питання 82

Близько 35 тис. років тому датується поява людини сучасного типу – кроманьйонця, який отримав цю назву від грота КроМаньйон у французьких Альпах, де вперше було знайдено останки людей цього типу. Фізичною будовою кроманьйонець нічим істотно не відрізнявся від сучасної людини.

У цей час розпочинається і процес виникнення рас - представників трьох основних типів - європеоїдної, негроїдної та монголоїдної.

Матеріальна культура, господарство та побут пізньопалеолітичної людини

Основою господарства в період пізнього палеоліту й надалі залишалися мисливство та збиральництво. За умов холодного та нестійкого клімату головну роль відігравало мисливство, оскільки саме воно могло забезпечити більш калорійною їжею і до того ж упродовж року. Збиральництво, особливо в ускладненій формі, могло лише час від часу забезпечити людський колектив необхідними продуктами харчування. Мисливці північної зони України полювали переважно на мамонтів, коней, північних оленів, носорогів, вовків та інших тварин. На Середньому Подніпров’ї, Волині та Середньому Подністров’ї здебільшого полювали на мамонтів. Наприкінці пізнього палеоліту на Середньому Подністров’ї помітно зростає частка коней та північного оленя. На півдні на ранніх стадіях майже абсолютно домінувало полювання на бізонів, лише інколи - на коней, північного оленя та сайгака. З часом, особливо на кінець льодовикового періоду, як засвідчують матеріали археології, полювання на бізона поступається місцем полюванню на коней.

Значна частина трудових зусиль витрачалась на будівництво жител, виготовлення знарядь праці та предметів побуту, пошиття одягу, приготування їжі. Кроманьйонці продовжували споруджувати житла на зразок чуму чи яранги, а також облаштовувати землянки та напівземлянки. Як будівельний матеріал використовували дерево, кістки та шкіри великих тварин.

Широко розповсюдженим типом жител у прильодовикових районах України були споруди з кісток мамонта. Традиційно опорну скелетну конструкцію виготовляли з великих довгих кісток і жердин, яку зверху перекривали шкірами, края яких притискалися кістками і камінням. Досить вірогідно, що такі житла освітлювали й опалювали жировими лампами, які виготовляли з епіфізів стегнових кісток мамонтів. Для цієї ж мети слугували і вогнища, причому деякі з них мали досить складну конструкцію рожна з кісток мамонта.

У Подністров’ї та на Волині практикували спорудження округлих жител легшої конструкції з меншого числа кісток. При їх будівництві використовували в якості притискувального матеріалу камені. Крім жител, господарсько-побутовий комплекс кроманьйонців включав також господарські будівлі, господарські ями, майстерні, зовнішні вогнища тощо. Саме господарсько-побутовий комплекс, а не житло, є основною структурною одиницею поселення.

Техніка виготовлення знарядь праці в кроманьйонців була на вищому, ніж у неандертальців, рівні розвитку. Насамперед це стосувалося вміння виготовлення призматичного нуклеуса, що давало можливість отримувати стандартизовані пластини-заготовки, повітно економлячи сировину. В цей час виникає і ударно-точкова техніка обробки каменю, необхідна для виготовлення кам’яних жирових ламп. В епізодично у пізньому палеоліті застосовують пиляння та шліфування каменю. На стояках виявлені й місця косторізного виробництва.

Поліпшення трудових навиків і техніки обробки каменю дозволило помітно удосконалити і розширити асортимент мисливського озброєння. Відтепер людині було під силу виготовлення більш довершених наконечників списів і дротиків, вкладишів до метальної зброї, ножів і кинджалів, а також сокир, розбілювальних ножів, скребачок, лощил, проколок тощо. Для переробки зерен і отримання муки були винайдені кам’яні зернотерки, що складалися з плит і пестів-терочників. Зрештою, помітне місце в балансі трудових витрат займає виготовлення предметів мистецтва та прикрас.

Техніка виготовлення знарядь праці в кроманьйонців була на вищому, ніж у неандертальців, рівні розвитку. Насамперед це стосувалося вміння виготовлення призматичного нуклеуса, що давало можливість отримувати стандартизовані пластини-заготовки, повітно економлячи сировину. В цей час виникає і ударно-точкова техніка обробки каменю, необхідна для виготовлення кам’яних жирових ламп. В епізодично у пізньому палеоліті застосовують пиляння та шліфування каменю. На стояках виявлені й місця косторізного виробництва.

Поліпшення трудових навиків і техніки обробки каменю дозволило помітно удосконалити і розширити асортимент мисливського озброєння. Відтепер людині було під силу виготовлення більш довершених наконечників списів і дротиків, вкладишів до метальної зброї, ножів і кинджалів, а також сокир, розбілювальних ножів, скребачок, лощил, проколок тощо. Для переробки зерен і отримання муки були винайдені кам’яні зернотерки, що складалися з плит і пестів-терочників. Зрештою, помітне місце в балансі трудових витрат займає виготовлення предметів мистецтва та прикрас.

питання 83

Які якісні особливості еволюції людини? У питаннях антропогенезу ще не все цілком з'ясовано: невідомі його окремі ланки, не всі антропологи однаково оцінюють роль деяких форм. Проте дані порівняльної анатомії, палеонтології та сучасних генетичних досліджень переконливо свідчать про походження людини від предкових форм із ряду Примати.

Щоб зрозуміти шлях розвитку людини до її сучасного стану, недостатньо враховувати лише біологічні закономірності. Поява людини як біологічного виду якісно відрізняється від процесів виникнення нових видів у тварин. Найважливіша відміна полягає в тому, що еволюція людини відбувалася не тільки під виливом біологічних, а й соціальних факторів.

Становлення людини здійснювалось поступово через низку послідовних стадій. Якщо тварини пристосувались до природних умов завдяки змінам у їхньому організмі, то людина пристосовується до умов довкілля, користуючись знаряддями праці, вогнем, виготовляючи одяг, будуючи житло.

Зі зменшенням ролі біологічних факторів для еволюції людини зростає значення соціальних факторів. Здатність до трудової діяльності, абстрактного мислення і членороздільної мови виникла й удосконалювалась як специфічна властивість Людини розумної в результаті впливу колективного способу життя на багато поколінь наших предків (тобто сформувалася у філогенезі). Проте ця якість не закріпилась у генотипі

 

Раса — це велика група людей, яка об’єднана генетичними ознаками, що зумовлюють її фізичний тип (комплекс морфологічних ознак), а також, що не є однозначним — психічні особливості. Представники певної раси завжди відтворюють собі подібних. Одразу треба зазначити, що не існує народів чистої раси, і майже всі народи є результатом расового змішування, хіба що в різних пропорціях. Також не треба плутати расу і етнос, ці поняття не збігаються і тому не існує „арійської”, „семітської”, „германської”, „слов’янської”, „фінно-угорської” та інших рас. Все це лише мовні поняття, а раса — насамперед біологічне.

Расові класифікації мають в основі ієрархічний принцип. Великі людські популяції поділяються на малі раси і антропологічні типи. Зокрема виділяють три великі раси: європеоїдну, монголоїдну і негроїдну. Вони поділяються на малі раси, яких нараховується від 20 до 40. В європеоїдній расі можна виділити від 5 до 10 малих рас та велику кількість антропологічних типів. Така класифікація є необхідною, адже навіть на побутовому рівні спостерігаються расові відмінності між європеоїдами.

Тому антропологи умовно поділяють європеоїдів на „північних” і „південних” за пігментацією (кольором) шкіри, очей, волосся. Проте, помилковим є виділення цілих рас на підставі лише пігментації, оскільки пігментація є рецесивною ознакою, в той час коли домінантними і основними є метричні (за вимірами тіла) і морфологічні (за будовою тіла) ознаки людини. Існування „рас”, що виділені на підставі лише пігментації, є сумнівним з огляду на змішані популяції і депігментацію (посвітління) нечистих європеоїдних типів.

Так, наприклад, в Північно-Східній Європі у саамів, фіно-угрів і росіян поєднуються суб-монголоїдні (урало-лапоноїдні) метричні і морфологічні риси зі світлою пігментацією волосся і очей. Протилежною є ситуація у Північно-Західній Європі, зокрема на Британських островах люди сполучають чітко європеоїдний нордичний (найближчий до скандинавського) комплекс метричних і морфологічних ознак із досить темною пігментацією. Тому підстав виділяти єдину „північну” чи „південну” расу немає.

1.2 Класифікація Денікера

Ще з часів стародавнього Єгипту вже тогочасні дослідники звернули увагу на неоднорідність фізичних прикмет людства. На тогочасній настінній фресці відтворено відомі типи людей із різницею в кольорі шкіри та волосся, форми волосистості на голові та на бороді у чоловіків, тобто зараз можливо уявити відчутну різницю та подобу тогочасних людей за зовнішніми ознаками.

Зокрема, в кінці ХІХ ст. І.Денікер розробив детальну расову класифікацію людства, яка базується виключно на комплексі морфологічних ознак. Ця типологія актуальною є й наразі. Першу ж спробу визначити фізичні риси українців, залучивши до цього свої спостереження, здійснив відомий український вчений етнограф, наш перший етнопсихолог Павло Платонович Чубинський. Розпочату ним справу13 продовжив і значно поглибив, залучивши до цього найновіші дослідницькі можливості Хведір Кіндратович Вовк, обґрунтувавши тезу про приналежність українців до високорослої темнопігментованої, круглоголової адріатичної раси, виокремлено І.Денікером серед південних слов’ян.

Форма волосся як початкова ознака класифікації прийнята і І. Денікером, проте автор враховував реальні поєднання основної ознаки з іншими і конкретну реалізацію виділених поєднань на певних територіях і в етнічних групах. Таким шляхом Денікер виділив 29 рас, з'єднаних їм по поєднанню форми волосся і кольору шкіри в 6 груп, а по генетичній близькості - в 12-13 груп (Deniker, 1914).

Накопичені за останні десятиріччя матеріали вносять деякі зміни в схему Денікера, але в цілому по широті обхвату різних даних, влучності характеристик, оцінці генетичної близькості етно-територіальних груп, класифікація Денікера служить міцною основою для антропологічного аналізу. Подальші роботи не внесли істотних змін в 29 типів, запропонованих Денікером, в характеристику типів і їх локалізацію, змінилися лише деякі висновки Денікера про співвідношення і спорідненість виділених груп, змінилася і їх номенклатура.

1.3 Класифікація Штраца

Підхід Штраца до расової проблематики вельми нетривіальний — він пропонує прийняти за основу расового підрозділу виключно жінку, вважаючи, що вирішення загадки "що таке раса" швидше виявиться можливою, якщо аналізувати як представників раси не "чоловіка і жінку разом, як це звичайно робилося досі, а винятково жінку". Обґрунтовувавши вибрану методу, Штрац відзначає: "тоді як у чоловіка індивідуальність виявляється часом у всій своїй силі навіть зовнішніми ознаками (борода, вуса), жінка представляє нам рід в незрівнянно більш чистій формі. У чоловіка індивідуальність може цілком поневолити расовий характер, у жінки вона підкоряється расовому характеру.".

Відповідь Штраца на питання про "расовий ідеал" абсолютно однозначна: вищий тип жіночої расової краси — це краса білої раси. Як і належить добросовісному вченому, Штрац постарався надати зробленому висновку в найменшій мірі суб'єктивний характер.

Так само навіть жінки інших рас свідомо або несвідомо визнають вищу красу за своїми більш світлими сестрами, прагнучи наслідувати їх чарівності. Китаянки, японки, бірманки користуються білилами, яванці завивають своє гладке волосся, мулатки приховують свою жовтувату суть, груди і руки під маскою з білої і рожевої пудри". Помітимо до цього і ми, що споконвічно і на Русі, і у всьому білому світі саме такий погляд на вищу красу був загальноприйнятим.

Так, наприклад, в пору скидання татарського ярма, коли Русь встала в повне зростання врівні з рештою Європи, усвідомивши себе Третім Римом, літопис зберіг характерний опис грецької царівни Софії Палеолог, нареченої Великого Князя Іоанна III, брак з яким в очах православних русичів узаконював спадкоємство Москви від Другого Рима — Царьграда-Константинополя.

Штрац робить і ще одне найважливіше зауваження, вся важливість якого стає цілком очевидною тільки тепер, більш ніж через сто років після написання книги. Він задається питанням: чи завжди найсильніша раса є, разом з тим, і найкрасивіша. За часів Штраца, здавалося, з цим питанням все ясно. Як заявляє Штрац, найбільших успіхів в "боротьбі за існування" досягла, "безперечно", біла раса. За його словами, "там, де з'являється вона, всі інші людські раси тануть, як сніг, що зігрівається сонячним промінням. Останні залишки тубільців розчиняються в крові могутніх завойовників і продовжують там побічно жити, але стара раса згаснула".

Нині повсюдно спостерігається строго зворотне: останні залишки білої раси буквально "тануть, як сніг", раса на очах угасає. Точно і жорстко про це пише американський журналіст російського походження П.Хлебников: "процес розкладання торкнувся всього. Вслід за французами на звалище історії потраплять італійці (при теперішньому рівні народжуваності — 1,1 дитина на кожну жінку — італійське населення скоротиться приблизно на 85% протягом трьох поколінь). По тій же дорозі йдуть німці і голландці, бельгійці і англійці, іспанці і майже всі стародавні народи Західної Європи. По тій же дорозі йдуть і росіяни. Демографічні процеси визначають долю будь-якої цивілізації. Головна війна — "тиха" — проходить усередині Росії, усередині Європи. Книга Штраца допомагає зрозуміти, що расова війна, за своєю суттю, є боротьба за Красу. Від рішення фатального питання, кому належатиме Біла жінка (російська жінка у тому числі), залежить не тільки доля Білої цивілізації, але і доля всесвіту в цілому.