- •Питання з методики викладання іноземної мови (французька) для кваліфікаційного іспиту
- •1) Навчання лексичного матеріалу
- •2) Навчання аудіювання.
- •3) Читання як вид мовленнєвої діяльності
- •4) Фрагмент урока passe compose
- •5) Діалогічне мовлення
- •7) Сучасний урок іноземної мови.
- •8) Засоби навчання іноземних мов.
- •10) Навчання письма та писемного мовлення.
- •11) Навчання монологічного мовлення.
- •12) Начання фонетичного матеріалу.
- •Звуки, які повністю або майже повністю збігаються із звуками рідної мови;
- •Звуки, яких немає в рідній мові;
- •Звуки, що частково збігаються, але мають і суттєві відмінності.
- •Вчитель вводить звук спочатку у фразі, потім ілюструє його у слові і лише після цього вимовляє його ізольовано.
- •У разі потреби вчитель дає відповідні пояснення.
- •Учень спочатку пошепки за вчителем вимовляє окремі звуки у словах, і нарешті ─ у фразах.
- •Навички вимови формуються не відразу, а лише в результаті довготривалого тренування.
- •Набуті, але недостатньо закріплені навички виявляють тенденцію до “сповзання” в бік уподібнення до вимови рідної мови.
- •Допущені у вимові помилки повинні бути виправлені, бо інакше вони можуть перерости в негативні навички.
- •13) Формування граматичних навичок
- •16) Навчання техніки читання на початковому ступені навчання в зош
- •17) Цілі і зміст навчання іноземної мови у зош.
- •Сфери спілкування, теми, ситуації.
- •Мовний, мовленнєвий, країнознавчий та лінгвокраїнознавчий навчальний матеріал.
- •Знання, навички та вміння мовлення.
- •18) Принципи навчання ім
- •20) Методика навчання іноземних мов як теорія навчання і наука.
12) Начання фонетичного матеріалу.
Формування навичок володіння мовним матеріалом ─ одне з основних завдань, які ставляться при вивченні іноземної мови. Мовний матеріал включає в себе фонетичні, лексичні та граматичні навички.
звуковий аспект мови у працях багатьох лінгвістів трактується як основоположний. Жодного виду мовленнєвої діяльності неможливо навчити без вимови. Навчання вимови у школі передбачає формування навичок:
розрізняти окремі звуки і звукосполучення;
артикулювати звуки і звукосполучення;
нормально володіти основами інтонаційного і ритмічного оформлення мовлення. Володіння фонетичними навичками повинно бути доведене до автоматизму і не спричиняти жодних труднощів у процесі спілкування.
Навчання вимови у школі має практичну спрямованість. В зв’язку з цим першочергове значення має відбір фонетичного мінімуму, що забезпечив би оволодіння іноземною мовою як засобом спілкування в межах, визначених програмою. Практичний підхід передбачає також максимальне застосування практичних форм опрацювання фонетичних явищ і обмеження теоретичних викладів. У цьому плані важливо, щоб фонетичний матеріал засвоювався в єдності з лексичним і граматичним. Для засвоєння звуків вирішальне значення має контекст. Інтонація опрацьовується в ситуаціях, де розкриває її комунікативна функція. На практичній основі формуються вимоги щодо учнів. Тут вчитель стикається з двома факторами, які треба збалансувати. З дного боку він намагатиметься добитися від учнів ідеальної, або зразкової, вимови, з другого ─ він змушений враховувати реальні навчальні можливості в умовах масової школи. З огляду на це навчання вимови в школі ґрунтується на ідеї “апроксимації”, тобто наближення до правильної вимови. За таких умов можна вважати нормальною не лише зразкову, але й задовільну (близьку до правильної) вимову. Вчитель може звертати менше уваги на ті звуки, неточність у вимові яких не заважає розумінню. Тому зачної уваги потребує опрацювання тих звуків, порушення артикуляції яких призводить до спотворення значення слова. У науковій літературі звуки звичайно поділяються на три групи:
Звуки, які повністю або майже повністю збігаються із звуками рідної мови;
Звуки, яких немає в рідній мові;
Звуки, що частково збігаються, але мають і суттєві відмінності.
Шляхом зіставлення фонетичного аналізу відповідних звуків двох мов визначають, до якої групи відноситься той чи інший звук, і розпочинають роботу над його засвоєнням.
Звичайно, найлегшими є звуки, які відносяться до першої групи. Зважаючи на ідею апроксимації у навчанні вимови, тренуванню їх не приділяють великої уваги. Тут вчитель спирається на перенесення навичок їх артикуляції з рідної мови на іноземну. Значних зусиль необхідно докласти для формування навичок артикуляції звуків другої і третьої груп. При цьому звуки, яких немає в рідній мові, потребують розгорнутого пояснення і неодноразового прослуховування. Подаючи звуки третьої групи, вчитель підкреслює елементи різниці між ними і звуками рідної мови,і на основі цього протиставлення пропонує відповідні фонетичні вправи. У подачі нових звуків і їх відтворенні учнями рекомендується певна раціональна послідовність: