7.5. Обдурив

Молодий купець Новицький вирішив нашвидку засвоїти основні науки й умовив П. Грабовського вчити його сократівським способом: 2—3 години на день під час чаювання. Оплата 20 крб. на місяць.

— Спочатку це було цікаво,— розказував потім П. Грабовський,—але згодом він набрид мені пригощаннями і подарунками, солониною та ікрою. Не витерпів, відмовився.

Сам купець був задоволений навчанням. Він казав:

— Заплатив я за три місяці навчання шістдесят карбованців, а порозумнішав на тисячу, знаю тепер, що таке політична економія і звідки в капіталу ростуть ноги.

При цьому учень реготав так голосно і радісно, ніби уклав угоду чи спритно обдурив покупця.

7.6. Ходіння по муках

Одна з найтрагічніших доль випала українському поету П. Грабовському. Починаючи з вісімнадцятирічного віку і до смерті, упродовж двадцяти років терпів він безнастанні переслідування й муки, хоч і загинув у нерівній боротьбі зі світом нетерпимого й немилосердного чиновництва, проніс через усе своє життя світлу людську гідність, не схибивши ні разу. За читання нелегальної літератури в 1882 році його вперше заарештували й вигнали з семінарії. Два роки жив він на селі, тяжко бідуючи, а коли повернувся до Харкова, включивсь у роботу групи “Чорний переділ”. Потрапивши в солдати, він і тут виявляє непокору: коли офіцер покарав солдата звичайним на той час способом, змусивши марширувати його з набитим камінцями ранцем, Грабовський не витримав і кинувся до нього:

— Ви не маєте права з нас знущатися! — вигукнув він.— Ви не повинні з муштри робити кару!

За це поета заарештовують і відправляють до Ташкента на заслання. Але в Оренбурзі по дорозі заарештовують уже за належність до групи “Чорний переділ”. У тюрмі Грабовський протестує проти брутального поводження із в'язнями і разом із товаришами оголошує голодовку, витримавши одинадцять днів. Після того поета засилають до Східного Сибіру в Балаганськ. Він переніс величезний піший перехід етапом у Сибір і знову повстав проти нелюдського ставлення до його товаришів. 22 березня 1889 року в Якутську трапилася ганебна подія, яка ввійшла в історію під назвою Якутська трагедія: групу політв'язнів вирядили етапом, не видавши достатнього запасу харчів. Група запротестувала, тоді на них кинули солдат: шість чоловік убили, багатьох поранили, в тому числі й жінок.

П. Грабовський з товаришами В. Краніхфельдом, М. Ожиговим, С. Улановською і С. Новаковською склали відозву: “Російському урядові”. Відозву розмножили гектографом і розіслали поштою. Поет знову опинився в тюрмі, де пробув три з половиною роки. Нарешті його заганяють у найвіддаленіший куточок Якутії, до Вілюйського краю, де відбував заслання і М. Чернишевський. Це сталося 1892 року. Десять літ витримував поет важкий клімат, самотність, нелюдське становище політичного в'язня. Смерть поклала край його двадцятирічним ходінням по муках.

 8. Відгуки про творчість та особистість П. Грабовського.

П. А. Грабовський про себе

Ім'я твоє яснітиме в ряді тих наших мучеників, що, наче стяг бойовий, ведуть і вестимуть цілі покоління до боротьби з усякою самоволею, з усяким гнітом чи то індивідуальним, чи національним!

Іван Франко

Можна б вирватися відси, написавши прошеніє на тему “Грех юности моей и неведение моего не помяни”, але такого прошенія я не можу написати і ніколи не напишу. Значить — сиди і нічогісінько не жди.

Ніколи я ще не вмирав за Україною, як зараз. Я тяжко занедужав, нема надії прожити зиму. Вада серця...

П. Грабовський у листі до Б. Грінченка

Ось ще просьба: стрінете мого маленького сина де-небудь, так поможіть йому прибитись до якогось щиро українського гурту...

П. Грабовський у листі до І. Франка

Шевченко був поетом-борцем, найкращим діячем громадським; він завжди знав, куди йде і за чим. В своїй праці поетичній він мав на оці тільки людину та її щастя; з сього погляду він являється для всіх нас найкращим прикладом...

П. Грабовський

* * *

Чим би я не був, як би на що не споглядав, а в мені завжди жив перш над усе українець; прихильність до рідного слова та люду перевершила все інше,— то, звичайно, вплив українського села,— наслідки, яких не забути повік.

П. Грабовський у листі до редактора

журналу “Зоря” Василя Лукича

* * *

Змолоду я був трохи химерної вдачі, смиренної, хоч і запальної, легко переймався жалем та товариським почуттям... а як підріс трохи, мене тягнуло до всього надзвичайного та романтичного і мені хотілося прийняти муки за Христа.

* * *

Освіта народу на його рідній мові — то головна справа.

* * *

Ми мусимо бути європейцями на ґрунті українському!

* * *

...без українщини мені просто смерть.

* * *

Втіхо моя, пісне українська! Мов дотик зачарованої істоти, ти зміцнюєш мої сили, кріпиш почування, викликаєш жадобу життя, що таке огидне та безталанне іншої доби! Велика, незрівнянна, певно, твоя сила, коли ти зачудувала Європу, перейшла нетрі Азії, прийнялася в Америці, а може, ще й по інших сторонах світу.

П. Грабовський

* * *

А все починалось із Харківщини, де народився і змужнів майбутній поет. Українська природа, народні традиції, звичаї та обряди, казки, легенди й перекази бабусі Марти непомітно гартували дитячу душу. Ще підлітком Павло відчув кришталеву чистоту моралі сільської людини, котра й “гадки не має тримати камінь за пазухою, ладна поділитись останнім”.

П. Гомон, літературознавець

* * *

В розмові зі мною Грабовський говорив не раз: “Треба мову українську виводити на широкий шлях. Це дурниця, ніби нею не можна висловлювати наших тонких і складних переживань та думок. Цілком можливо”.

М. Рклицький, товариш П. Грабовського по засланню

* * *

Засланець, замолоду одірваний од рідної землі, серед якутських тундр і снігів, Грабовський зумів викохати таку велику любов до рідного краю й народу, до якої навіть у нашому письменстві не зразу добереш аналогію. Що найголовніше, це любов з далекої чужини та серед чужих людей не обернулась у нього в хоробливе замилування всім рідним, у перевагу національного над людським: це широка любов до людини взагалі, до всіх поневолених народів і країв, серед яких рідний край тільки перше місце займає в поетовому серці.

* * *

...тюрма і заслання зв’язали творчість поета, не дали розгорнутися йому до вищих проявів громадянської поезії, але й таким, як був, Грабовський дає зразок коли не найталановитішого, то найтиповішого поета-громадянина в нашому письменстві.

С. Єфремов, літературознавець

З 18 років свого життя до смерті своєї передчасної Павло Грабовський був справжнім мучеником за найкращі, найвеличніші християнські ідеали, несучи непохитно тяжкий хрест мук і страждань за Україну, за Свободу, за Правду! Не можна без подиву й захоплення згадувати про цю незвичайну людину, про цього великого праведника, про цю кришталево чесну людину.

П. Одарченко, літературознавець

...П. Грабовський найбільше цінував честь, гідність, добро і справедливість. В ім’я цих високих ідеалів поет страждав і мучився в тюрмах та засланні. Царський уряд жорстоко покарав Грабовського за його почуття людської та національної гідності, за палкий спротив усякому насильству над особистістю. Поет трагічної долі, Грабовський до останніх днів зберіг кришталеву чистоту своєї вразливої душі, світлі помисли, шляхетність.

В. Захарова, літературознавець