5. Що спонукало п. Грабовського викласти свої погляди

щодо завдання поета і поезії? 146

5.1. Переказ статті Грабовського “Дещо про творчість поетичну” 146

6. “Мов ангела, тебе я стрінув...” (матеріали до реферату) 148

6.1. Чаруюча посестра П. Грабовського 157

7. Штрихи до портрета 158

7.1.Зовнішність П. Грабовського 158

7.2.Тюремні будні 158

7.3. Зустріч по дорозі на заслання 159

7.4. Клуб шахістів 159

7.5. Обдурив 159

7.6 Ходіння по муках 160

8. Відгуки про творчість та особистість П. Грабовського. 160

П. А. Грабовський про себе

9. Чи знаємо ми творчість Павла Грабовського? 162

9.1. Конкурс ерудитів 162

9.2. Фразеологічна вікторина 164

10. Питання та практичні завдання (за творчістю П. А. Грабовського) 164

11. Готуємось до виступів. Теми рефератів 166

12. Рекомендована література 167

Список використаних джерел 168

Додаток А. Список біографічно-художніх творів 170

Додаток Б. Короткий літературознавчий словник 172

Додаток В. Відповіді 189

Про автора 191

Від упорядника

Чіткість і стильність -

ознака розуму

Народна мудрість

Дорогі друзі! Головними завданнями, які стоять сьогодні перед словесниками, є формування на заняттях і під час позааудиторної роботи національної свідомості , виховання активної творчої особистості.

Серед багатющої літературної спадщини нашого народу є такі художні твори, які спонукають студентів, учнів-старшокласників уважніше придивитися до себе, до оточуючих, до світу. Вони допомагають самоствердитись, відчути свою значимість у житті, усвідомити себе як частинку нерозривного ланцюжка багатьох поколінь.

Благодатним матеріалом для формування активної життєвої позиції, національного самоствердження молоді є творчість письменників 70-90-х років ХІХ ст., а саме: Сидора Воробкевича (огляд), Івана Манжури (огляд), Олени Пчілки (огляд), Якова Щоголева (огляд), Івана Франка ( життєвий і творчий шлях, аналіз поезії, прози, драматургії), Павла Грабовського (біографічні відомості, тексти поезій відповідно до програми з української літератури; аналіз творчості письменника, матеріал до реферату).

Мета цього своєрідного і незвичайного посібника-порадника – допомогти студентам у вивченні творчості вище згаданих майстрів слова.

Короткий літопис життя і творчості письменників поглибить уявлення про добу, в яку жили письменники, ознайомить із літературним доробком.

Стисла історія написання художніх полотен, їх характеристика та орієнтовні плани спонукають до глибшого пізнання й осмислення особливостей творів, їх жанрової природи.

Літературні тести, диктанти, контрольні завдання, вікторини, допоможуть вам відтворити та аналізувати найважливіші уривки, осягнути авторський замисел, визначити ідейно-художню вартість творів.

Поцінування мови творів та відгуки відомих письменників, літературознавців стануть орієнтиром при самостійній оцінці твору.

Запитання проблемного характеру спонукатимуть до роздумів і творчих пошуків, а список рекомендованої літератури зорієнтує на пошук найдоступніших джерел інформації.

Посібник-порадник розрахований для студентів та викладачів вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації. Може бути корисним учителям та учням старших класів загальноосвітніх шкіл.

Щиро бажаю успіхів!

Укладач

Умовні позначення

 - студентські повідомлення, реферати, доповіді, рекомендована література.

 - самостійні та контрольні роботи.

 - тести, літературні диктанти, вікторини.

? – запитання проблемного характеру.

 - опрацювання критичного матеріалу, художньої літератури.

 - обов’язковий та вибірковий записи у робочий зошит.

 - чи знаєте ви?

 - підказка.

 - письменники та літературознавці про майстра слова.

 Українська поезія 70-90-х років ХІХ століття

Українська поезія останньої третини ХІХ ст. – унікальне явище в духовній культурі нашого народу. Вона ознаменувала важливий історико-літературний поступ в українському мистецтві слова. Поезія цієї доби була модерною (цей термін у такому значенні вперше застосував відомий французький поет Шарль Бодлер, 1821-1867) за характером змістовних і формальних шукань і дещо відмінною від попередньої традиційної художньої системи. У 70-х роках відбувся новий поворот у розвитку поезії, його смисл можна охарактеризувати як момент зустрічі традиції з новими, модерними віяннями. Бути модерним, сучасним, актуальним – означало втілити в живих образах швидкоплинний час, бути відданим найважливішим ідеям ХІХ століття – “гуманізму, демократизму, свободі чоловіка і народності” (І. Франко). Бути сучасним – таке завдання ставили перед собою й успішно його вирішували Я. Щоголев, І. Манжура, Б. Грінченко, М. Старицький, Олена Пчілка, І. Франко, О. Кониський, П. Грабовський та ін. На їхню думку, сучасний твір виражає риси нового світосприймання. Сучасна поезія художньо відображає стрімкі порухи історії, зміни долі народу, його прагнення до волі і незалежності. Сучасне для неї – весь багатогранний духовний і моральний зміст доби: змагання й боротьба за кращу долю людини проти антилюдяного суспільства та колоніального стану України, роз’єднаності її земель.

Поезія цієї доби розвивалася під гаслами відродження, що його переживала тоді вся українська література. Вона, як цілісне естетичне явище, жила болями народу, людської душі, а тому поза осмисленням зв’язку і законів розвитку неможливо зрозуміти своєрідності саме такого типу поетичної культури, яка розвивалася в бездержавній Україні. За цих умов поезія була і захисницею народу і трибуною, і відображенням настроїв, мрій широких верств населення, і виявом духовного потенціалу. Звідси – розуміння ролі українського поета в житті суспільства.

Сійте в головах думи вольнії,

В серцях жадобу братолюбія,

В грудях сміливість до великого

Бою за добро, щастя й волю всіх! –

закликав Франко своїх побратимів по перу, вбачаючи в поезії зброю в боротьбі за національне, духовне й соціальне розкріпачення людини. Концепцію мистецтва, що грунтується на філософії позитивізму^ й романтизму^, поезії як святого діла, його роль у формуванні національної самосвідомості народу в боротьбі за соборність і незалежність України підтримали П. Грабовський, Олена Пчілка, М. Старицький, Уляна Кравченко (Юлія Шнайдер) Климентина Попович та інші митці.

Нове художнє бачення світу, нова концепція мистецтва, новий ідеал породжують і нове уявлення про прекрасне та розумне; стан лірики і поведінку ліричного героя характеризують активність і дієвість. Життєдіяльність ліричного героя визначається духовним зростанням, зумовленим боротьбою за свободу, рівність і братерство всіх людей. Отже, лірика зазнає значного проблемно-тематичного, образно-стильового й жанрового оновлення.

Ідеї позитивізму мали вплив і на мистецтво Європи, формуючи естетику натуралізму^. Це не пройшло повз увагу українських митців слова, які придивлялися до мистецьких шукань у Франції, Англії, Німеччині, Польщі, Чехії. Із європейського Заходу прийшло до них відчуття оновлення лірики, Франко, Манжура, Грінченко творять “реальну” поезію, лірику “активної дикції”, що відображає не тільки суб’єктивний світ емоцій, інтенцій^ героя, а й життя таким, яким воно є, епізоди праці й емоції наймита, бурлаки, поденниці, ремісника, життя села, передмістя, картини суду тощо.

До читача українська поезія доходила через альманахи: “Руська хата” (1877), “Луна” (Київ, 1881), “Рада” (Київ, 1883,1884), “Нива” (Одеса, 1885), “Буковинський альманах” (1885, 1890,1891), „Степ” (Петербург, 1886), „Складка” (Харків, 1887, 1893, 1896; Петербург, 1897); у Галичині – “Дністрянка” (1876), “Перший вінок” (1887), “Ватра” (1887) та ін.; антології “Антологія руська” (Львів, 1881), “Акорди. Антологія української лірики від смерті Шевченка” (Львів, 1903), що її упорядкував і видав І. Франко.

Збірка Івана Франка “З вершин і низин” (1887 стала після Шевченківського “Кобзаря” другим найвизначнішим явищем української поезії. Вона збагатила літературу ідейно, тематично, жанрово, внесла в лірику нові, енергійні ритми, привернула увагу яскравою образністю, синтезом предметності художніх деталей з алегорично-символічними тропами.

З віршів цієї книжки постав образ нового ліричного героя – мужнього борця за свободу, рівність, братерство людей. Цей герой покладає великі надії на вільний розвиток думки, науки, освіти, культури, за допомогою яких можна поліпшити життя знедолених, безправних трудівників. Поет гостро засуджує світ соціальної несправедливості, закликає до побудови суспільного ладу, де людина матиме умови для гармонійного розвитку і щасливого життя.

Демонструючи багатющі можливості українського слова, Франко сміливо використовує лексично-фразеологічні ресурси рідної мови, запроваджує в лірику науково-філософську, політично-публіцистичну лексику.

Різнобічність таланту Франка засвідчила збірка лірики “Зів’яле листя” (1896), вірші якої передають глибину внутрішніх переживань людини, розвиток її інтимного почуття. Збіркою “Мій Ізмарагд” (1898) поет сягнув вершин у царині філософської поезії, оновлення змісту і форми жанрів притчі й легенди.

Плідно працює у цей час Пантелеймон Куліш: видає збірки лірики “Хуторна поезія” (1882), “Дзвін” (1893), багато перекладає, зокрема з Байрона, Гете, Шіллера, Гейне. Вже після смерті поета вийшла збірка його перекладів і переспівів “Позичена кобза” (1897). Невсипуща багатогранна діяльність Куліша підпорядковувалася головному завданню – піднести своїх краян до розуміння здобутків світової цивілізації, необхідності їх засвоєння, показати світові красу творчого генія рідного народу. Поет, адресуючи українському народові переклади творів Шекспіра, писав:

Єдиний скарб у тебе – рідна мова,

Заклятий для сусідського хижацтва:

Вона твого життя міцна основа,

Певніша над усі скарби й багатства.

Справжнім продовжувачем шевченківських традицій у поезії Франко назвав Михайла Старицького, котрий вперше заговорив про роль інтелігенції в громадському житті, створив образ мислячої особистості, яка не може миритися з підневільним існуванням. Ліричний герой його віршів звертається до українських інтелігентів із закликом присвятити життя служінню рідному народові. Поет покладає найщиріші сподівання на “завзятців-юнаків”, що “возлюбили Україну”. Прагнення бачити рідний край вільним і щасливим виливаються в гірких роздумах:

Як я люблю безрадісно тебе,

Народе мій, убожеством прибитий,

Знеможений і темністю сповитий,

Що вже забув і поважать себе,

Потративши свої колишні сили…

У світі минулої звитяги козацтва, в героїці запорізької старовини намагається знайти відраду ліричний герой Якова Щоголіва. Образи козацького поля, “славою багатого”, запорожців, що ревно оберігали “батьків завіт”, характеризують романтичні вірші поета на патріотичну тему. Впадає в око зв’язок цих творів з фольклорною традицією: скажімо, запорожці, які “гуляють” у Дикому Полі, повертаються на Січ з походу веселі, у дорогих жупанах, змальовані у тому ж світлому, оптимістичному дусі, що й козаки у народних думах та історичних піснях.

Приваблюють пейзажі поезії Щоголіва: з них постають колоритні малюнки рідної авторові Слобожанщини. З таких віршів, як “Зимній ранок”, “Травень”, “Вечір”, “Степ”, “Осінь”, “Листопад”, можна скласти поетичний календар української природи. Твори поета завжди пройняті щирою схвильованістю, в них значне смислове навантаження несуть деталі:

Он нагнулась тирса біла,

Звіробой скрутив стебельці,

Червоніє материнка,

Як зірки, горять козельці;

Крикнув перепел в ярочку,

Стрепет приснув над тернами,

По кущах між дерезою

Ходять дрохви табунами.

Поезія Олександра Кониського, Івана Манжури, Бориса Грінченка вводить читача у світ бідняцької хати, в настрої бурлацько-наймитської молоді, змушеної продавати свої руки заможним газдам. А Павло Грабовський, з болем говорячи про бідняцьку недолю, йде далі: звинувачує світ насильства, створює образи тих, хто мужньо виступив на герць з охоронцями кривди і беззаконня. “Тьмою окрите”, “непривітне” життя сміливих подвижників, “і в минулому могили, і попереду хрести”, однак герої Грабовського знаходять у собі мужність стати на прю з темним мороком реакції, виявитись дужчими духом за ворога.

Медитативна^ лірика посідає одне з центральних місць у жанровій системі української поезії цієї доби. До неї зверталися усі тогочасні митці.

Медитативний характер мають переспіви псалмів. Це мистецьке явище дуже поширене у світовій поезії. По-своєму талановито опрацював 137-й псалом Я. Щоголев, знайшовши в ньому тематичну близькість ідей та почуттів, що хвилювали його як поета й громадянина. “Псалма Давида” Щоголева – цікаве явище в українській ліриці. Експресія, емоційний пафос поезії надзвичайно динамічні, відтінюють складну гаму почуттів.

Серед жанрових різновидів медитативної лірики належне місце посідає молитва. Напружене прагнення до самопізнання, бажання визначити своє ставлення до Бога, людей і світу, духовні пошуки ліричного суб’єкта визначають структуру молитви як медитації. Цей жанр присутній в усіх літературах світу. Використовуючи вічні теми, образи, свої інваріанти^ цього жанру залишили Ф. Війон, Ш. Бодлер, Г. Аполлінер, П. Елюар, Й. В. Гете, Х. Ботев. В Україні жанр молитви функціонує ще з часів Київської Русі, а з другої половини XVI ст. в українській поезії він розвивається особливо інтенсивно. Реформував його Шевченко, надавши “виразно патріотичного та національного пафосу^”. З великим поетичним натхненням виконано один із шедеврів української патріотичної лірики “Молитва за Україну” О. Кониського^. Поет молиться за її незалежність, освіченість і любов її дітей до своєї Вітчизни. Він просить Бога оберігати, бути заступником її, вести в щасливе майбутнє. Митець порушив традиційне звернення до Господа з молитвою про себе. Не особисті переживання й негаразди турбують його. Він жадає, щоб Божа благодать зійшла на Україну:

Боже великий єдиний,

Нам Україну храни,

Волі і світла промінням

Ти її осіни.

Світлом науки і знання

Нас, дітей, просвіти,

В чистій любові до краю

Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже, єдиний,

Нам Україну храни,