56. Проблеми та перспективи організації спеціальних форм навчання і виховання дітей із відхиленнями у розвитку та поведінці.

Навчання і виховання дітей з відхиленнями у розвитку та поведінці вимагає спеціальних психолого-педагогічних заходів впливу, спрямованих на коригування нас­лідків порушень у розвитку дитини та її соціальну і трудову адап­тацію.

У загальноосвітній школі ці заходи часто не можна забезпечи­ти через обмежені можливості індивідуалізації навчального про­цесу, неможливість забезпечити реабілітаційні заходи, яких по­требують діти такої категорії.

Тому для дітей з відхиленнями у розвитку та поведінці існує система відповідних шкіл.

Проблеми:

1. Спеціальні школи функціонують як інтернатні заклади, їх мережа досить рідка і віддалена від місця проживання дітей, тому вони переважно не можуть вчитись у такій школі і проживати вдома. Відбувається відрив від сім'ї, характерна замкненість ди­тячого колективу та ізоляція від здорових дітей.

2. Недостатня диференціація та індивідуалізація навчального процесу в межах школи.

3. Відсутність матеріальної бази, сучасного обладнання, не­стача транспортних засобів (наприклад, у допоміжних школах не вистачає наочних посібників, спеціальних іграшок, матеріалів для ліплення, малювання, рукоділля тощо). Необхідно розширити можливості творчого самовираження дітей, адже часто діти з від­хиленнями у психофізичному розвитку мають вибіркові здіб­ності.

Перспективи:

– Зараз відбувається розвиток альтернативних навчально-виховних закладів, що призначаються для дітей із порушеннями розвитку (центри лікувальної педагогіки, у яких сім'я може отримати консультативну допомогу, навчання вдома або у гру­пах, що організовані працівниками такого центру).

– Виникають дитячі дошкільні заклади, в яких діти навча­ються за програмами Вальфдорської педагогіки. Це дає змогу знайти той тип програми, який максимально відповідає здібнос­тям дитини.

– Виникають і батьківські об'єднання, які дають можливість обмінюватись досвідом навчання, виховання, лікування «нестан­дартних дітей», вони запрошують на виховну роботу фахівців, створюють свої навчально-виховні центри.

– Відкриваються (рідко) приватні школи для дітей із пору­шеннями психічного розвитку.

4. Проблема комплектування спецшкіл. У такі навчальні за­клади відкритого типу дітей направляють ПМПК. Це самостійні, бюджетні, постійно діючі навчальні заклади, які раніше функціо­нували на громадських засадах з періодичністю 1 раз на місяць при обласних і міських відділах народної освіти. До штату ПМПК мають входити педагог-дефектолог, лікар-психіатр, лого­пед, психолог.

Недостатня мережа ПМПК не дає змоги виявляти дітей з від­хиленнями у психофізіологічному розвитку, інтелектуальній сфері.

Часто не виконується інструкція про те, що учні, які протягом двох років навчання у молодших класах на засвоїли програму, повинні пройти обстеження у ПМПК. Причини:

– батьки мають право самі вирішувати, вести дитину на об­стеження, чи ні;

– навіть, якщо при оформленні дитини до школи у неї вияв­ляють затримку психічного розвитку чи інші відхилення, рекомендації психолога не мають обов'язкового характеру;

– за чинним законодавством, школа має приймати усіх дітей, які досягли шкільного віку і проживають у відповідному мікрорайоні; виключити зі школи учня у віці до 15 років можна лише на підставі серйозних порушень у його пове­дінці (наприклад, дії дитини несуть загрозу для життя і здоров'я інших дітей, поведінка учня не дає змоги вчителю проводити урок); але якщо дитина не засвоює шкільну про­граму і при цьому не заважає, це не є підставою для її ви­ключення зі школи. На практиці це призводить до того, що:

– з класу в клас переводять учня з розумовою відсталістю;

– навчають за невідповідними програмами дітей з мовною патологією;

– виключають зі школи дітей з інфантилізмом чи ситуаційно-зумовленими реакціями за порушення дисципліни, надаю­чи батькам право самим вирішувати проблему подальшого навчання дитини.

Розширення мережі ПМПК дасть змогу її співробітникам про­водити ранню (дошкільну) діагностику відхилень у психофізич­ному розвитку дітей та надавати їм відповідну допомогу.

Очевидною є необхідність зміни законодавства в напрямі збіль­шення прав адміністрації масової загальноосвітньої школи прово­дити відбір свого контингенту учнів. Водночас необхідно збільшу­вати кількість спеціальних шкіл та спеціалізованих класів.

Серйозних змін потребує проблема навчання дітей із відхи­леннями у поведінці. Необхідно вирішити питання про правомір­ність позбавлення волі дітей і підлітків, особливо тих, які не ско­їли злочину, і, отже, не є соціально небезпечними. До закритих спеціальних навчальних закладів слід направляти тільки тих не­повнолітніх, які порушили закон. Розглядати їх кримінальні справи повинні спеціальні суди; рішення суду має виноситись на підставі аналізу даних комплексної психолого-педагогічної, пси­хіатричної та медичної експертизи.

Судовий процес повинен проходити відповідно до вимог між­народних норм. Термін позбавлення волі визначається судом, пе­редбачаючи, однак, право дострокового звільнення.

Оскільки в більшості соціально дезадаптованих підлітків є відхилення в психічному та особистісному розвитку, необхідно ввести диференціацію їх навчання. Програми навчання повинні бути теж диференційованими та спеціалізованими, а не просто дублювати програму загальноосвітньої школи. Обов'язкова ран­ня професіоналізація підлітків, створення умов для їх творчості та самореалізації.

Для зниження негативного впливу фактора позбавлення волі доцільно розробити систему відпусток для учнів, особистість яких значною мірою ресоціалізована. Ці підлітки матимуть право виходу (з дозволу вихователя) за територію спецшколи для спіл­кування з рідними, друзями, відвідування спортивних або куль­турних закладів.