, “Марійка” (1881-1883), “Мотрона-комірниця” (1881), “Сурка” (1889) та ін. Серед ранніх творів найвагомішою за проблематикою, найширшою за охопленням подій і образів є поема “панські жарти” (січень-лютий 1887, опублікована у збірці “З вершин і низин, 1887”). Критика визначила жанр твору як поему-епопею (А. Каспрук). Сам автор називав його “поетичним оповіданням”. Поема має присвяту: “Пам’яті мойого батька Якова Франка”.

Низку вагомих і актуальних етико-філософських проблем свого часу І. Франко порушує і розв’язує з гуманістичних позицій у поемі “Смерть Каїна” (1889). Біблійна легенда про братовбивство розроблялася багатьма митцями, починаючи з XVI ст. Відомий сюжет наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. використовували Шарль Бодлер, Леконт де Ліль, Віктор Гюго. Франко у своїй поемі розгортає кінцевий етап тяжкого й тривалого пошуку героєм гармонії, рівноваги духу, щастя, втілених для людей у понятті “рай”.

Другий “світовий сюжет” – про великого грішника Дон Жуана де Теноріо (в інших пам’ятках – де Маранья), що постав з іспанської середньовічної легенди XVI ст. про королівського придворного, чиє ім’я стало символом зради, ошуканства й жорстокої байдужості до долі тих, хто йому довірився, - був використаний Франком у його поемі “Похорон” (1898).

Особливо мучило й боліло Франкові те, що із втратою державності народ втратив і відчуття національної гордості, прагнення до національно свідомого духовного життя. Саме ця трагічна втрата деформувала уявлення про моральну цінність людської поведінки, людських змагань.

Усі ці питання гостро стояли перед інтелігенцією на межі століть, потребували відповіді. Особливо багато уваги цим проблемам віддали майстри слова, зокрема І. Франко. Звернувшись до них у “Похороні”, він продовжив їх розробку в поемі “Іван Вишенський” (1900) і з особливою художньою силою – у поемі “Мойсей” (1905).

У центрі поеми “Іван Вишенський” – образ українського письменника-полеміста кінця XVI – початку XVII століття, палкого патріота і непримиренного борця проти польської шляхти Івана Вишенського.

У зображенні Франка Іван Вишенський – це людина, яка в релігійному аскетизмі^, у втечі від світу шукає порятунок для своєї душі, але поклик поневоленої України, почуття обов’язку перед рідним народом нестримно тягнув його знову туди, у світ, до людей, до діяльності, до служіння Вітчизні.

Мовби відпочиваючи від філософських складних і нерозв’язаних проблем, І. Франко пише сатиричні поеми “Лис Микита” (1890), “Абу-Касимові капці” (1895) та “Коваль Бессім” (1900), які мають виразно фольклорний, казковий характер.

У 1899 р. виходить друком збірка І. Франка “Поеми”, до якої крім “Похорону” увійшли нові переспіви східних і західноєвропейських сюжетів: “Істар”, “Сатні і Табубу”, “Бідний Генріх”, “Поема про білу сорочку”.

Інший політичний твір поемного жанру “На Святоюрській горі”, опублікований 1900 р. у збірці “Із днів журби”, пронизаний наскрізним почуттям любові до свого краю і народу, ідеєю самовідданого служіння патріотичним почуттям. Темою твору є один із прикінцевих епізодів Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр.

 10.1. Поема “Мойсей” – вершина поезії Івана Франка

Франко збагатив українську літературу численними поемами на різноманітні теми. Їх близько 30 ліро-епічних поем. Дослідники розподіляють їх на кілька жанрових груп:

а) соціально-побутові (“Панські жарти”, “Сурка”);

б) сатирично-політичні (“Ботокуди”, “Лис Микита”);

в) гумористичні, переважно для дитячого читання (“Пригоди Дон Кіхота”, “Коваль Бассім”);

г) історичні (“На Святоюрській горі”);

ґ) біографічні (“Іван Вишенський”);

д) філософські (“Смерть Каїна”, “Похорон”, “Мойсей”).

Кращою з цього жанру вважається поема “Мойсей” (1905). Це глибокий філософський твір про взаємини вождя і народу на шляху боротьби за кращу долю, що був безпосереднім відгуком поета на події революції 1905 року в Росії.

Франка в останні роки життя часто запрошували в різні аудиторії почитати поему “Мойсей”. Цей твір відразу після публікації заволодів умами й душами галичан, буковинців та всіх небайдужих до майбутньої долі України. Франкова поема, написана майже сто років тому, не втрачає актуальності. Як і Шевченкове послання “І мертвим, і живим...”, цей твір змушує замислитись: як жити українцям, на яких шляхах шукати щастя, яким лідерам довірити долю нації. Недаремно Олександр Білецький назвав поему “Мойсей” заповітом українському народові. Саме через біблійний сюжет твору Франко розкрив національні, українські проблеми. У символах і підтекстах – роздуми про нелегкий шлях рідного народу до свободи, осмислення психології українців, які віками зазнавали національних утисків. Читаємо: “О Ізраїлю!”, а вчуваємо “Україно!”, співчуваємо євреям, а думаємо про українців.

Твір пронизує глибока віра в закономірності буття, в Божественне начало, що дає лад і вищий смисл усякому існуванню. Злиття з Богом благородними помислами і духовним життям – означає досягти вічності, – така думка пронизує твір.

Завдяки геніальному баченню і розумінню, тонкому інтуїтивному чуттю, Франко створив твір багатоплановий, проблематичний, потрібний багатьом поколінням українців. Минає час, змінюються епохи, а ми й сьогодні прислухаємося до Франкового слова. В цій невичерпності й філософському наповненні – художня сила твору і його невмируща жива енергія.