2.1.1. Цикл “Веснянки”

Народні пісні про весну (цикл “Веснянки”) славлять пробудження природи від зимового сну, кличуть до праці в полі, окрилюють трудовий люд добрими сподіваннями, мріями. Франко написав 15 веснянок, у яких відобразив пробудження нових народних сил, які оновлять життя, перебудують суспільний лад.

Виділяються серед інших веснянки: “Гріє сонечко”, “Гримить”, “Земле моя…”, “Vivere memento”.

Поезія “Гріє сонечко!” (1880) починається картиною весняного пейзажу: пригріло сонечко, людям усміхнулося “небо яснеє”, задзвонив піснею “жайвороночок”, “любо дихає воздух легетом”, оживає земля. На цьому тлі – образ орача, якого поет кличе сіяти “золоте зерно”, бо “мати щирая” (земля) вже на нього чекає, готова прийняти його в своє лоно, “з трепетом любові виростити”. Вона ладна віддати кожній зернині свою кров, своє тепло, свою силу, щоб був урожай, щоб людям було щастя. У кінці твору звучить заклик поета сіяти “думи вольній”, “жадобу братолюбія”:

Сійте в головах

Думи вольніїї.

В серцях жадобу

Братолюбія,

В грудях сміливість

До великого

Бою за добро,

Щастя й волю всіх!

Сійте! На пухку

На живу ріллю

Впадуть сімена

Думки вашої!

Поезія поділяється на дві частини. Паралельними до образу сіяча є образи борців, які засівають визвольні ідеї.

Символіка поезії:

1) всемогутній поклик весни – це голос правди, голос революційних ідей;

2) пухка, жива рілля – поневолений народ, що сприймає ці ідеї, як земля посіяне зерно.

Оптимізм веснянки повністю відповідає чудовому весняному пейзажу, настроям самого поета.

Веснянка “Гримить” (1881) складається із двох строф, обрамлених словом – “гримить”. Побудована за принципом народного паралелізму. Перша строфа змальовує картину весняного передгроззя: яскраві епітети, метафори створюють піднесену, схвильовану тональність:

Гримить! Благодатна пора наступає,

Природу розкішная дрож пронимає,

Жде спаргла земля плодотворної зливи,

І вітер над нею гуляє бурхливий,

І з заходу темная хмара летить –

Гримить!

У другій строфі картина більш алегорична. Тут йдеться про передгроздя, що охоплює людське суспільство – наближення й початок революції в країні. Тут панує вже зовсім інша – рішуча й вольова – інтонація, що передає впевненість поета у найближчих змінах у людському суспільстві:

Гримить! Тайна дрож пронимає народи, –

Мабуть, благодатная хвиля надходить…

Мільйони чекають щасливої зміни,

Ті хмари – плідної будущини тіни,

Гримить!

(1880 р.)

Основна думка твору – заклик до боротьби.

Основний композиційний прийом – паралелізм – зіставлення явищ природи і людського життя (звідси дві частини твору).

Основні художні прийоми – алітерація, анафора, епіфора.

Алітерація “р” породжує звуковий образ грому.

Поету боляче було дивитися на знедолених, безправних людей, не вистачало сил у нерівній борні. Тоді він звертається до матінки-землі із синівським проханням:

Земле, моя всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глибині,

Краплю, щоб в бою сильніше стояти,

Дай і мені!

Він хоче мати силу воїна і ясність думки державця. Ліричний герой – це і персонаж, і водночас сам поет, тому жадає він вогню, щоб ним “слово налити”, людські “душі стрясать”. Задля цього ладен “працювать, працювать, в праці сконать”.

Завершується цикл віршем “Vivere memento!”, який усіма трьома дванадцятирядковими строфами конкретизує смисл латиномовної назви – пам’ятай, що живеш! Весна пробуджує до активності навіть збайдужілих, тих, хто “вчора тлів” “в горя домовині”. Пóвів теплого вітру, шум діброви, шепіт трави, що піднялася “з-під криги мертвоти”, шемріт річки змивають з людини смуток та безнадію, дають їй нові сили. Такою впевненістю наснажені заключні рядки твору:

Лиш боротись – значить жить…

Vivere memento!

У цих словах – заклик жити, а не існувати, опиратися злу, а не коритися.