1.4 Класифікація Ейкштедта

Е. Ейкштедт ввів для позначення рас одноманітну номенклатуру, складену з назви характерної для раси етнічної групи і закінчення "иды", що запозичає із загальної систематики. Правда, прийняте закінчення вживається в систематиці для позначення сімейств (гоміниди, симиїди), а не внутрішньовидових категорій; крім того, умовне закінчення без зміни застосовується для позначення як великих рас, так і менших за об'ємом підрозділів - європіди, балтиди, дінариди.

Проте запропонований спосіб найменування, що обмежив номенклатурний різнобій, полегшив розуміння складу расової групи (Eickstedt, 1934).

Ейкштедт визнав три напрями расової диференціації, але врахував відмінності поєднань ознак, ступінь їх вираженості і встановив в кожному напрямі чотири підрозділи:

• основний "круг рас", що включає від чотирьох до дев'яти різновидів в межах головного ареалу;

• "бічну" расу, що відділилася, мабуть, до формування основного круга форм;

• "перехідну", або проміжну, расу, що сполучає відмінності різних основних груп; "своєрідну", або "ухиляється", форму.

Точного загального визначення виділеним таксонам автор не дав. Якщо скористатися загальною номенклатурою, схема Ейкштедта включає три стовбури, кожний з чотирма достатньо відособленими гілками.

1.5 Класифікація Бунака

Схема походження і розселення людських рас, розроблена ще в 1950-х роках вітчизняним антропологом Віктором Валеріаном Бунаком . Цього ученого називають видатним без жодного перебільшення. В першу чергу, вражає обхват робіт: немає буквально жодної області антропології, яка залишилася б в стороні від його професійних інтересів, не відобразилася в його публікаціях. Але крім цієї «зовнішньої» результативності є «внутрішня»: масштабність висновків, а також уміння упорядкувати те, що на перший погляд здається безладдям.

З самого хаотичного нагромадження фактів і статистичних відомостей Бунаку вдавалося створювати максимально ємкі узагальнюючі схеми. Ще в 1930-х роках він упорядкував «основу основ» — методи антропології (без єдності і свідомості яких будь-яке дослідження стає даремним), опублікувавши вичерпний підручник-довідник.

І хоча з тих пір списано багато паперу, класифікація типів статури «по Бунаку » залишається найзручнішою на практиці (дозволяючи, наприклад, визначити «навскидку» без зайвих вимірювань тип статури дитини при медогляді).

А завершуючи плідний шлях ученого, В.В. Бунак створив книгу «Рід Homo, його виникнення і подальша еволюція», дивно ємку при невеликому об'ємі. Випущена вже після смерті автора, в 1980 році, книга об'єднала не тільки фундаментальні відомості про еволюцію людини, але і багато ідей, які нині вважаються «ультрасучасними».

Сьогодні можна оцінити глибину інтуїції цього ученого: нерідко після вживання найновіших і хитромудрих методів, комп'ютерної обробки даних, залишається сказати: «підтверджується припущення Бунака, висунуте їм п'ятдесят років тому».

Так вийшло і при описі рас. Погляньте на схему: екваторіальні групи (чиє положення, як вже мовилося, важливо визначити для розуміння еволюції людства) Бунак не став зводити воєдино, а розділив на тропічний і південний стовбури. Велика частина першого належить західному вогнищу — це африканці. Океанійска гілка, що залишилася, об'єднує всі ті групи, які включають африканську (негроїдну) домішку. Що стосується південного стовбура, то він цілком відноситься до східного вогнища. У тому числі і що належать до нього веддоїди і бадарійці — аборигени Індостану австралоїдного вигляду.

Сучасна антропологія при визначенні расових відмінностей використовує обрахування співвідношення поздовжніх і поперечних вимірів черепної коробки. За цим методом представники різних антропологічних (і расових) груп поділяються на короткоголових («брахікранних»), середньоголових («мезокранних») та довгоголових («доліхокранних»).