Перша думка наша, діти,

Краю рідному;

Першу працю присвятити

Люду бідному!

Усім серцем полюбляти

Вчиться ближнього,

З тяжких злиднів визволяти

Неспроміжнього.

Не кохайтесь у користі

З її шматтями,

А прямуйте жити вмісті,

Бути браттями!

Чули заповідь господню:

Всім любитися,

А не рить другим безодню

Та злобитися!

Отож будьмо, діти, певні

По-господньому:

Завжди милі, завжди кревні

Одно одному!

П. Грабовський розумів, що майбутнє його рідного краю залежить від того, якими виростуть діти українців: чи будуть вони любити свою землю, чи виконуватимуть Божі заповіді жити в мирі й любові з ближніми, чи навпаки -— цуратимуться рідного народу, сваритимуться за багатство, виростуть зрадливими та користолюбними. Тому кілька поезій він присвятив дітям, серед них і вірш з однойменною назвою — “Дітям”.

Починається він характерним для П. Грабовського поетичним звертанням. У ньому поет закликає дітей присвятити свої перші думки “краю рідному”, а першу працю — “люду бідному”, тобто поліпшенню його становища.

У літературознавчих розвідках радянських часів про П. А. Грабовського нема і згадки про ставлення поета до християнського вчення, до десяти Божих заповідей. Скрізь він там — полум'яний незламний революціонер, мета якого — зміна існуючого ладу за допомогою сили. У цьому ж вірші поет промовляє до дітей майже словами Біблії: “Усім серцем полюбляти вчиться ближнього, з тяжких злиднів визволяти неспроміжнього”; треба “всім любитися, а не рить другим безодню та злобитися!” Не можна бути користолюбцем, віддавати перевагу “шматтю”, а не людині, нормальним людським почуттям, П. Грабовський, як і Т. Шевченко у свій час, закликає: “А прямуйте жити вмісті, бути браттями!” і “Завжди милі, завжди кревні одно одному!” (кревні — як кровні брати). Порівняймо у Т. Шевченка: “І всім нам вкупі на землі єдиномисліє подай і братолюбіє пошли”. Вірш написаний чотиристопним хореєм, з перехресним римуванням. У ньому багато окличних речень, звертань, що надають творові емоційності. Наближенню до читача служать і просторічні та діалектні слова (“шматтями”, “вмісті”, “не кохайтесь”, “кревні”, “любитися”, “одно одному”), перифраз “рить другим безодню” — з фразеологізмів “рити яму кому, під кого”, “яму копати”. Також один із яскравих художніх прийомів — постійне вживання дієслів у неозначеній формі (“присвятити”, “полюбляти”, “визволяти”, “жити”, “бути”, “любитися”, “рить”, “злобитися”), які пом'якшують наказовий спосіб (“вчиться”, “не кохайтесь”, “прямуйте”, “будьмо”).

У житті дитині обов'язково зустрінуться антагонізми - добро і зло, любов і ненависть. Автор за допомогою антонімічних пар схиляє юних читачів до думки, що треба обирати позитивне: “не кохайтесь у користі” — “а прямуйте жити вмісті”, “всім любитися” — “не злобитися”.

Вірш П. Грабовського “Дітям” сповнений патріотичними почуттями, при цьому звучить якось лагідно, ніжно, і, незважаючи на свій столітній вік, порушує дуже актуальні проблеми: любові, злагоди, миру в суспільстві, взаємодопомоги, уваги до людини і раннього виховання дітей на гуманістичних засадах.