4) Фрагмент урока passe compose

Мета: засвоєння ГС видочасової форми Passé Composé ( всі особи однини у стверджувальній формі)

I ) Première   étape

a) Professeur : Bonjour les élèves, aujourd’hui nous commençons par un petit dialogue entre deux élèves, écoutez attentivement. Faites attention aux verbes qu’on utilise.                                       Un nouveau professeur ( le dialogue) : Pierre.-Salut Pierre, as-tu vu notre professeur d’anglais ? Marie.-Oui, j’ai rencontré notre professeur au rez-de-chaussée. P.-Il a eu un l’air sympathique. M.-Oui, il a eu. P.-Tu as appris ta leçon? M.-Oui, j’ai appris. Et toi? P. –Non, j’ai oublié. On emploi   les nouvelles   formes verbales, comme par exemple j’ai eu pour marquer les actions passées comme vous avez remarqué ( Notre dialogue est au passé). Nous relevons avec vous ces formes et nous allons les traduire : b) J ‘ai rencontré, il   a eu, tu as appris,   j ‘ai appris. Comment forme-t-on le passé composé? Prenons le verbe parler : j'ai parlé tu as parlé il a parlé Deuxième étape :

Les règles ( le professeur) : Le passé composé est un temps composé qui se compose d'un verbe auxiliaire (avoir ou être au présent) et un participe passé. La plupart de verbes exigent comme le verbe auxiliaire –le verbe avoir ( 15 verbes se conjuguent avec être) Les verbes réguliers qui se terminent en -er forment leurs participes passés en -é. Exemples : - J'ai trouvé. - J'ai passé Les verbes réguliers qui se terminent en -ir forment leurs participes passés en -i. Exemples : - Il a fini. - Il a choisi. Il y a des verbes avec des participes passés irréguliers.   Nous les allons apprendre plus tard. Alors essayons faire l’exercice. Écrivez le verbe au passé composé. 1. Le weekend passé, elle ( téléphoner) à sa mère. 2. Mais, le semestre dernier, je (avoir) beaucoup de problèmes. 3. Il (être)   maladroit. 4.Je (avoir)   peur du chien. 5.Marc (travailler)   tard hier soir . 6. Le téléphone (sonner)...

7. Pierre (avoir) mal à la tête ce matin.

5) Діалогічне мовлення

Це є основою комунікативного методу навчання спілкуванню. Воно характеризується певними комунікативними, психологічними та лінгвістичними особливостями, серед яких варто виділити насамперед комунікативний аспект, при оптимальному врахуванні якого мінімізується емоційна напруга та усувається однобічний характер спілкування і включає:    · запит інформації – повідомлення інформації;    · пропозиція (у формі прохання, наказу, поради) – прийняття або неприйняття запропонованого;    · обмін судженнями (думками) враженнями;    · взаємопереконання, обґрунтування власної точки зору.

З психологічної точки зору діалогічне мовлення завжди вмотивоване. Проте, в умовах навчання мотив сам по собі виникає не завжди. Саме тому необхідно створити умови, за яких у студентів з’явилося б бажання та потреба щось сказати, передати почуття, подискутувати. Крім того, сприятливий психологічний клімат на занятті, доброзичливі стосунки, зацікавленість у роботі сприятимуть вмотивованості діалогічного мовлення, що є безпосереднім завданням викладача. Діалог передбачає зорове сприйняття співрозмовника й певну незавершеність висловлювань, що доповнюється позамовними засобами спілкування (мімікою, жестами, пантомімікою).

Однією з найважливіших психологічних особливостей діалогічного мовлення є його ситуативність. Ситуативним діалогічне мовлення є тому, що часто його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, в якій воно здійснюється.    Слід зазначити, що в процесі навчання нас цікавлять не будь-які ситуації дійсності, а лише такі, що спонукають до мовлення. Такі ситуації називають мовленнєвими, або комунікативними. Потрібно визначити й компоненти комунікативної ситуації:    · комуніканти та їх стосунки (суб’єкти спілкування);    · об’єкт (предмет) розмови;   · ставлення суб’єкта (суб’єктів) до предмета розмови;    · умови мовленнєвого акту.    Характерною особливістю діалогічного мовлення є його емоційна забарвленість.    Іншою визначальною рисою мовлення є його спонтанність. Діалогічне мовлення, на відміну від монологічного, неможливо спланувати заздалегідь. Обмін репліками відбувається досить швидко, і реакція вимагає нормального темпу мовлення. Це й зумовлює спонтанність, непідготовленість мовленнєвих дій.    Діалогічне мовлення має двосторонній характер. Спілкуючись, співрозмовник виступає то в ролі мовця, то слухача, який повинен реагувати на репліку партнера.    Висловлювання, для яких характерною є зміна мовця, називаються реплікою діалогу. У діалогічному мовленні широко вживаються “готові” мовленнєві одиниці. Їх називають “формулами”, “шаблонами”, “стереотипами”, які надають діалогові емоційності. “Excuse me”.   “Yes? Can I help you?”   “Could you, please, tell me the way to Trafalgar Square?”   “Well, look here.

Залежно від провідної комунікативної функції, яку виконує той чи інший діалог, розрізняють функціональні типи діалогів: діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін враженнями (думками), діалог-обговорення (дискусія). Наведемо приклади можливих тем до кожного з цих типів діалогів, передбачених програмою для навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації:    “В місті” – діалог-розпитування;    “Зустріч в аеропорту” – діалог-домовленість;    “Відвідування театру” – діалог-обмін враженнями;    “Обговорення та вирішення ділових проблем” – діалог-обговорення.

За мірою пізнавальної активності студентів всі вправи умовно можна розділити на чотири групи.    Перший вид вправ передбачає складання мікродіалогів (запитання-відповідь, спонукання-згода/відмова і т. д.) за поданою темою, використовуючи зразок мовлення та подану нову лексику.      Другий вид вправ – навчання діалогічному мовленню з використанням тексту-зразка. Наприклад: Прослухайте діалог без тексту з попередніми орієнтирами (запитаннями за змістом, правдивими та неправдивими твердженнями, ключовими словами)    Прослухавши зразок, учні в парах складають власні мікродіалоги згідно з отриманим завданням.    Третій вид вправ передбачає складання власних діалогів з використанням зорових вербальних опор у вигляді діалогу-схеми і діалогу-підстановчої таблиці. Наприклад: Прослухавши на занятті тематичні діалоги, студенти складають власні, використовуючи діалог-схему. Четвертий вид вправ побудований на складанні діалогу відповідно до навчально-мовленнєвої ситуації.    Ці рецептивно-продуктивні мовленнєві вправи носять творчий характер. Опори, як правило, не використовуються.

Традиційною є думка про те, що вміння висловлюватись сприймається як належне, і вважається, що при достатньому володінні граматикою і багатим словниковим запасом людина вміє висловлюватись зрозуміло. Але для більшості студентів виступи перед аудиторією пов’язані з великими переживаннями, а дискусійне обговорення стає справжнім стресом. Найтиповішими комунікативними помилками при цьому є невміння відстоювати свої погляди і переконання та надмірне захоплення силою власних аргументів і втрати будь-якої поваги до думок співрозмовника.    Для того, щоб студенти подолали такий мовний бар’єр, студентам пропонується ряд тем-дискусій, які обговорюються на занятті разом з викладачем. Наприклад: “Хто такий менеджер?”, “Хто є кращим менеджером: чоловік чи жінка?”, “Яким повинен бути ідеальний керівник?” тощо.    Ефективність занять визначається тим, наскільки успішно здійснюється емоційна підтримка учасників, які відчувають у цьому потребу; створюються умови для безоцінного ставлення учасників групи один до одного; знижуються бар’єри психологічного захисту, що сприяє усвідомленню власної поведінки у звичних і стресових ситуаціях; закріплюються адекватні і раціональні способи реагування на життєві і виробничі ситуації.    Існують різні позиції щодо ролі комунікативних вправ. Але у будь-якому випадку вони передбачають досягнення конкретної мети, виникнення певного комунікативного наміру і його успішну реалізацію за допомогою спілкування засобами іноземної мови. Важлива роль при цьому належить розвитку навичок діалогічного мовлення, щоб засвідчувати не лише здатність логічно висловлювати думки, а й вільно їх інтерпретувати адекватно до мовної ситуації. Розвивати такі навички варто поетапно, враховуючи рівень мовної підготовки, сформовану здатність працювати самостійно та внутрішні спонукання щодо професійного самовизначення.