82. Інженерно-психологічні основи проектування системи „людина-машина". Загальні інженерно-психологічні вимоги до засобів відображення інформації їх класифікація.

На перших етапах створення простих технічних систем панував «традиційний технічний підхід, який ураховував окремі властивості людини, зокрема антропометричні та біо­механічні характеристики. Це був період розробки окремих технічних пристроїв, знарядь праці. Наступний – етап системотехнічного проектування — характеризується поєднанням окремих пристроїв у цілісну систему з урахуванням особливостей їхньою взаємозв'язку. За цього підходу людина розглядалася як один із зовнішніх факторів, що впливає на роботу технічної систе­ми, а сам процес проектування зводився до проектування елементів зв’язку людини і машини. Розроблялися певні за­соби відображення інформації і органи управління, які мали б відповідати психофізіологічним можливостям людини. То­му з точки зору психології цей підхід суттєво не відріз­няється від технічного підходу. З розвитком та ускладнен­ням техніки зростає значення людського фактора на вироб­ництві. Функціонування технічних пристроїв і пов'язана з ними діяльність людини вже розглядались у взаємозв'язку, що викликало появу поняття системи «людина—машина». На зміну системотехнічному підходу прийшов комплексний підхід, що розглядав людину як найважливіший компонент системи, котрий визначає специфіку її функціонуванні. Проектування системи при комплексному підході складаєть­ся з трьох основних частин:

- технічного проектування технічної частини системи;

- художнього проектування естетичного вигляду системи;

- інженерно - психологічного проектування (ІПП), що по­в'язане зі включенням людини до системи: створення проекту діяльності людини і «узгодження» його з техніч­ною частиною системи.

Залежно від значення і ролі проекту діяльності людини-оператора в загальному проекті СЛМ існують два підходи до інженерно - психологічного проектування, які умовно бу­ли названі рівнокомпонентним і антропоцентричним.

У межах рівнокомпонентного підходу людина і техніка розглядаються як рівні компоненти СЛМ, проекту ванни яких здійснюється паралельно, одночасно, а інколи технічна система проектується раніше. Пізніше відбувається погодження цих окремих частин. Слід зауважити, що цей підхід досліджує людину-оператора за схемами, принципами і методами, розробленими для опису технічних систем, Реалізація рівнокомпонентного підходу привела до спро­щення реальної діяльності людини, до формування прин­ципу симпліфікації при узгодженні технічних систем з функ­ціями людини-оператора. З розвитком інженерно –психологічних досліджень дедалі більше визначались однобічність і обмеженість рівнокомпонентного підходу, частіше виника­ла необхідність розробки нового підходу до аналізу СЛМ, коли оператора потрібно розглядати як людину з притаман­ними їй психологічними якостями, властивостями, життєвим і професійним досвідом.

Антропоцентричний підхід розглядає відношення людини і машини в системах управління як відношення «суб'єкта праці і знарядь праці», Основним положенням цього підходу проектування діяльності людини і її функ­цій, а технічні засоби проектуються як такі, що забезпе­чують цю діяльність. Проект діяльності є основою вирі­шення всіх інших завдань проектування СЛМ, починаю­чи від розподілу функцій і закінчуючи вибором органу уп­равління. Технічні засоби СЛМ розглядають як засоби, необхідні для здійснення цілеспрямованої діяльності опе­ратора.

Загальні інженерно-психологічні вимоги до засобів відображення інформації їх класифікація.

Різні технічні засоби відображення інфор­мації (ЗВІ), взаємодіють із сенсорним входом людини, і технічнічними засоби введення інформації, завдяки яким людина впливає на функціонування СЛМ.

За допомогою технічних засобів відображення інформації створюється інформаційна модель процесу управління, яка слугує основою формування образно-концептуальної моделі управління СЛМ і, своєю чергою, є основою розробки та прийняття певних рішень і подальшою складання плану операцій з управління об'єктом.

Конкретні типи ЗВІ, їхня кількість і розташування ви­значаються характером функцій оператора у СЛМ, особ­ливостями його діяльності, а також психофізіологічними особливостями самої людини-оператора. Різноманітність ЗВІ зумовила появу і різних форм їхньої класифікації

1) За функцією інформації, що видається - Командні індикатори відображають мету управління, якої потрібно досягти, і налають відомості про необхідні дії. Такими інди­каторами с командні табло («Стій», «Іди») або командні прилади пілота при здійсненні посадки, або судновий теле­граф, то задає, напрямок руху судна чи кількість оберті» двигуна, тощо.

Ситуаційні індикатори дають інформацію не тільки про відхилення технологічного процесу від заданої програми, а й про окремі показники цього процесу, Однак ці сигнали не мо­жуть бути основою для вибору певного засобу керуючих дій. Прикладом таких індикаторів є, різні датчики, розташо­вані на панелі приладів водія, на щиті управління оператора енергосистем тощо.

2) За способом використання інформації індикатори по­діляються на три групи; прилади

За допомогою приладів контрольного надання інформації оператор вирішує задачу типу «так чи ні»; працює певний прилад чи ні, в нормі параметри його роботи чи ні, Для цьо­го застосовують сигнальні лампочки, табло, звукові сигнали, інколи стрілкові прилади, на яких позначені межі допу­стимих відхилень параметрів,

На індикаторах якісного відображення подається інфор­мація про спрямованість змін необхідною параметра (на­приклад, збільшується він чи зменшується), характер відхи­лення (вліво—вправо) тощо.

Індикатори кількісного відображення інформації переда­ють її и числових значеннях параметра, що контролюється. До цієї групи відносять більшість використовуваних при­ладів та індикаторів.

3) За модальністю сигналу індикатори поділяються на зорові, акустичні, тактильні тощо.

4) За формою сигналу, тобто за відношенням властивостей сигналу до властивостей об'єкта, розрізняють абстрактні і зображувальні ЗВІ.

У першому випадку сигнали передаються у вигляді абст­рактних символів (цифри, літери, геометричні фігури тощо), які у закодованому вигляді відображають стан об'єкта управ­ління. В другому випадку інформація передається у формі зображення, що характеризується схематизацією, деталіза­цією, а також кількістю відображених властивостей об'єкта.

Особливістю картинних зображень є здатність у наочній формі передавати цілий комплекс динамічних взаємопо­в'язаних властивостей об'єкта, сприйняття яких не потре­бує декодування,

5) За рівнем деталізації інформації ЗВІ можуть бути ін­тегральними і детальними.

На інтегральних індикаторах інформація подасться в уза­гальненому вигляді, що скорочує час її пошуку і синтезу­вання (діаграми, номограми.) Спостерігаючи за певним процесом, оператор може відшукати необхідну йому деталізовану ін­формацію для прийняття ефективного рішення і вибору керуючого ш їли ну.

Засоби відображення інформації є технічною основою побудови інформаційної моделі процесу управління, з якою працює оператор.

Для створення умов ефективної діяльності оператора ін­формаційна модель має відповідати трьом основним вимо­гам:

• за змістом, адекватно відображаючи об'єкт управління і довколишнє середовище

• за кількістю інформації, забезпечуючи оптимальний ін­формаційний баланс;

• за формою і композицією, слугуючи завданням управлін­ня і враховуючи психофізіологічні можливості оператора,

За допомогою різних технічних елементів індикації ство­рюють і засоби відображення інформації, які можуть бути виконані у вигляді табло, мнемосхем, панелей приладів, щитів.