72. Соціально-психологічна сутність натовпу. Підходи до класифікації натовпу. Психологічна характеристика масових способів впливу: зараження, паніка, мода, навіювання, наслідування, мода, чутки.

Натовп – відносно короткочасне безструктурне скупченя людей, об’єднаних безпосередньо просторовою близькістю. Немає чітко усвідомленої мети, дії його учасників зумовлені якимись зовнішнім стимулом та загальним емоційним станом. За характером повед. є такі види: випадковий (інтере до якоїсь події), діючий (в основі дії викликані ненавистю до когось, або небезпека), конвенційний (реальні чи уявні правила та норми), експресивний (спільні почуття, радість, протест, горе). Особливістю натовпу є те, що конкретна сосба в ньому тимчасово втрачає деякі характерні ознаки, і набуває нових, спільних для свіх індивідів, що його складають. Ці нові ознаки мають неусвідомлений характер, про що свідчить зниження інтелекту, втрата сосбистої відповідальності, підвищення ефективності.

Зараження – неусвідомлена, мимовільна схильність індивіда до певних психічних станів. Воно здійснюється не через пасивне споглядання і більш-менш усвідомлене прийняття зовні очевидних зразків поведінки, а через передачу психологічного настрою, який має великий емоційний заряд через загострення почуттів і пристрастей. Особливою ситуацією коли підсилений вплив через зараження є паніка, що виникає в масі людей як певний емоційний стан, різновид поведінки натовпу внаслідок дефіциту або надлишку інформації.

Навіювання – це процес психологічного впливу на людину чи групу при послабленому усвідомленому контролі, критичній оцінці змісту повідомлень, які сприймаються, виключають однаковість переживання ідентичних емоцій та уявлень об’ктом навіювання. Наслідування спрямоване на відтворення індивідом певних зовнішніх рис поведінки, менер, дій, вчинків, які характеризують об’єкт пізнання позначене при цьому певною емоційною й раціональною спрямованістю.

Мода – це форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом настроїв, станів, захоплень які існують у суспільстві.

Чутка – це повідомлення, що надходить від однієї або більше осіб, про нічим не підтверджені події.

73. Проблема альтруїзму та просоціальної поведінки в соціальній психології. Основні теорії альтруїстичної поведінки: соціального обміну, соціальних норм, еволюційна теорія. Диспозиційні та ситуативні детемінанти

Альтруїзм (інший) — надання допомоги, не пов'язане свідомо із власними егоїстичними інтересами; вчинки, спрямовані на благо іншої людини; допомога іншому, що здійснюється без винагороди, без свідків, ціною можливих власних втрат.

Чистий (справжній, автентичний) альтруїзм не має свідків, не пов'язаний з винагородами, вдячністю. Але іноді альтруїстична поведінка виявляється лише на публіці, а вчинки

Альтруїстичні дії пов'язані із соціальними нормами, які диктують відповідні їм поведінку, життєві зобов'язання. Доведено, що альтруїзм мотивують норми взаємності, справедливості, соціальної відповідальності. Норма взаємності є моральним кодом і передбачає, що люди швидше за все допоможуть, а не нашкодять тим, хто їм допоміг. альтруїстичних вчинків стосовно них. Норма соціальної відповідальності передбачає, що люди повинні надавати допомогу іншим, не розраховуючи на винагороду чи вигоду.

Процес надання допомоги гальмують такі причини:

— розмивання відповідальності. Якщо свідком складної ситуації є одна особа, вона відчуває, що саме їй потрібно втрутитися, за наявності багатьох свідків почуття відповідальності розподіляється між всіма;

— суспільна оцінка. Кожен із свідків зволікає, оскільки намагається з'ясувати, що відбувається, як розгортатимуться події далі, тому всі вони подають один одному приклади пасивної поведінки. Отже, процес соціального порівняння спричинює помилкове тлумачення ситуації, згідно з яким проблематична подія трактується як цілком безпечна;

— боязнь оцінки. Присутність інших людей викликає почуття невпевненості, адже вони стануть свідками того, що відбуватиметься. Якщо ж свідок упевнений у своїх силах і компетентності, то присутність інших може стимулювати його бажання допомогти.

Еволюційна психологія виокремлює два типи альтруїзму — захист роду, відданість йому і взаємна вигода.

Існує три різні теорії в соціальній психології, які пояснюють явище альтруїзму – соціального обміну, соціальних норм і еволюційної психології.

Справжню природу альтруїзму неможливо з'ясувати без знання її мотивів. Теорія соціального обміну, яка стверджує, що взаємодія людей є своєрідними угодами, призначеними збільшити винагороди і зменшити витрати, тлумачить альтруїзм як взаємодію, спрямовану “соціальною економікою”. Йдеться про те, що людина у процесі взаємодії обмінюється не лише товарами, грошима, іншими благами, а й любов'ю, статусом, інформацією та ін. При цьому відбувається зменшення витрат і збільшення винагород. Однак це не означає, що людина розраховує на винагороду — аналіз витрат і винагород (чи зменшиться почуття провини, чи збільшиться повага, чи буде почуття задоволення від того, що комусь допоміг та ін.) і бажання досягти максимально позитивного результату зумовлюють альтруїстичні вчинки. Такі мотиви, як моральні зобов'язання, емпатія (співчуття), бажання аналогічно віддячити за послугу, підвищення самооцінки, прагнення до визнання люди вважають альтруїстичними. Готовність допомогти зростає за гарного настрою (відсутність небезпеки), викликаного успіхами, добрими, радісними спогадами; поганий настрій (наявність небезпеки), за якого людина зосереджена на собі, пригнічує альтруїзм. Найчастіше надають допомогу іншим люди емоційні, а також здатні до самостійного життєвого вибору. Можливі також ситуації, в яких людина автоматично або з примусу чинить альтруїстично. До альтруїзму спонукає і “гріхопадіння”, яке породжує почуття провини. Перепонами альтруїстичної поведінки є дефіцит часу (людина, котра поспішає, менш за все схильна надати допомогу), стрес, небезпека, матеріальні витрати, некомпетентність.

Згідно з теорією соціальних норм люди здійснюють альтруїстичні вчинки тому, що певну поведінку, життєві обов’язки накладають на них суспільні очікування. Дослідники виділили дві суспільні норми, які мотивують альтруїзм.

Соціолог Алвін Гоулднер стверджує, що всезагальним „моральним кодом” є норма взаємності: наш слід не приносити шкоду, а надавати допомогу тим, хто надає допомогу нам. Ми „вкладаємо” свої зусилля в інших і очікуємо винагороди. Ця норма найбільш явно стосується взаємовідносин рівних з рівними. Ті, хто не вважає себе залежними від кого-небудь, особливо відчувають необхідність відповідати взаємністю. Таким чином, на відміну від людей з низьким почуттям власної гідності, вони з більшою неохотою шукають допомоги. Якщо вони не можуть цього зробити, то відчувають, що, приймаючи допомогу, піддають себе небезпеці чи втрачають власну гідність. У людей, які приймають допомогу і в силу різних обставин не можуть відповісти взаємністю, суттєво знижується самооцінка.

Третє пояснення альтруїзму випливає з еволюційної теорії. Еволюційна психологія стверджує, що суть життя полягає в збереженні роду. Гени змушують нас діяти так, щоб максимально збільшити можливість їх виживання. Коли наші предки помирали, їх гени продовжували жити.

Якщо судити за назвою книги Річарда Докінза „Егоїстичний ген”, еволюційна теорія представляє образ людини, який психолог Дональд Кемпбелл назвав біологічним підтвердженням ідеї про наявність глибоко вкоріненого в людині „первородного гріха”, який змушує людей турбуватися тільки про власні інтереси. Гени, які змушують окремих людей діяти безкорисливо в інтересах інших, не виживуть в ході еволюційного змагання. Генетичний егоїзм, таким чином, налаштовує людей на два види безкорисливого альтруїзму: захисту роду і пошуку взаємної вигоди. Наші гени змушують нас турбуватися про тих, з ким ми є кровно спорідненими.

Кожна теорія пропонує два типи просоціальної поведінки: взаємний обмін типу „ти – мені, я - тобі” і, зверх того, не обмежене ніякими умовностями надання допомоги.

Отже, альтруїзм – це мотив надання кому-небудь допомоги, не пов'язаний свідомо з власними егоїстичними інтересами. Суб’єктивно він проявляється в почутті симпатії, орієнтованості на надання допомоги іншим людям. Альтруїзм протиставляється егоїзму, який несумісний з безкорисливою турботою про благо інших людей, готовністю жертвувати для них особистими інтересами.

Основною рушійною силою альтруїстичної поведінки вважається бажання покращити становище інших людей, а не очікування певної нагороди (як це, на думку зарубіжних вчених, відбувається у тварин), чи будь-яка інша причина, в якій можна побачити корисливий інтерес.

Американські соціальні психологи прогнозують наступні пояснення альтруїзму:

- причина бажання допомогти іншим людям полягає в емпатії, щасливій людині;

- людина допомагає іншим, оскільки прагне подолати власний негативний емоційний стан. Вигляд горя чи страждання інших людей засмучує даного індивіда, і він хоче позбутися цих відчуттів.

В західних соціобіологічних теоріях основна увага акцентується на тому, що, хоча більшості людей видається, начебто в діях альтруїста відсутній особистий інтерес, насправді він часто наявний в прихованому вигляді. Альтруїстична поведінка розглядається як стратегія, яка розвивається в процесі природного відбору. Проявляючи альтруїзм до близьких генетичних родичів (наприклад, до дітей), люди забезпечують збереження людського генофонду. Допомагаючи комусь сьогодні (наприклад, пропускаючи другий автомобіль в чергу перед собою), ми вважаємо, що ця послуга буде „повернена” нам пізніше.

Зарубіжні культурні теорії, в свою чергу, акцентують увагу на розвитку норм альтруїзму, маючи на увазі норму соціальної відповідальності (допомогу тим, хто її потребує) і норму взаємної відповідальності (допомога тим, хто допоміг вам). Прихильники цих теорій стверджують, що соціальна еволюція здійснює більш значний вплив на людський альтруїзм, ніж біологічна еволюція, яку сповідують соціобіологічні теорії.

Особливий інтерес у психології мотивації викликає так звана просоціальна поведінка та її мотиви. Під такою поведінкою розуміють будь-які альтруїстичні дії людини, спрямовані на добробут інших людей, надання їм допомоги. Ці форми поведінки різноманітні, мають діапазон від простої люб'язності до серйозної благодійної допомоги іншим людям, причому іноді зі збитком для себе.

Термін «просоціальна поведінка» психологи використовують для позначення моральних дій, які пропонуються у обраній культурі. Їх можна визначити як соціально-позитивні: щедрість, допомога іншому, співпраця, вираження співчуття.