75. Загальна характеристика процесу соціалізації. Етапи та види соціалізації.

Соціалізація – процес входження ін­дивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досві­ду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.

Формами реалізації процесу соціалізації є соціальна адаптація та інтеріоризація.

Соціальна адаптація – вид взаємодії особи із соціальним середовищем, у процесі якого від­бувається узгодження вимог та сподівань обох сторін. Цей процес вказує на пристосування індивіда до рольо­вих функцій, соціальних норм, спільностей, до умов функ­ціонування різних сфер суспільства.

Інтеріоризація – процес формування внутрішньої структури людської психіки за допомогою засвоєння соціальних норм, цінностей, ідеалів, процес переведення елемен­тів зовнішнього середовища у внутрішнє «Я».

Людина не тільки адаптується до умов соціуму, елементів культури, норм, що формуються наріз­них рівнях життєдіяльності суспільства, а й завдяки своїй активності перетворює їх на власні цінності, орієнтації, ус­тановки.

Соціалізація у широкому розумінні – це визначення походження і форму­вання родової природи людини (йдеться про філогенез – історичний процес розвитку людства), у вузькому – про­цес включення людини в соціальне життя шляхом актив­ного засвоєння нею норм, цінностей та ідеалів. Соціалізація є значно ширшим процесом, ніж виховання, який може бути як організова­ним, так і стихійним, не завжди усвідомлюваним. Поняття «соціалізація» та «розвиток» не протиставляються і не ототожнюються, а взаємодоповню­ються. Успіш­ній соціалізації сприяють такі чинники, як зміна пове­дінки, очікування і прагнення відповідати їм.

Сфера соціалізації – середовище дії, в якому відбувається про­цес розширення та примноження соціальних зв'язків індивіда із зовнішнім світом.Основними сферами соціалізації є діяльність, спілку­вання та самосвідомість.

Стадії соціалізації – етапи, періоди становлення особистості, засвоєння нею соціального досвіду. Етапи: пер­винну соціалізацію (охоплює дві стадії: від народження до початку навчання; від початку навчання у школі до почат­ку соціальної зрілості та вибору професії) і вторинну соці­алізацію (засвоєння соціальних ролей дорослою людиною у процесі праці, пізнання і спілкування).

Ознаки, за допомогою яких визначають стадії соціалізації: залучення індивіда до діяльності (міра засвоєння знань, умінь і навичок та способи їх відтворення); рівень розвитку самосвідомості людини; провідні інститути соціалізації, що здійснюють до­мінуючий вплив на процес становлення та розвитку інди­віда на цій стадії; способи соціалізації (опосередковані провідною ді­яльністю стосунки з іншими людьми, котрі визначають со­ціальний розвиток особистості на відповідному віковому етапі); соціально-психологічні механізми соціалізації. Суспільство здійснює вплив на особистість через інсти­тути соціалізації.

Інститути соціалізації – конкретні групи, в яких людина долуча­ється до системи норм, цінностей і соціальних зв'язків (сім'я, шко­ла, неформальні організації, засоби масової інформації тощо).

Соціально-психологічні механізми – психологічні впливи або за­соби, за допомогою яких здійснюється соціально-психологічне ві­дображення людиною реалій соціального життя, а отже перехід зовнішніх впливів соціального оточення у внутрішні регулятори її поведінки. Со­ціально-психологічні механізми С. поділяють на цілеспрямо­вані (навчання, виховання, інструктаж тощо) та стихійні (ідентифікація, наслідування, престиж, авторитет, лідерс­тво тощо) впливи. За озна­кою «усвідомлювання – неусвідомлювання» виокремлю­ють усвідомлювані (переконання, вплив авторитету та ін.) та неусвідомлювані (проявляються здебільшого в ранньо­му дитинстві, виражаються через навіювання, наслідуван­ня, психологічне зараження, ідентифікацію) механізми соціалізації.

Із соціально-психологічного погляду соціалізація по­лягає у формуванні соціального досвіду індивіда в процесі його взаємодії з найближчим оточенням.

На соціалізацію юнаків і дівчат впливають умови та пе­ребіг психічного й особистісного розвитку. Залежно від їх­ніх індивідуально-психологічних особливостей виокрем­люють такі типи соціалізації: соціалізація, яка супроводжується серйозними проблемами в поведінці, конфліктними ситуаціями, труд­нощами у засвоєнні соціальних ролей тощо; плавна, розмірена соціалізація. За такого її перебігу юна особистість включається в доросле життя порівняно легко, не завдаючи клопоту батькам і педагогам; соціалізація, яка характеризується швидкими, стрибкоподібними змінами, що ефективно контролюються особистістю. Таким юнакам і дівчатам властивий високий рівень самоконтролю, самодисципліни.

Соціалізуючись, старшокласник розвиває світогляд, самосвідомість, ставлення до дійсності, характер, особистісні та комунікативні якості, психічні процеси, накопичує соціально-психологічний досвід, набуває самостійності, впевненості в собі, стійкості до стресів тощо.

джерела соціалізації старшокласників: первинний досвід, пов'язаний із періодом раннього дитинства, з формуванням основних психічних функцій та елементарних форм суспільної поведінки в сім'ї, загалом власний індивідуальний досвід старшокласника (стереотипи поведінки формуються шляхом сигнальної спадковості, тобто через наслідування дорослих і є досить стійкими, що може стати причиною психологічної несумісності, асоціальної поведінки тощо); культурно-соціальний досвід, що цілеспрямовано передається учням через різні соціальні інституції, передусім через систему освіти, навчання й виховання (дошкільні заклади, школу і т. ін.); активність самої особистості у виборі знань та їх осмисленні; вміння порівняти різні погляди і критично їх оцінити; активна участь у практичній, перетворювальній діяльності і спілкуванні.

Види соціалізації. Кожен етап життєвого циклу супроводжується взаємодоповнюючими один одного процесами: десоціалізації - процесом відучення від старих норм, ролей і правил поведінки, і ресоціалізації - процесом навчання новим цінностям, нормам, ролям і правилам поведінки замість старих.

Неповна соціалізація означає, що людина з усього необхідного обсягу знань і культури опанував тільки їх частиною. Близьке до поняття неповної соціалізації поняття "часткова соціалізація". Часткова соціалізація означає, що з необхідного і достатнього обсягу знань і культури людина опанувала тільки якоїсь його частиною.

До часткової соціалізації ьлизька одностороння соціалізація. У цьому випадку в повному обсязі соціалізована якась одина частина життя людини.

Односторонній розвиток вундеркіндів, наприклад, в галузі математики, робить їх частково соціалізованим. Їх здібності в інших сферах життя значно знижуються. Діти художників, артистів, музикантів тощо, як правило, успадковують даний вид діяльності, оскільки вони найбільше соціалізовані саме в цій області.

При актуальній соціалізації обсяг і зміст соціального знання і культури повністю відповідають тим, які притаманні тій або іншій соціальній групі. Соціалізація може бути неактуальною, але повною. Наприклад, людина може бути добре соціалізованою, але з часом її соціалізація все більше розходиться з вимогами суспільства і стає все менш актуальною.

Відповідно існує швидка і повільна соціалізація. У дитячому віці, коли крива споживання знання різко рветься вгору, темпи соціалізації найвищий. Спостерігати за дитиною в цей час одне задоволення, наскільки він уважний, наполегливий у здобутті знань, активний у пізнанні світу і які швидкі успіхи робить. Іноді, але досить рідко, такі темпи зберігаються і в наступні роки. І тоді ми говоримо про видатних здібностях і навіть про талант людини. Діти завжди талановиті, так звані вундеркінди - приклад швидкої соціалізації. Буває і повільна соціалізація, коли темпи споживання знання досить низькі, і загальний розвиток розтягується на тривалий час. Тоді говорять про повільний розвиток дитини, при цьому він може вчасно або з невеликим запізненням все-таки досягти повної соціалізації.