11) Навчання монологічного мовлення.

Монолог — це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи.

Навчити виражати свої думки в монологічній формі є однією з найголовніших практичних цілей навчання іноземної мови.

У вищій школі навчають двох видів монологічного мовлення: підготовленого та непідготовленого. Підготовлене мовлення — це висловлювання, елементи якого попередньо відпрацьовуються, автоматизуються у понадфразових єдностях, а потім репродукуються у формі повідомлення, розповіді, інформації. Непідготовлене мовлення — це такий рівень володіння мовою, на якому мовець може без підготовки, без опори на попередньо задані мовні одиниці, без спонукання та допомоги з боку викладача використати засвоєний раніше мовний та мовленнєвий матеріал в комбінаціях та ситуаціях, які не мали місця в попередніх видах роботи на занятті. Таке мовлення називається експромтним, спонтанним, ініціативним. Підготовлене усне мовлення .— це один з етапів формування умінь непідготовленого мовлення, яке є метою навчання.

Монологічне мовлення характеризується певними психологічними та лінгвістичними особливостями,  які викладач має врахувати у процесі навчання цього виду мовленнєвої діяльності.

 Мовні типи монологу обумовлені властивими монологу комунікативними функціями (розповідь про подію, міркування, сповідь, самохарактеристика і т. п.). Так, для монологу оповідного типу характерне з'єднання дієслівних фраз, в яких співвідношенням видо-тимчасових форм дієслівних присудків виражена послідовність дій, рух подій. Для монологу-міркування типові синтаксичні побудови, які містять висновок, констатацію фактів, передають логічний зв'язок явищ (конструкції причинно-наслідкові, умовні, допустові, і ін.). Монолог-сповідь звичайно об'єднує в собі оповідні форми мови з формами міркувань. Орієнтуючись на усний вислів, монологи різних типів вільно допускають вживання розмовної і, експресивно забарвленої лексики, вигуків, розмовних і розмовно-експресивних синтаксичних побудов, в т.ч. і конструкцій діалогічної мови.  Особливим різновидом монологу є так званий внутрішній монолог, в якому імітується емоційно-розумова діяльність людини в її безпосередньому протіканні («потік свідомості»), Відповідно в монологічному мовленні цього типу часто уживаються переривисті, незавершені фрази, зовні не пов'язані один з одним синтаксичні побудови. Сума втрат інформації при монологічному повідомленні може досягати 50%, а в деяких випадках і 80% від об'єму початкової інформації. Монологічність в спілкуванні виховує людей з малорухливою психікою, низьким творчим потенціалом. Дослідження ж показують, що найефективнішою формою спілкування є діалог.

З погляду психології монологічне мовлення характеризується такими рисами:

1) відносно безперервний спосіб мовлення – монологічне висловлювання не обмежується однією фразою, а являє собою понадфразову єдність, яка триває протягом певного часу, не перериваючись, завдяки чому досягається завершеність думки.

2) послідовність і логічність – ці якості мовлення реалізуються в розвитку ідеї основної фрази шляхом уточнення думки, доповнення до неї, пояснення, обґрунтування тощо. У зв'язку з цим необхідно використовувати на занятті логіко-синтаксичні схеми,  в яких відображена послідовність висловлювання.

3) комунікативна спрямованість – мовленнєві одиниці,  які використовуються у вправах,  завжди  співвідносяться з ситуацією спілкування. Все, що говорить викладач та студенти, повинно бути ситуативно обумовленим, а мовленнєві ситуації  мають у навчанні монологічного мовлення надзвичайно велике значення.

Монологічне мовлення виконує такі комунікативні функції:

а) інформативна б) спонукання чи переконання в) емоційно забарвлена чи оцінювальна функція – ставлення до фактів, подій, вчинків дійових осіб.        

Залежно від комунікативної функції монологічного мовлення розрізняють кілька типів висловлювань. яких навчають у вищій школі: повідомлення, опис, розповідь.

Враховуючи необхідність постійного ускладнення й розширення навчального мовного матеріалу, методика навчання іноземних мов виокремлює три етапи формування монологічних умінь.

В основу кожного з них покладена нова якість висловлювання студентів, причому ця якість обов’язково призводить до збільшення обсягу зразків мовлення, що використовуються студентом.

Завдання першого етапу зводяться до того, щоб міцно засвоїти й закріпити мовний матеріал до теми; навчитися висловлювати на його основі одну завершену думку; об’єднувати 2-3 фрази в одну понадфразову єдність. Завдання другого етапу полягають у тому, щоб навчити студентів переходити від одного мовленнєвого зразка до іншого.

Головне завдання третього етапу — навчити студентів створювати монологічні висловлювання текстового рівня різних функціонально-смислових типів. Третій етап навчання монологічному мовленню характеризується розвитком умінь виражати своє особисте ставлення до фактів чи подій, про які висловлюється студент.

Згідно з трьома етапами формування умінь монологічного мовлення виділяють три групи вправ:

Мета вправ 1 групи - навчити учнів обєднувати засвоєні раніше ЗМ рівня фрази у висловлювання понадфразового рівня. Це вправи на приєднання, коли продукована учнем фраза приєднується до фрази, висловленої вчителем, а також вправи на обєднання структурно однотипних і різнотипних ЗМ.

Мета вправ 2 групи - навчити учнів будувати висловлювання понадфразового рівня. Допускається використання різних опор. У вправах 2 групи мовлення учнів спрямовується та мотивується комунікативним завданням.

Мета вправ 3 групи навчити учнів створювати монологічні висловлювання текстового рівня різних функц-смислових типів мовлення в обсязі, який передбачений програмою для певного класу. Вправи III групи складаються з комунікативного завдання вчителя та висловлювання учня.

Комунікативне завдання мотивує висловлювання учня, спонукає його до участі в мовленнєвій іншомовній діяльності та визначає межі висловлювання. При виконанні вправ III групи опори, як правило, не використовуються.

Усі вправи мають відповідати певним вимогам: бути посиль­ними за обсягом; залучати різні види пам’яті, сприймання і мислення; бути цілеспрямованими і вмотивованими; активізувати пізнавальну і розумову діяльність учнів.