99. Соціально - психологічні основи профілактики правопорушень неповнолітніх.

Неповнолітні – це особи, які не досягли 18-літнього віку.

Підлітковий вік – це перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку – «почуття дорослості». Підліткам притаманні імпульсивність, швидка зміна настрою, негати­візм. Несприятливе найближче побутове оточення і відсутність достат­нього життєвого досвіду спричиняють формування перекручених уявлень про такі моральні поняття, як дружба, товариськість, сміли­вість, скромність тощо. Часто підліток бере участь у вчиненні злочину через помилкову товариськість, боязнь зарекомендувати себе боягузом, не виявити рішучість, сміливість. Неповнолітнім цього віку притаманний негативізм як заперечення чужих авторитетів (особливо у періоди вікових криз). Підліток може заперечувати авторитет батьків, педагогів, усіх, хто має «владу», ігно­рувати вимоги, що ставляться до нього.

У період ранньої юності змінюється об'єкт поклоніння, який стає для неповнолітнього вищим авторитетом (рефе­рентом). Психології неповнолітніх притаманне явище конформізму. Конформність – це піддатливість людини реальному чи уявному тиску групи. Яскравий прояв конформності неповнолітніх виявляється під час вчинення ними групових злочинів.

Профілактика правопорушень неповнолітніх повинна передбачати виявлення підлітків із сукупністю особистісних якостей, що вказують на їх підвищену вразливість у кримінальному плані, та проведення з ними виховної роботи, а також вивченням особливостей мікросередовища, в якому виховується неповнолітній.

Виявлення таких неповнолітніх та проведення з ними первинної корекційної роботи повинне здійснюватися психологічною службою школи і полягати у виявлення психологічних рис неповнолітнього, що призводять до деформації особистості; прогнозуванні форм прояву цих рис у поведінці та проведенні корекції поведінки. Інформація про виявлених осіб та їх характеристика має передаватися до кримінальної міліції у справах неповнолітніх для постановки, у разі необхідності, таких підлітків на облік та вжиття заходів подальшої профілактичної і психокорекційної роботи.

100. Психологічний аналіз злочину та його структура. Психологічні наслідки злочинів.

Злочин – це акт, у якому виявляється складна взаємодія соціальних, економічних, психологічних та інших чинників. Психологічна структура злочину формується з компонентів, що передують злочинному прояву. Водночас до структури злочину входять й інші елементи, які за своєю характеристикою належать до власне злочинної поведінки. Серед них найбільше значення у психологічному плані мають мотив і мета вчинення злочину.

Мотив як елемент психологічного механізму злочинного діяння, як і дії взагалі, виражає ставлення особи до предмета чи об'єкта, який є метою дії. Мотив – досить складна психологічна структура (ідеально-розумова модель), що конструюється у певній взаємозумовленій по­слідовності, яка передбачає декілька стадій: усвідомлення мети і мо­тиву дії, боротьба мотивів, прийняття рішення, визначення форм і за­собів його реалізації. Якщо мотиваційний етап злочинної поведінки закінчується прий­няттям рішення, то етап практичного здійснення є перетворенням рі­шення на дію. Тут психічна енергія індивіда спрямована на активну діяльність з виконання прийнятого рішення, досягнення поставленої мети. У процесі досягнення мети психічна активність може бути різ­ною: досить високою і цілеспрямованою; характеризуватися нерішу­чістю, що викликається сумнівами у необхідності прийнятих дій; цілком угасати під впливом різного роду дій – зовнішніх і внутрішніх (усвідомлення непотрібності, протиправності вчинюваних дій).

Про особу злочинця треба говорити у тому випадку, коли йдеться про певну систему злочинних дій. Це зумовлено тим, що особистість формується в процесі діяльності (у тому числі злочинної). Вчинення злочинних дій позначається на психологічній структурі особи, виникненні у неї антисуспільної спрямованості (установки).Особа злочинця – це соціально-психологічне поняття, яке охоплює сукупність типових психологічних і моральних якостей індивіда, що формуються в результаті вчинення злочинів. особа злочинця охоплює цілу систему психологічних властивостей: спонукання, установки, переконання, емоційні та вольові особливості тощо. Особа злочинця характеризується виникненням певних змін (пороків) в її психологічній структурі. Змінам піддаються ціннісні орієн­тації, потреби, нахили, переконання. Виникають негативні риси харак­теру: жорстокість, озлобленість, жадібність, боягузтво та ін. Водночас слід говорити про формування особи злочинця стосовно типу злочин­ної діяльності (насильницький тип злочинця, корисливий тип чи “білокомірцевий” тип особи злочинця тощо). У цьому плані можна говори­ти про особу вбивці-маніяка, хулігана, шахрая, хабарника, кишенькового злодія та ін.