Тричі мені являлася любов

Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея, біла,

З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарці вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Явилась друга – гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха і сумна

Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

“Мені не жить, тож най умру одна!”

І мовчки щезла там, де вічно темно.

Явилась третя – женщина чи звір?

Глядиш на неї і очам приємно,

Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне,

І сила розпливається в простір.

Спершу я думав, що бокує, тоне

Десь в тіні, що на мене й не зирне, -

Та враз мов бухло полум’я червоне.

За саме серце вхопила мене,

Мов сфінкс, у душу кігтями вп’ялилась,

І смокче кров, і геть спокій жене.

Минали дні, я думав: наситилась,

Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма!

Вона й мене на хвилю не пустилась,

Часом на грyді мoїй задріма,

Та кігтями не покида стискати;

То знов прокинесь, звільна підійма

Півсонні вії, мов боїться втрати,

І око в око зазира мені.

І дивні іскри починають грати

В її очах – такі яркі, страшні,

Жагою повні, що аж серце стисне.

І разом щось таке в них там на дні

Ворушиться солодке, мелодійне,

Що забуваю рани, біль і страх,

В марі тій бачу рай, добро єдине.

І дармо дух мій, мов у сіті птах,

Тріпочеться! Я чую, ясно чую,

Як стелиться мені в безодню шлях

І як я ним у пітьму помандрую.

 5.1. Чи знаєте ви?

Справжня причина написання “Зів’ялого листя”

В 1891 році в часописі “Зоря” почали з’являтися невеликі чудові вірші під спільною назвою “Зів’яле листя”. Ішли вони в одному, другому і в третьому номері, і ніде не було підписано імені автора. Це викликало в тодішньої суспільності зацікавлення, заговорили про з’явлення нового, надзвичайного талановитого поета. Читали вірші з найвищим захопленням і нетерпляче очікували нового числа “Зорі” і нових віршів. Тільки з кінцем року, коли було розіслано передплатникам зведений річний зміст журналу, читачі прочитали ім’я автора тих віршів – був то, звісно, Іван Франко. В 1896 році у Львові з’явилася книжка “Зів’яле листя. Лірична драма Франка”. До цієї збірки додано дивну передмову, в якій оповідалося, що герой тих віршів помер, залишивши після себе щоденник – зім’ятий та поплямлений зшиток, писаний прихватцем ночами. Франко неохоче взявся його читати і довго мучився, доки дочитав. Були це переважно ліричні оклики, зітхання, прокляття та самобичування, юнак закохався у якусь панночку і дістав від неї гарбуза, а потім мучився своєю любов’ю довгі літа, поки кохана не вийшла заміж. Тоді він покінчив життя самогубством. “Серед тієї полови, - пише І. Франко, - попадалися мені місця, повні сили й виразу безпосереднього чуття, місця такі, в котрих мій покірний приятель, хоч загалом несильний у прозі, видобув із своєї душі правдиво поетичні тони”. Це захопило Франка, і він спробував передати емоції закоханого віршованою мовою.

У такий спосіб І. Франко хотів заховати своє інтимне “я” від нескромної цікавості публіки. І тільки в передмові до другого видання “Зів’ялого листя”, вже 1910 року, на схилі життя, поет зізнався, що “прозова передмова до першого видання не більше як літературна фікція”. Справжньою причиною написання “Зів’ялого листя” було нещасливе кохання до Целіни Жуковської, яке поет пережив у 1887 році. Дівчина стала причиною поетової туги і надихнула його на знаменитий цикл “Зів’яле листя”, дала привід написати повість “Лель і Полель”, оповідання “Маніпулянтка” і повість “Перехресні стежки”. Таким чином, джерелом натхнення стає інколи і нещасливе кохання.

 6. Опрацьовуємо критичний матеріал