Цікавинки з біографії Франка

1) І. Франко любив ходити в довгі піші мандрівки. В 1884 році він був учасником великої студентської прогулянки вздовж Карпат і видав навіть окрему книжку “В дорогу”, початковий вірш якої “Сонце по небі колує” з музикою Ярославенка став спортивним гімном на Галичині. Ходив щоліта в інші, коротші мандрівки, одну з яких описав у спогадах про

В. Самійленка.

Був письменник завзятим аматором рибної ловитви. Вудкою не любив ловити, зате кохавсь і сітках, які сам плів, ятерах, саках. Друга пристрасть І. Франка – грибництво, яке часто було сполучено з його пішими мандрівками. Довгий час мріяв Франко купити велосипеда, але так і не купив. Зовсім не любив письменник полювання.

2) У листопаді 1915 року Франка висувають на здобуття Нобелівської премії. Професор, доктор філософії з Відня Йосип Застирець звернувся до Нобелівського комітету з проханням внести ім’я Франка до списку кандидатів для нагородження. У своєму листі- зверненні він писав: “Я дозволю собі звернути увагу Високоповажної Академії, що найбільший український поет і вчений живе у Львові в нужді, але зі свіжістю юнака високо держить прапор боротьби за свободу, прогрес і загальнолюдські ідеали протягом половини сторіччя... У 1893 році захистив докторську дисертацію у Віденському університеті на відмінно, але з політичних причин його не допустили до університетської кафедри...

Майже шість років диктував він свої твори (він був паралізований), повні весни і свободи, справжні перлини поезії свого народу... Він є величезним національним поетом...

Тепер він лежить тяжко хворий, від голодної смерті його рятує тільки допомога студентів... Тому що він надто великий поет, його вороги принижують подібно тому, як колись Толстого.

Цей поет, пісні якого стали національним гімном, цей великий Провідник свого народу, міжнародний геній заслуговує, щоб славна Королівська Академія нагородила його нобелівською премією. Нагородження доктора Івана Франка буде мати велике значення не тільки для самої України, але також для Східної та Західної Європи.

Відень, 26 листопада 1915 року.”

Але у травні 1916 Івана Франка не стало, а Нобелівську премію дають лише живим діячам науки та культури.

Іван Франко пройшов складний життєвий шлях, та випробування не зігнули його гордої голови, до останніх днів він залишався вірним девізу своєї молодості: “Лиш боротись значить жить”.

 1.2. Літературна вікторина за біографією Івана Франка

1. Де і коли народився І. Франко?

2. Де навчався І. Франко?

3. Чим захоплювався Франко ще в гімназії?

4. Скільки всього книг налічувала бібліотека Франка?

5. Чому письменник не закінчив Львівський університет?

6. За що був заарештований Франко?

7. Скільки разів заарештовували поета?

8. Як далі склалося життя Франка?

9. Чому не отримав кафедри?

10. Скільки мов знав Франко?

11. Яка улюблена пісні І. Франка?

12. Яка із поетичних збірок вважається світовим шедевром?

13. Який творчий доробок І. Франка?

 2. Політична та громадянська лірика І. Франка

2.1. Збірка “з вершин і низин” (1887 р., друге видання 1893 р.)

Лірика І. Я. Франка вражає тематичним і жанровим розмаїттям. Громадсько-політична, філософська, інтимна і національно-патріотична лірика поета є окрасою української поезії і належить до найвищих досягнень її у другій половині ХІХ ст.

“Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій би не працював Іван Франко і в якій би він не був великий”, - зазначав Павло Загребельний. Та передовсім Франко – поет. Понад сорок років він віддав поетичній творчості. Його прижиттєві збірки: “Балади і розкази”, “З вершин і низин”, “Зів’яле листя”, “Мій ізмарагд”, “Із днів журби”, “Semper tiro”, “Давнє й нове”, “Із літ моєї молодості”.

Характеризуючи поетичну творчість Франка, Симон Петлюра зазначав, що “знати цю поезію – це наблизитись до пізнання самих себе”. Тому спробуємо це зробити, читаючи й аналізуючи вірші збірки “З вершин і низин”. Сам поет визначав зміст збірки так: це – “двадцять літ життя і праці… продиктованої щирим бажанням загального добра і поступу, щирою любов’ю до рідного народу і рідного краю”.

Ще на початку творчого шляху, визначаючи завдання літератури Франко писав: “Одні вважали літературу забавкою і ждали од неї поперед усього легкості і забавності. Для других це мала бути школа панського життя й аристократичних манер, і через це їх різало по душі всяке хоч крихітку різке змалювання справжнього життя… А всі разом вважали літературу за найкращий спосіб моралізувати народ”.

Дослідники-літературознавці вважають вершиною громадянської лірики Франка збірку “З вершин і низин” (1887), яка через 6 років значно доповненою була перевидана (1893). Вона поклала початок новому етапу в розвитку української літератури. З великою поетичною силою в ній зазвучали революційні, патріотичні і викривальні мотиви, започатковані Тарасом Шевченком. Це була книга, до якої поет вмістив усе найкраще з написаного ним за двадцять років.

Основне місце в збірці займає громадянська лірика, у якій поет порушує важливі питання суспільного життя, революційної боротьби трудящих мас за своє визволення. У такій поезії переживання і настрої автора співзвучні з переживаннями і настроями найпрогресивнішої частини суспільства, виражають інтереси трудового люду. Крім політичної , має місце ще лірика філософська, пейзажна, інтимна.

У другому виданні збірки “З вершин і низин” твори поділені на розділи, а розділи – на цикли. Наприклад, перший розділ “De profundis” (“З низин”) складається з циклів “Веснянки”, “Осінні думи”, “Скорбні пісні”, “Нічні думи”, “Думи пролетірія” і “Exсelsior!” (“З вершин”). За назвою цього розділу nf останнього його циклу й названо книгу Франка.

Відкривається збірка програмним віршем “Гімн”, який Франко присвятив вічному революціонерові – безсмертному народові, який віками бореться “за поступ, щастя й волю”. Назвою і мотивами цього твору підкреслюється провідна тема книжки – тема боротьби народних мас за світле майбутнє, прославлення стійкості борців, вираження несхитної віри в перемогу. Вперше поезія була надрукована у львівській польській робітничій газеті “Praca” (1882) латинським шрифтом. Ще більшого поширення набув вірш після появи музики М. В. Лисенка (1905), перетворившись на революційну пісню “Вічний революціонер”. Цей твір вважається вершиною політичної лірики Франка. Образ вічного революціонера – безсмертний волелюбний дух народу, що не мириться з поневоленням і гнітом. Його незбориму силу не можуть подолати “ні тюремні царські мури”, ні вимуштровані армії.

У кінці твору в алегоричній формі виражається віра в прихід нового справедливого життя:

Розвалились зла руїна,

Покотилася лавина,

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

(1880 р.)

Вірш написаний чотиристопним хореєм, який надає твору маршового ритму, бадьорості, посилює оптимістичне звучання.