97. Психологічні передумови злочинної поведінки особи, особливості її мотивації.

При розумінні мотивації злочину її розгляд має поширюватися не лише на мотив як на обов'язковий і визначальний компонент, але й на інші складові компоненти процесу мотивації, конкретні суспільні відносини, самого суб'єкта та всю сукупність наявних зв'язків між ними.

Мотивація злочину містить у собі мотив злочину як головний компонент її структури, звідси, поняття мотивації злочину є ширшим, ніж поняття мотиву злочину. Крім мотиву, до складу мотивації входять й інші складові компоненти мотивації: потреби, цінності, цілі, ідеали, емоції тощо. Завдяки мотивації досягається цілеспрямованість і осмисленість дій у цілісному поведінковому акті суб'єкта злочину. Мотивація здійснює спонукальний вплив на всіх ланках розгортання злочинної поведінки. Щодо мотиву, то він створює лише той внутрішній фон, на якому ґрунтується та розгортається процес мотивації в цілому.

Отже, мотив злочину - це більш вузьке поняття, це відносно відокремлений інтегральний психічний утвір; мотивація злочину - більш широке поняття, це динамічний процес формування, розвитку і реалізації мотиву в суспільно небезпечному діянні.

Від мотивації злочину слід відрізняти механізм вчинення злочину (механізм злочинної поведінки) як за обсягом, так і за змістом понять. Механізм вчинення злочину - це взаємодія зовнішніх і внутрішніх факторів детермінації злочину. До зовнішніх факторів детермінації злочину належать: конкретна життєва ситуація, предмет злочинного посягання, умови вчинення суспільно небезпечного діяння тощо. Сукупність внутрішніх факторів детермінації злочину складає його мотивацію. Справедливо зазначає Ж. Нюттен, що аналіз механізму дає відповідь на питання, як здійснюється поведінка, а вивчення мотивації дає відповідь на питання, чому людина вчиняє так чи інакше.

Кримінальну суть злочинів складає їхня мотивація, яка в суб’єктивній формі відображає всю сутність об’єктивних причин і умов. Злочин як свідома дія людини є результатом складної взаємодії найрізноманітніших причин. Поведінка людини спонукається ірегулюється її індивідуальним, суб’єктивним сприйняттям і відображення реальних життєвих обставин і причетністю індивіда до цих обставин. Об’єктивними причинами павопорушень є суперечності в соціальних і економічних відносинах – низький рівень життя людей, недоліки організаційного і адміністративно-господарського характеру, безробіття, найближче соціальне оточення. Суб’єктивні причини злочину – соціальні позиції особистості, система цінностей та індивідуальний рівень соціалізації і правосвідомості, соціальні обставини особи і тимчасові психічні стани. Оскільки поведінка людини не буває прямим наслідком безпосередньо чинних факторів, то її неможливо розглядати за аналогією з причетнісю в явищаєприроди.

98. Психологічні особливості девіантної та делінквентної поведінки неповнолітніх, мотивація насильницьких та корисливих злочинів.

Під девіантною (відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні – предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування відносне.

Типи девіантної поведінки: Креативна поведінка (нова форма мислення, що виходить за рамки соціальних норм). Асоціальна поведінка — поведінка, що виражається у відхиленні від виконання етичних норм, корпоративних цінностей деструктивно впливає на міжособистісні відносини, виробничий процес. (азартні ігри). Аддиктивна поведінка — поведінка, що відхиляється, із прагненням до відходу від реальності: за допомогою прийому психоактивних засобів, або надмірною фіксацією на визначених видах діяльності (комп. залежність).

Патохарактерологічна поведінка — поведінка, що відхиляється, обумовленими патологічними змінами характеру внаслідок дефектів виховання. Характер є універсальним, адаптаційним механізмом індивідуальності. Найбільше часто реалізовані мотиви, типи, способи відносин, володіння зі стресовими ситуаціями формують характер людини, спосіб його соціальної реалізації.

Психопатологічна поведінка — поведінка, що відхиляється, обумовленими психічними розладами. До даної категорії відносяться девиации поведінка, обумовлені соматичними неврологічними, інфекційними захворюваннями, аномалії сексуального поведінка, розладу особистості, агресивне, суіцидальна поведінка, посттравматичний розлад.

Девіантна поведінка на базі гіперздібностей — поведінка, що відхиляється, що супроводжується девіаціями в повсякденному житті, при особливої обдарованості і навіть геніальності в інших сферах життя.

Делінквентна (антисоціальна) поведінка — поведінка, що відхиляється, з чітко вираженою антигромадською спрямованістю, що здобуває, у крайніх своїх проявах, кримінально карний характер. Воно може виражатися у формі правопорушень, у виді чи дій бездій, що волочуть за собою карну чи цивільну відповідальність.

Основні види делінквентна поведінка:Хуліганство Крадіжки.Грабіж.Вандалізм.Фізичне насильство. Наклеп. Шахрайство.Хабарництво. Вимагання. Зловживання службовим становищем. Посадова підробка. Випуск недоброякісної продукції і т.д.

Причини винекнення девіацій у підлітковому віці: Серед біологічних факторів, що призводять до акцентуації характеру, виділяють:

Дії пренатальних, натальним і ранніх постнатальних ушкоджень на мозок, що формується в ранньому онтогенезі. До таких ушкоджень можна віднести важкі токсикози вагітності, родові травми, внутрішньоутробні і ранні мозкові інфекції, важкі виснажливі соматичні захворювання.

Несприятлива спадковість, яка включає в себе певний тип ВНД, алкоголізм батьків, які зумовлюють тип акцентуації характеру.

Органічні ушкодження головного мозку, тобто черепно-мозкові травми, мозкові інфекції і т.п.

«Пубертатний криз», обумовлений нерівномірністю розвитку серцево-судинної та кістково-м'язевої системи, обтяжене фізичне самопочуттям спричинене підвищеною активністю ендокринної системи і «гормональною бурею».

До соціально-психологічих факторів слід віднести:

Порушення виховання підлітка в сім'ї. Вплив сімейного середовища на формування особистості є найбільш важливим у силу того, що сім'я є основним громадським інститутом соціалізації особистості

Шкільна дезадаптація. У підлітковому віці падає інтерес до навчання в силу зміни провідного виду діяльності (відповідно до теорії вікової періодизації Д. Б. Ельконіна).

У психології робилися спроби виділення специфічних труднощів у школі . З точки зору одного з дослідників цієї проблеми Д. Скотта, «... Характер дезадаптації дитини в школі можна визначити за формою дезадаптованої поведінки, а саме: за депресивного стану, за проявами тривожності і ворожості по відношенню до дорослих і однолітків, за ступенем емоційної напруги, за відхиленнями в фізичному, розумовому і сексуальному розвитку, а також за проявами асоціальності під впливом несприятливих умовах середовища ».

Підліткова криза. У 12 -14 років в психологічному розвитку настає переломний момент «Підліткова криза». Це пік «перехідного періоду від дитинства до дорослості». Згідно Е. Еріксоном, відбувається «криза ідентичності – розпад дитячого «Я» і початок синтезу нового дорослого «Я». У цей період процесу пізнання самого себе надається велике значення. Саме цей процес, а не фактори навколишнього середовища, розглядаються як першоджерело всіх труднощів і всіх порушень у підлітків. У них розвивається самосвідомість, прагнення до самоствердження; їх не влаштовує ставлення до себе як до дітей, що призводить до афектних спалахів і конфліктів, які можуть бути як міжособистісними, так і внутрішньоособистісні.

Психічна травма. Психосоціальні дезадаптації можуть викликати окремі психічні стани, спровоковані різними психотравмуючими обставинами (Конфлікти з батьками, друзями, вчителями, неконтрольований емоційний стан, викликаний закоханістю, переживанням сімейних розладів і т.п.).

Злочинність неповнолітніх обумовлена взаємним впливом негативних чинників зовнішнього середовища і особливостями самого неповнолітнього. Найчастіше злочини скоюють так звані «важкі підлітки». Найважливішою умовою формування особи «важкого підлітка» в більшості вмпадкі є сімейні умови: відсутність нормального морального середовища в сім’ї уже часто виховує негативні якості. Характеризується низькм рівнем соціалізації і відбиває пропуски і недоліки і в 3-х основних сферах його виховання: в сім’ї, в школі і навиробництві. Девіантна поведінка підлітків має загальне для усіх девіантних проявів причини. Передусім це протиріччя між відносно рівномірно поширеними і зростанням потребами і істотно різними можливостями їх задоволення. Джерелом девіантної поведінки підлітків сліжить соціальна нерівність, нерівність можливостей доступних людям, що належать до різних соціальних груп. Є чинники, що підсилюють тягу молоді до алкоголю і пояснюють вибір саме цієї форми девіантної поведінки. Основні психологічні особливості підліткового віку – підвищена конформність, навіюваність, групова залежність, демонстративна незалежність від старших, недостатній соціальний контроль власної поведінки, підвищене наслідування кумирам. Обмеженість життєвого досвіду, знань конфліктність у стосунках їз дорослими, потреба в самоствердженні, чутливе реагування на думку ровесників визначають особливості психіки неповнолітніх.

Корислива мотивація - провідна мета злочинних дій спрямовання на отримання вигди від чих дій (крадіжки, рекет, вимагання)