101. Психологічні основи тероризму. Організація злочинних угрупувань

Терори́зм (жах) — суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не повинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей. Тероризм як соціальне явище обумовлений соціальними, політичними й економічними чинниками і характеризується об'єднанням агресивно налаштованих прошарків організованої злочинності з розподілом на ієрархічні рівні і виділенням лідерів, що не беруть участі у вчиненні актів тероризму, але здійснюють ідеологічні, управлінські й організаційно-розпорядчі функції.

Вивчення проблеми тероризму в її психологічному аспекті нерозривно пов'язане з теоріями людської агресивності, з одного боку, і з концепціями, що пояснюють патологічні варіанти розвитку особистості - з іншого. Виходячи з цього, у науковій літературі виділяють три психологічні моделі особистості терориста.

Перша: людина, що керується своїми переконаннями (релігійними, ідеологічними, політичними) і щиро вважає, що її дії, незалежно від конкретних результатів, корисні для суспільства. Це людина, у якої сфера свідомості вкрай звужена тими або іншими доктринами та їм же підпорядкована її емоційна сфера. Тому вона може вчинити що завгодно. Друга модель: людина перебуває у стані фрустрації, породженої неможливістю з будь-яких причин досягти життєво важливих для неї цілей, що породжує тенденцію до агресивних дій. Свідомість у цьому разі може відіграти роль інструмента в раціоналізації цих дій, тобто в доборі тих або інших підстав для їхнього виправдання. Як третю модель можна уявити випадки психо- чи соціально-патологічного розвитку особистості, які пов'язані з ненормальними стосунками в родині дитини. Жорстоке поводження з дитиною, її соціальна ізоляція, дефіцит доброго ставлення можуть при­звести до формування озлобленої особистості з антисоціальними схильностями. За певних умов люди такого психологічного складу легко можуть стати інструментами терористичної організації.

Формування злочинних угруповань здійснюється за певними інтересами та здібностями і є послідовними в досягненні своїх цілей. Крім того, їхня діяльність набуває спеціалізованого, монопольного характеру і, як правило, вона автономна. Однак окремі з них характеризуються:

• спільним злочинним інтересом у сфері наркобізнесу; - взаємним отриманням матеріальних вигод; _ - взаємодопомогою з іншими злочинними угрупованнями; - ворожнечею між собою.

Група, яку очолює злодій, цілком авторитарна. Наявність лідера у злочинній групі — одна з головних відмінних її ознак, і саме її наявність дає підстави кваліфікувати злочинну групу як організовану. У злочинних групах високого психологічного розвитку, організованих злочинних групах і злочинних організаціях лідер — це дійсний керівник, організатор злочинів, без участі якого не розв’язується жодна важлива проблема. Він виконує певні функції: організаторську, інформаційну, стратегічну, дисциплінарну та інші, встановлюючи контроль за діяльністю групи. Характер стосунків в організованій злочинній групі є суто діловим, ґрунтується винятково на спільному вчиненні злочинів і беззастережній конспірації.

Метою встановлення зв’язків між злочинними угрупованнями насамперед є :

• обмін злочинним досвідом;

• розмежування сфер злочинної діяльності в міжнаціональному масштабі;

• вчинення злочинів за межами держави;

• розміщення за кордоном коштів, здобутих злочинним шляхом;

• виїзд за кордон з метою ухилення від кримінальної відповідальності;

• обмін виконавцями для вчинення злочинів;

• надання матеріальної, фізичної та інших видів допомоги етнічним злочинним угрупованням у випадках послаблення їхніх позицій або виникнення конфліктів з місцевим кримінальним середовищем.