2.1.2. Цикл “Україна”

Віщим словом поета-патріота є цикл поезій “Україна” зі збірки “З вершин і низин”, до якого увійшли вірші “Моя любов”, “Не пора…”, “Розвивайся ти, високий дубе”, “Ляхам”. Ці поезії пройняті ідеєю боротьби за національні й загальнолюдські ідеали, закликають рвати кайдани національного й соціального гноблення.

Патріотичні вірші цього циклу забороняла царська цензура, адже в них поет обстоював право рідного народу на незалежність і соборність, на власну державність. Понад півстоліття не друкувались вони і за радянських часів.

У поезії “Не пора…” поет закликає звільнитись від ганебного рабства й прислужництва царській Росії та Австро-Угорській імперії. Цей вірш, як зазначає А. Крушельницький, “стає згодом національним гімном галицьких українців”. Він має відбиток того ґрунту, на якому створений: галицька інтелігенція кінця ХІХ ст. поділялася на “москвофілів”, що бажали слугувати російському царатові, та “народовців”, котрі орієнтувались на Відень і Варшаву. Франко зазначив, що почався новий етап національно-визвольного руху, коли на політичну арену вийшла нова, молода генерація, яка хоче жити і працювати задля рідної землі, задля України.

Не пора, не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить!

Довершилась України кривда стара –

Нам пора для Укрáїни жить!

“Кривда стара” – то криваві сторіччя, протягом яких Україна була роздерта між двома імперіями і їй, цій кривді, приходить край. Досить “за невігласків лить свою кров”, кров козаків, вояків-українців, за інтереси корон, що обдирають “наш люд”. Національно усвідомити себе як єдиний народ, згуртуватись, дійти національної згоди, до якої кликав ще Тарас Шевченко у своєму “Посланії” (Обніміться, брати мої…”), обстоювати Україну як єдину соборну державу – от ідеал нового покоління.

Не пора, не пора, не пора

В рідну хату вносити роздóр!

Хай пропаде незгоди проклята марá!

Під Украйни єднайтесь прапор!

Вірш написано відвертими гаслами, закликами. У четвертій строфі Франко розкриває зміст попередньої анафори “Не пора, не пора, не пора”, перегукуючись із рефреном гімну “Ще не вмерла Україна”:

Бо пора се великая єсть:

У завзятій, важкій боротьбі

Ми поляжем, щоб волю, і славу, і честь,

Рідний краю, здобути тобі!

Годі шукати цю поезію в різних виданнях творів Каменяра, її немає навіть у його 50-томнику, адже “такого сильного, могутнього революційного слова, сповненого віри у визволення народу, такого відчайдушного заклику до боротьби за його святі ідеали українська поезія до Франка не знала”. (Журн. “Тернопіль”. – 1992. - № 1).

Музику до поезії створили композитор Денис Січинський, чия мелодія набула великої популярності, й український історик і композитор Микола Аркас.

Патріотичним пафосом сповнена й поезія “Розвивайся ти, високий дубе”. Образ дуба, як паралелі до образу народу, символізує могутні народні сили, які не мають вільно розвиватись, бо сковані путами неволі. Порвати ці пута й закликає поет:

Розвивайся ти, високий дубе,

Весна красна буде!

Розпадуться пута віковії,

Прокинуться люде.

Розпадуться пута віковії

Тяжкії кайдани,

Непобіджена злими ворогами

Україна встане.

Встане славна мати-Україна,

Щаслива і вільна,

Від Кубані аж до Сяна-річки

Одна, нероздільна.

Центральний образ поезії – образ матері-України, яка ніжним материнським словом звертається до дітей своїх і просить їх постояти за честь рідної матері.

Пора, діти, добра поглядіти

Для власної хати,

Щоб газдою, не слугою

Перед світом стати.

Така композиція поезії надає її рядкам глибокої емоційності, схвильованості, переконливості, адже в них відображена заповітна мрія ліричного героя: пробудити національну свідомість народу, його віру у щасливе майбутнє.