Всі свої ласки, щедроти

Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,

Дай доброго світа!

Щастя дай Боже, народу

І многая, многая літа.

Отже, молитва як жанровий різновид лірики в останній третині ХІХ ст. семантико-структурно становить цілісну систему, що водночас є закритою і відкритою.

Вагомим здобутком української лірики цього періоду став сонет (М. Старицький, Олена Пчілка, І. Франко та ін.), який під пером І. Франка набув новаторських ознак: поет не тільки шукав нових формотворчих засобів, а й вкладав новий зміст у цю класичну форму, наповнивши її революційним пафосом. Сонет функціонує як жанр політичної, філософської, описової та любовної лірики.

В українській поезії цього періоду відбулося становлення особливої жанрової структури – циклу^. Особливо віртуозною^ є структура циклів Франка (свої збірки він складав переважно із циклів). Циклізація в його творчості поширювалася, була багатоплановою, окремі цикли між собою перегукувалися, доповнюючи один одного й створюючи своєрідну структуру у своїй цілісності – “епопею у віршах”, характеризуючи долю самого митця та долю народу й України. Під пером І. Франка, Б. Грінченка, П. Грабовського цикл утвердився в українській поезії як розвинений популярний жанр.

Оновлюється описова лірика: функціонує не лише пейзажна, а й портретна поезія, в якій панує психологізм, розкриваються внутрішні переживання героя (“Чабан” Я. Щоголева, “Бурлаки” І. Манжури та ін.). Створено цікаві елегії, пісні (деякі з них стали народними), балади (“Чати” М. Старицького; “Керманич”, “Князь Олег” І. Франка; “Мати” Дніпрової Чайки та ін.). Часто поети сміливо переносять на український грунт форми, що побутували вже в інших народів (еклога^, елегійний вірш, тріолет^, секстина^, терцина^ та ін.), розширюючи формотворчі можливості українського вірша. Особливим екпериментаторством відзначався І. Франко, який досягав єдності змісту і форми.

Прагнення поетів у всій повноті й багатогранності відтворити дійсність, світ духовних устремлінь сучасної людини спонукало їх до пошуків у галузі жанрів. Інтенсивно розвивається поема:

• соціально-побутова (“На степи” 1883 В. Мови (Лиманського); “Текінка” (1886-1887), “Бурятка” (1891) П. Грабовського; “Гуцульська доля” (1892) С. Воробкевича; “Сурка” (1889), “Панські жарти” (1887) І. Франка та ін.);

• філософська (“Юдіта” (1883), “Дебора” (1887) Олени Пчілки; “Самсон” (1888), “Давня казка” (1893) Лесі Українки; “Рубач” (1882), “Святий Валентій” (1885), “Цар і аспект” (1892), “Смерть Каїна” (1889), “Іван Вишенський” (1900), “Мойсей” (1905) І. Франка; “Терновий вінок” (“Пілат”) (1900) О. Маковея; “Герострат” (1888) В. Самойленка);

• історична поема (“Бунт Митуси” (1876), “На Святоюрській горі” (1900) І. Франка; “Козачка Олена” (1883) Олени Пчілки; “Байда” (1887), “Похід Наливайка” (1887) В. Маслянка; “Кримські гості” (1888), “Козаки” (1888); “Кам’яна баба” (1900) Б. Грінченка; “Morituri” (1903) М. Старицького; “Бабина казка” (1896) Я. Щоголева; “Роберт Брюс, король шотландський” (1893) Лесі Українки).

Отже, у зміст української поезії останньої третини ХІХ ст. могутньо вливаються історія і сучасність з їх непокоєм, бурями і суперечностями. Розширюються тематичні обрії поезії. Вона відображувала щирий біль за знедолену людину, сумовиту поезію її життя. Поети усвідомлювали, що саме український народ, який несе на своїх плечах увесь тягар національного поневолення, бездержавності, не має права навіть мріяти про культуру, освіту, школу рідною мовою, що саме він від цього найбільше страждає. Водночас митці слова стверджували, що саме народ прагне національно самоусвідомитись, самовизначитись і завдання поезії – допомогти йому в цьому самопробудженні.

Охоплюючи широкі картини національного буття, відтворюючи його з народного порядку, в дусі модерного мислення, твори поетів 70-90-х років ХІХ ст. є художнім відтворенням дуже важливого і неповторного моменту національної історії. Це був період нагромадження духовних, ідейних, політичних сил, що підготував у мистецтві енергію для нових естетичних стрибків, нового етапу в розвитку поезії. Мине кілька років – і в мистецтві слова сміливо заявлять про себе неоромантизм, символізм, експресіонізм, футуризм, імпресіонізм та інші течії модернізму.

 1. Сидір Воробкевич