9. Поміркуйте, про яке майбутнє мріяв і. Я. Франко.

 Підказка

Франко теж пережив зневіру, відступництво друзів, цькування ворогів, звинувачення у нелюбові до рідного народу. На жаль, рабська психологія глибоко вкоренилася у свідомості українців, що є трагедією нації.

Іван Франко не дожив до омріяного майбутнього, але вірив, що український народ знайде в собі сили дійти до заповітної мети, здобуде свободу і виконає Божу волю – збудує суспільство вільних, високодуховних громадян, а Датани й Авірони поступляться місцем справжнім державотворцям з душею та сумлінням Мойсея. Ця віра висловлена в ліричній частині поеми, створеній пізніше, під час підготовки твору до другого видання, і названій “Прологом”.

10. Якими думками та настроями сповнений вступ до поеми?

 Підказка

Починається твір гіркими, болісними роздумами над долею “замученого, розбитого” народу уподібненого “паралітику на роздоріжжі”. Невже йому судилося бути лише гноєм для розвитку сусідніх народів? Поета-громадянина обурює те, що століття гніту перетворили його краян у покірних рабів чужинців, він не може змиритися із марністю жертв на олтар волі. Та поступово мінорні ноти затихають, замість них з’являються могутні мажорні акорди, пройняті вірою в “силу духа”, надією на те, що прийде час, коли наш народ “огнистим видом засяє у народів вольних колі... і гляне, як хазяїн домовитий, по своїй хаті і по своїм полі”.

11. За допомогою яких засобів поет виливає свої почуття: біль, тривогу, любов і віру в мужній дух народу, на строфічну будову вступу?

 Підказка

Епітети, метафори, анафори, риторичні запитання. Строфічна будова – терцина (це трирядкова віршова строфа, написана п’ятистопним ямбом зі своєрідним розташуванням рим:

1-й рядок римується з 3-м,

а 2-й – з 1 і 3-м (наступної сторфи (а б а б в б в г в).

 12. Проза

В одній зі статей, присвячених великому Франкові, Максим Тадейович Рильський розмірковував: “Коли я роздумую про Франкову прозу, то завжди згадую його автограф, власноручний підпис. Жодних розчерків, жодних закарлючок! Іван Франко – буква за буквою – і все! Так і проза Івана Яковича: гранично проста, стримана, ясна, без ніякої орнаментації. А при тому вона невичерпно широка своїми темами, сюжетами, мотивами, настроями, жанрами...”^.

Франкова проза – це 18 збірок різножанрових творів. Серед них – 115 оповідань, новел, нарисів, образків, казок, притч, а також 10 значних за обсягом творів, що традиційно вважаються повістями, хоча є підстави віднести деякі з них до романного жанру. Це такі твори як: повість “Захар Беркут” (1882), повість “Петрії і Довбущуки” (1875 – 1876), роман “Лель і Полель” (1887), повість “Для домашнього огнища” (1892 – польською мовою, 1894 – українською мовою з присвятою Панасові Мирному), незавершена повість “Основи суспільності” (1893 – 1895), роман “Перехресні стежки” (1900), роман “Не спитавши броду” (незакінчений роман середини 80-х років), повість “Boa constrictor”^ (1878), роман “Борислав сміється” (1881 – 1882), роман “Великий шум” (1907). Творена впродовж понад трьох десятиліть, проза відбила саморух письменника від впливів романтизму через натуралізм у дусі Золя й новіший “ідеальний” реалізм до сугестивного^ імпресіоністського й неоромантичного образного мислення.

Тематично проза Франка охоплює чи не всі верстви населення Галичини. Перебуваючи в центрі суспільних подій письменник черпав матеріал для майбутніх творів із самого життя. Життєві спостереження часто лягали в основу сюжетів, спонукали до осмислення тих чи інших процесів, людських якостей і вчинків. Проза була для Франка і творчою лабораторією, і політичною трибуною, яку він використовував для того, щоб висловити свої думки про становище народу й шляхи його покращення. Тому Франкові твори суспільної тематики (а таких переважна більшість) мали не лише художню цінність – вони розкривали очі багатьом його сучасникам на те, що діється довкола, пробуджували свідомість, вказували методи боротьби за людські права і гідне життя. Глибоко переймаючись народними бідами, Франко на своєму ювілейному вечорі 1898 року висловився так: “Я знаю, що з моїх творів дуже мало перейде до пам’яті будущих поколінь, але мені це байдуже: я дбав поперед усього про сучасних людей”.

Хто були ці люди? Селяни і галицьке робітництво, готове на будь-яку працю, аби лише вижити в умовах безробіття і жорстокої експлуатації. Це упосліджені й відкинуті, що опинилися на суспільному “дні”. Це – діти з бідних галицьких родин, що страждала не менше за батьків під сучкуватими киями тодішньої школи. Їхнє горе Франко був готовий змити “кров’ю серця”. Тема села оживає в оповіданнях “Лесиччина челядь”, „Добрий заробок”, „Моя стріча з Олексою“ та ін. Про життя робочого люду, що перетворився в промисловий пролетаріат, про жорстоку експлуатацію і глухий опір їй, перші прояви обурення і пошуки самозахисту розповідають оповідання і повісті бориславського циклу, серед них – “Ріпник”, “Вівчар”, “Boa constrictor”, “Борислав сміється”.

“Тюремним циклом” називають твори Франка про тих, що втратили моральне обличчя і стали суспільно небезпечними (оповідання “На дні”, “До світла”, “Серед добрих людей”, “В тюремному шпиталі” та ін.). Літературознавець Володимир Погребенник зауважує, що Франко увів цю тему в літературу задовго до появи творів Бориса Грінченка, Володимира Винниченка, Максима Горького. Значна частина Франкової прози присвячена змалюванню життя багачів-визискувачів, що паразитували на праці народу.

У таких творах, як “Батьківщина”, “Не спитавши броду”, “Із записок недужого”, “Лель і Полель”, “Перехресні стежки”, письменник вивів живі, психологічно переконливі образи представників інтелігенції, порушив проблему участі їх у боротьбі за суспільні ідеали, за права й свободи народних мас.

Велика частка “малої прози” Франка – це твори про дітей і для дітей. Написані з любов’ю і з любові, вони й досі захоплюють маленьких читачів світом казок, викликають співчуття до скривджених, вчать бути добрими і справедливими.

Перу Івана Франка належать злободенні сатиричні фейлетони, філософські твори, соціально-політичні етюди, і навіть історична проза (повість “Захар Беркут”).

Олександр Білецький зазначав: “Великий і багатоликий світ людських образів Івана Франка. Важко вмістити його у суворо окреслені межі, визначити його окремою формулою”.

Слід зазначити, що усім творам Івана Франка властиве їхнє гуманістичне спрямування, ствердження в них добра і справедливості. Усі герої Франкової прози діють в умовах національного приниження українців, їм у творах Франка доводиться терпіти прикрощі життя не лише через соціальні, а й через національні причини. Особливо гостро протестував Франко проти насадження “польськості” в українському краї. Але ніколи він не протиставляв свого народу іншим, не пропагував національної зверхності.

Отже, проза Франка не має аналогів у попередній регіональній традиції. Це пояснюється тим, що вона монументальна^ за обширом тематики, жанрово й художньо різнопланова, співзвучна новітнім європейським пошукам. Більше того, вона є особливим феноменом загальноєвропейського письменства другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

 12.1. Соціально-психологічний роман І. Франка “Перехресні стежки” – новаторське явище у розвитку української літератури

Роман “Перехресні стежки” (1900) своєю високою художністю, струнким і захоплюючим сюжетом заслуговує високої оцінки і належить до кращих творів письменника. Він присвячений темі служіння трудової інтелігенції знедоленому народові і є свідченням того, що Франко добре знав життя і настрої різних верств населення свого краю, вивчав проблеми різних соціальних і національних груп Галичини. Його завжди непокоїло питання, як допомогти простому народові, навчити захищати свої права і людську гідність. Орієнтуючись на європейські моделі реалізму, зокрема, французького, Каменяр значно ускладнив, психологічно збагатив образи твору. Автор на прикладі життя галицького селянства і передової інтелігенції розглядає у творі багато проблем.

“Перехресні стежки” дали соціально контрастні узагальнювальні образи галицького міста і села. Місто, ще незначною мірою українське, за блиск зверхньої культури розплачується “немилосердним ... міської людності”. Типова міська “господарка” витворює “клики всемогучих” визискувачів. Село в деідеалізованому^ змалюванні Франка – сіре, бідне й меланхолійне. Воно разить “важкими контрастами ненаситної праці й убожества, боротьби й безплідності, змагань до світла – і темноти та безрадності”. У сприйнятті героя село є необмеженим полем діяльності всієї інтелігенції. Населене ж воно тими, що “нидіють у вічній тіні”. До масштабності символу всього нашого народу виріс образ старого, що заблудив поблизу рідного села та стоїть “серед шляху між минулим і будущим, між широким свобідним розвоєм і нещасним нидінням, і не знає, куди йому йти, не має сили, ані надії дійти до цілі”. Проте остаточне враження дещо пом’якшується: завдяки Рафаловичу “одушевляються вічевики”, тихим способом чинить “велике двигання народного життя на вищий ступінь о. Зварич, а з середовища самих селян виокремлюється борець із “темним елементом”, лідер молоді Ілько Марусяк.

Активні безкорисливі особистості протиставлені:

1. морально здичавілому Стальському (патологічний^ і буденний водночас, він десять років знущався над дружиною, яка не потерпіла кухарки - коханки);

2. епілептику і подвійному вбивці Бáрану (психофізіологічний розтин його хвороби в нашій літературі представлений без аналогій);

3. давно збожеволілому від власної тупості й жорстокості судді Страхоцькому;

4. “покутнім писарям” злочинцям Шнадельському і Шварцу (останній спровадив на той світ Вагмана зі спритністю мафіозі);

5. екс-повії “Цьоці Зюзі” – громадській свасі та ін.

У романі яскраво відтворено картини життя Галичини на межі двох століть. Гострий, захоплюючий сюжет, чудова композиція, яскраві образи, благородство поведінки головних героїв, романтично-трагічна історія кохання, заглиблення у психіку героїв, детективно-пригодницькі елементи, яскраві пейзажі і художні деталі – усе це викликає у нас, читачів, щире зацікавлення.

“Перехресні стежки” засвідчили високу художню майстерність І .Франка в зображенні життя селянства і трагічної долі дівчини. Письменник часто звертається до пейзажів, щоб показати настрій чи душевний стан героїв. Незважаючи на окремі слабкі місця, у повісті реалістично відображено тяжке життя галицького народу, переконливо розкрито соціальні суперечності, показано процес розкладу й деградації шляхетсько-міщанських верств суспільств і пробудження свідомості трудового селянства. Ідейна спрямованість твору полягає в заклику до народу боротися за свої права, утвердженні людських цінностей і норм моралі.

 12.2. Творча історія роману “Перехресні стежки”

1895 року, маючи ступінь доктора філософії, Франко робить спробу дістати посаду доцента у Львівському університеті. Він блискуче читає там лекції про “Наймичку” Шевченка. У цей час за багатством знань йому немає рівного не тільки в Галичині, а й в Україні. Та галицькі урядові кола зробили все, щоб міністерство не затвердило його кандидатуру. Сталося це з волі намісника Галичини графа К. Бадені, який остерігався впливу Франка на студентську молодь. “Прийдеться знову жити без надії на завтра”, - писав після цієї відмови Франко, перебуваючи в тяжкій матеріальній скруті. Але, незважаючи на це, він видав власним коштом науковий журнал “Життє і слово”.

У тому ж 1895 році Іван Франко погоджується, щоб селяни висунули його кандидатуру у депутати до парламенту. Він прагнув використати передвиборче віче для політичної агітації та пропаганди прогресивних ідей серед народу та піднесення соціальної свідомості селян. Влада зробила все, щоб не допустити “хлопського” кандидата до сейму. Усі три спроби стати послом австрійського парламенту (1895, 1897, 1989) не увінчалися успіхом. Утім і самі селяни завдали Франкові чимало прикростей своєю темнотою та покірливістю.

У другій половині 1890-х років остаточно переривається листування Франка з Ольгою Рошкевич, яке тривало цілих 20 років, а ще ятрить душу любов до Целіни Зигмунтовської.

Та були й щасливі години, коли виходили нові книжки поезій – “Зів’яле листя” (1896), “Мій Ізмарагд” (1897), коли друкувались прозові й драматичні твори. Передова громадськість у відповідь на цькування Франка влаштувала в 1898 році 25-річний ювілей творчої праці славетного письменника, науковця, громадського діяча.

Ці події й переживання знайшли відлуння у романі “Перехресні стежки”.

Яке завдання ставив перед собою письменник? Автор прагнув показати “нових людей при роботі”. Таких людей він побачив поміж українською інтелігенцією того часу. Франко звертається до недалекого минулого – кінця 80-х – початку 90-х рр. у життя Галичини, щоб на прикладі діяльності демократичної інтелігенції того часу показати можливості й перспективи легальної праці серед народу в умовах Австро-Угорщини на зламі двох століть.

Чи мали герої повісті своїх прототипів? Так, мали. Прототипом для образу Рафаловича послужив добрий знайомий Франка відомий у Галичині адвокат Євген Олесницький, чудовий промовець, діяч радикальної партії, який за 57 років правничої діяльності виграв не одну справу в суді на користь селян і простих людей. Для образу Регіни прототипом стала Целіна Журовська-Зигмунтовська.

 12.3. План-конспект