91. Кризи професійного становлення. Професійний стрес.

Процес професійного становлення — це процес періодичних «підйомів», «плато» і «спусків», зміни стадій.

Людина у міру наближення до пенсійного віку праці вимушена займатися особовим зростанням, якщо зацікавлена в збереженні свого робочого місця.

Професійні деструкції — це стійкі зміни структури, що склалася, що поступово накопичилися, і зміст діяльності, структури особи суб'єкта. Вони негативно позначаються на його продуктивності і задоволеності працею, функціональних і міжособових взаємодіях з партнерами, а також на розвитку особи суб'єкта праці.

Э. Ф. Зєєр виділив наступні типи криз:

1) нормативні кризи: кризи психічного розвитку; кризи професійного становлення (вікові кризи);

2) ненормативні (необов'язкові) кризи: критичні (втрата працездатності, розлучення, безробіття, міграція, позбавлення волі);

3) невротичні кризи (перебудова свідомості, інстинкти, ірраціональні тенденції, тобто внутрішні конфлікти — життєві кризи).

Дослідник також виділив основні чинники криз професійного становлення:

1. наднормативна активність як наслідок незадоволеності своїм положенням, своїм статусом, відносинами в колективі;

2. соціально-економічні умови життєдіяльності людини (скорочення робочих місць, ліквідація підприємства, переїзд);

3. вікові психофізіологічні зміни (погіршення здоров'я, зниження працездатності, синдром «емоційного вигоряння»);

4. вступ до нової посади (а також участь в конкурсах на заміщення вакансії, в атестаціях);

5. повна поглощенность професійною діяльністю. Наприклад, «трудоголіки» характеризуються як фахівці, одержимі роботою як засобом досягнення успіху і визнання; фахівці, які іноді серйозно порушують професійну етику, стають конфліктними; фахівці, які нерідко проявляють жорстокість у взаємостосунках;

6. зміни в життєдіяльності (переїзд, перерва в роботі, «службовий роман» і ін.).

Всі кризи часто супроводжуються нечітким усвідомленням недостатнього рівня своєї компетентності і професійної безпорадності

Спираючись на ідеї Л. З. Виготського, Э. Ф'. Зєєр виділив наступні фази криз професійного розвитку.

1. Передкритична фаза: проблеми не завжди усвідомлюються, але виявляються в психологічному дискомфорті на роботі, в дратівливості, незадоволеності організацією, оплатою праці, керівником.

2. Критична фаза: усвідомлена незадоволеність працівника приводить до вироблення варіантів зміни ситуації, шляхів розвитку подальшого професійного життя. Але при цьому зростає психічна напруженість, посилюються суперечності, виникають конфлікти: а) мотиваційний, пов'язаний з втратою інтересу до навчання, роботи, втратою перспектив професійного розвитку, дезинтеграцією професійних орієнтації і установок; б) когнітівно-деятельностний, детермінований незадоволеністю змістом і способами здійснення діяльності; в) поведінковий, обумовлений незадоволеністю міжособовими відносинами в первинному колективі, соціально-професійним статусом і ін.

3. Посткритична фаза: криза дозволяється тим або іншим способом (конструктивно, професіонально-нейтрально, деструктивно).

Э. Ф. Зєєр виділяє і основні детермінанти професійних деструкції:

1) об'єктивні, пов'язані з соціально-професійним середовищем (соціально-економічна ситуація, імідж і характер професії, професіонально-просторове середовище);

2) суб'єктивні, обумовлені особливостями особи і характером професійних взаємостосунків;

3) об'єктивно-суб'єктивні, породжувані системою і організацією професійного процесу, якістю управління, професіоналізмом керівників.

Конкретними психологічними детермінантами є:

1) неусвідомлювані і усвідомлювані невдалі мотиви вибору (відповідні реальності або мають негативну спрямованість);

2) пусковим механізмом часто стають деструкції очікування на стадії входження в самостійне професійне життя (перші ж невдачі спонукають шукати «кардинальні» методи роботи);

3) утворення стереотипів професійної поведінки (з одного боку, вони додають роботі стабільність, але з іншою — заважають адекватно діяти в нестандартних ситуаціях);

4) різні форми психологічних захистів (раціоналізація, заперечення, проекція, ідентифікація, відчуження);

5) емоційна напруженість, негативні емоційні стани, що часто повторюються (синдром «емоційного вигоряння»);

6) на стадії професіоналізації (особливо для соціонімічних професій) у міру становлення індивідуального стилю діяльності знижується рівень професійної активності і виникають умови для стагнації професійного розвитку;

7) зниження рівня інтелекту із зростанням стажу роботи (часто викликано особливостями нормативної діяльності, коли багато інтелектуальних здібностей залишаються незатребуваними);

8) індивідуальна «межа» розвитку працівника (залежний від початкового рівня освіти, від психологічної насиченості праці; незадоволеності працею і професією);

9) акцентуація характеру;

10) старіння працівника (соціально-психологічне, етично-етичне, професійне старіння).

"Професійний стрес" - один із наслідків тривалого професійного стресу – синдром емоційного згорання стан фізичного, емоційного і розумового виснаження фахівця.

Специфічність формування стану визначає комплекс причин. Так, для стану втомлення визначальне значення мають фактори тривалості навантаження, його види, а для стресу - фактори підвищеної значимості виконуваної діяльності і відповідальності.

Термін "професійний стрес" розглядається в якості родового поняття, яке узагальнює термін "робочий стрес", "трудовий стрес", "виробничий стрес", "організаційний стрес", тощо. Такими термінами позначають психічні стани, які виникають в процесі професійної діяльності, її специфічних умовах.

Вивчення стресу в професійній діяльності, як фактору , що впливає на працездатність спеціаліста вимагає як аналізу теорії стресу, його сучасних концепцій, так і аналізу професійного стресу. Це стосується визначення його чинників, долі їх внеску в специфічність стану, який виникає в професійній діяльності. Подібні результати можуть виступати компонентами для побудови програми заходів управління професійним стресом.