Питання з методики викладання іноземної мови (французька) для кваліфікаційного іспиту

1. Навчання лексичного матеріалу з іноземної мови (французька) в середній школі.

2. Особливості навчання аудіювання в середній школі.

3. Навчання читання як виду мовленнєвої діяльності. Види читання.

4. Розробіть фрагмент уроку для навчання активного граматичного матеріалу на середньому ступені для засвоєння видо-часової форми Passecompose.

5. Особливості навчання діалогічного мовлення в ЗОШ.

6. Складіть фрагмент уроку з ознайомлення учнів з новими ЛО активного мінімуму та вживання їх на рівні фрази та надфразової єдності.

7. Сучасний урок іноземної мови: місце уроку у навчальному процесі, типологія уроків, структура та технологічні вимоги до уроку.

8. Засоби навчання іноземних мов.

9. Особливості навчання інтонації французького речення. Передбачте паралельне навчання фразового наголосу та висхідного тону.

10. Навчання письма та писемного мовлення в середній загальноосвітній школі.

11. Навчання монологічного мовлення. Одиниці навчання, типи монологів, система вправ.

12. Навчання фонетичного матеріалу французької мови.

13. Формування граматичних навичок ІМ.

14. Розробіть фрагмент уроку для навчання читання у старших класах середньої загальноосвітньої школи.

15. Складіть фрагмент уроку з навчання аудіювання у 7 класі ЗОШ.

16. Навчання техніки читання на початковому ступені навчання в ЗОШ.

17. Цілі і зміст навчання іноземної мови у ЗОШ.

18. Принципи навчання іноземних мов.

19. Складіть план-конспект уроку іноземної мови в 9 класі ЗОШ.

20. Методика навчання іноземних мов як теорія навчання і наука.

Le text d’ecrir le problem de…

De point de vue de lexic, les monts anpluai dans les text sont d’origine: latine, fransaise.

L’auter amploia le nom proper (власні) les noms communes (іменки загальні).

Il sont tres nombreus des amprunts (запозичення) et tres nombreus des l’auto (скорочення).

De poin de vue grammatique:

Le parties de discurse unploia dans le text sont: le noms, le pronoms (займенник), les adjectives.

De point de vue sintaxic:

Les proposition (речення) unploias dans le text sont le proposition simples (прості), il ya les proposition subordonnes, les phrases complexes (складні речення).

Epitet, Litote.

Il ya le discourt direct (пряма мова) et discours indirect (не пряма мова); entergections – вигуки; interopotion (питальні речення).

1) Навчання лексичного матеріалу

Під поняттям “лексика” розуміють слова і словосполучення. Більшість слів багатозначні, і їх значення конкретизується лише у мовленні. Слово, відірване від живої мови, має мінімальні можливості асоціюватись з тими чи іншими поняттями. Саме тому слова і словосполучення потрібно засвоювати не в ізольованому вигляді, а в єдності трьох аспектів ─ лексики, граматики і фонетики. Розріняють активний і пасивний лексичний запас. Активний запас порівняно обмежений. Він формується в результаті грунтовного опрацювання матеріалу і використовується у висловлюваннях і на письмі. Пасивний запас значна ширший і на його основі будується процес читання і сприймання чужого мовлення на слух. Ці категорії лексичного матеріалу постійно змінюються, зокрема розширюються в міру збагачення досвіду людини. У навчанні іноземних мов кожна з них потребує особливої уваги і формується протягом усього періоду навчання. У роботі над лексикою виділяють також поняття потенційного словника. Поповнення потенційного словника відбувається шляхом перенесення значень відомих слів на інші суміжні поняття за рахунок знання інтернаціональних коренів та словотворчих елементів (суфіксів, закінчень). Потенційний словник має особливе значення для читання. Відбір лексичного мінімуму необхідно проводити, тому що неможливо, по-перше, повністю засвоїти словниковий склад німецької мови, який охоплює сотні тисяч лексичних одиниць; по-друге, у практиці спілкування люди використовують обмежений словниковий запас, який обслуговує ті чи інші сфери комунікації; по-третє, лексичні одиниці розрізняються за своїми комунікативними цінностями: одні з них придатні для вживання у будь-якій комунікації (це і є найбільш уживана лексика), інші характерні тільки для однієї чи кількох суміжних комунікативних сфер.

Результат відбору лексики оформлюється у вигляді словника-мінімума і враховується авторами підручників, посібників, збірників, текстів для домашнього читання під час їх складання.

Таким чином, учитель стикається лише з результатом відбору – складом лексичних одиниць, які включені у тексти і вправи підручника. Разом з тим, доцільно ознайомитися з основними принципами цього відбору для того, щоб отримати повніше уявлення про вживання лексичних одиниць і творчо підходити до проблеми відбору лексики.

Під лексичною одиницею розуміють не тільки слово, а й стійке словосполучення, оскільки воно як структурно визначена частина лексичної системи мови виступає в мовленні неподільно, самостійно, тобто не конструюється кожен раз заново, а включається в висловлення у готовому вигляді. 

Після здійснення відбору лексичних одиниць необхідно оцінити ступінь тяжкості їх засвоєння: одні слова запам’ятовуються легко, швидко входять у мовлення учнів; для володіння іншими потрібно затратити багато часу та зусиль. Складність засвоєння і вживання різних слів неоднакова. На жаль, у практиці викладання мови можна нерідко спостерігати, що лексичні одиниці подаються на уроці абсолютно однаково, без урахування характеру лексичної складності. Вся робота над іншомовним словом повинна забезпечувати:

–          створення мобільного словникового запасу; –попередження його "витікання", забування;– адекватне цілям спілкування його використання в усному мовленні.

На це спрямовані методи і прийоми навчання. Перед тим, як вибирати способи показу (пред’явлення) слова, учитель повинен проаналізувати слова, які підлягають засвоєнню, щоб прогнозувати можливі труднощі їх засвоєння.

Попередній аналіз лексики повинен також показати, на що учителю потрібно звернути особливу увагу, на семантизацію, чи відпрацювання вимови, чи на особливості вживання.

Повне засвоєння форми слова або словосполучення передбачає послідовне оволодівання усіма цими образами, функцією і значенням. Лише тоді лексична одиниця увійде до активного мовного запасу і застосовуватиметься в усіх видах мовленнєвої діяльності. 

Семантизація, або осмислення, визначення значення лексичної одиниці є важливим компонентом у навчанні лексики. Спосіб семантизації залежить від характеру семантичної структури слова. Багатозначність у мові і багатозначність у шкільному словнику-мінімумі не співпадають. У шкільному курсі вивчається, здебільшого, головне значення слова. При семантизації відносно однозначного слова слід взяти до уваги, що в рецептивних видах мовленнєвої діяльності воно може зустрітися зі значенням, не передбаченим словником-мінімумом. Введення тих чи інших лексичних одиниць грає важливу роль у створенні слухо-зорово-моторного образу цих одиниць. Введення може здійснюватись контекстним або комбінованим способами.

Контекстуальний спосіб доцільно застосовувати у відношенні лексичних одиниць, які не мають особливих труднощів засвоєння. Їх пред’явлення у складі мовленнєвого образу виявляється достатнім для повноцінного сприйняття і адекватного повторення учнями. Пред’явлення потребує чіткого, правильного і багаторазового повторення мовленнєвого зразка. Безпосередньо перед подачею учитель повідомляє про введення нової лексики, мобілізує увагу учнів на її слухове сприйняття. Однак усного пред’явлення недостатньо для успішного формування трьохкомпонентного – слухо-зоро-моторного образу лексичної одиниці. Тому на наступному етапі необхідно залучити вимовляння мовленнєвого зразка.

Завдання первинного закріплення полягає у тому, щоб попередити забування нового матеріалу і забезпечити його збереження в пам’яті до того часу, поки не відбудеться його закріплення і активізація в ході мовленнєвих тренувань і практики. З психологічної точки зору в процесі первинного закріплення інформація про певну лексичну одиницю передається з короткотривалої у довготривалу пам'ять.

Основним типом вправ у навчанні лексики є умовно-комунікативні, рецептивно-репродуктивні та продуктивні вправи, в яких учень сприймає зразок мовлення і виконує з ним певні дії (в усній або письмовій формі) згідно створеної учителем ситуації мовлення, виконуючи такі види вправ:

–          імітація зразка мовлення; –лаконічні відповіді на альтернативні запитання вчителя;– підстановка у зразок мовлення;

–          завершення зразка мовлення;–  розширення зразка мовлення; –     відповіді на інші типи запитань; –самостійне вживання лексичних одиниць у реченні ; – об’єднання зразка мовлення у понад фразові єдності – діалогічну та монологічну.