13. Несвідомі психічні процеси: їх фізіологічний та психологічний аналіз.

Крім свідомих форм відображення дійсності, для людини характерні й такі, що перебувають немовби за «порогом» свідомості, не досягають належного ступеня інтенсивності або напруженості, щоб звернути на себе увагу. Сукупність психічних явищ, станів і дій, відсутніх у свідомості людини, що лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй і принаймні в даний момент не піддаються контролю, належать до несвідомого. До несвідомих явищ відносять і наслідування, і творче натхнення, що супроводжується раптовим «осяянням» новою ідеєю, яка народжується немовби від якогось поштовху зсередини, і випадки миттєвого вирішення задач, які тривалий час не піддавалися свідомим зусиллям, і мимовільне згадування того, що здавалося назавжди забутим, та ін.

На відміну від свідомості несвідоме не передбачає попередньої уявної побудови дій, проектування їхніх результатів і постановки мети. Кінцевим результатом несвідомого відображення та пізнання є пристосування до дійсності, засноване на неосмисленому врахуванні інформації про властивості та відношення предметів зовнішнього світу. Несвідомі процеси виконують певну охоронну функцію: позбавляють психіку від постійного напруження свідомості. Людина не могла б ані результативно думати, ані розумно діяти, якби всі елементи її життєдіяльності одночасно потребували усвідомлення.

Розглянемо деякі із структурних елементів Несвідомого. Почнемо з відчуттів. Нескінченна кількість речей, явищ, властивостей і відношень, що існують об'єктивно і постійно потрапляють у поле зору, не усвідомлюється нами. Якби на кожний вплив людина реагувала усвідомлено, вона не впоралася б із цим, оскільки не здатна миттєво переключатися з одного впливу на інший або утримувати у фокусі своєї уваги практично нескінченні подразники. Несвідоме проявляється і в так званих імпульсивних діях, коли людина не дає собі ради в наслідках своїх учинків. Наші наміри далеко не завжди виражаються в наслідках наших дій адекватно, так, як нам би цього хотілося. Іноді, здійснивши той або інший вчинок, людина сама не може зрозуміти, чому вона вчинила саме так. І досить часто саме про такі імпульсивні вчинки, коли їхні наслідки не прогнозувалися усвідомлено, нам і доводиться шкодувати.Несвідоме проявляється в тій інформації, що накопичується протягом усього життя й осідає у пам'яті як досвід. З усієї суми наявних у нас знань у кожний даний момент у центрі свідомості осідає лише невелика їх частка. Про деякі знання, що зберігаються в пам'яті, люди навіть не підозрюють. Формою прояву несвідомого є й так звана психологічна установка. Цей психічний феномен являє собою цілісний стан людини, який виражає динамічну визначеність її психічного життя, спрямованість особистості на активність у якомусь виді діяльності, загальний нахил до дії, стійку орієнтацію на певні об'єкти, що зберігається доти, доки очікування людини виправдовуються.

14. Поняття та будова людської діяльності. О.М.Леонтьєв про основні поняття і принципи теорії діяльності. Види та розвиток людської діяльності: спілкування, гра, навчання, праця. Діяльність та психічні процеси. Уміння, навички та звички.

Видатний вітчизняний психолог О.М.Леонтьєв визначав особистість як цілісне утворення, яке є відносно пізнім продуктом суспільно-історичного й онтогенетичного розвитку людини.

Діяльність – багаторівневий процес, що змінює свої характеристики залежно від рівня, на якому функціонує. На рівні індивіда – це активність, що реально пов'язує суб'єкт з об'єктом.

Форми діяльності різноманітні. Спочатку, як у філо-, так і в онто­генезі, вона існує у вигляді зовнішніх процесів, що пов'язують суб'єкт з об'єктом. Однак уже перше знаряддя праці включає людину в стосунки не лише зі світом речей, а й з іншими людьми. Це докорінно змінює діяльність: вона набуває ознак внутрішньої активності, в якій роль зна­ряддя виконують значення мови.

Є підстави вважати, що перехід від зовнішньої до внутрішньої діяль­ності здійснюється шляхом інтеріоризації, що має у цьому разі поетап­ний характер. На першому етапі діяльність має вигляд безпосередніх контактів дитини з об'єктами, що її оточують (предметами побуту, іграш­ками). На другому вона супроводжується голосним мовленням, яке з ча­сом стає розгорнутим. Третій етап – поступовий перехід від зовнішнього мовлення до внутрішнього мовлення «про себе». На заключному етапі з'являється внутрішнє мовлення, яке не контролюється свідомістю й має вигляд «чистої думки» – розумової дії. Не випадково будь-яка внут­рішня діяльність, наприклад, розв'язування задач, супроводжується м'я­зовими рухами артикуляційного апарату, які можна реєструвати за допо­могою технічних засобів.

Видами діяльності, виділеними за генетичною ознакою, є: гра, учіння, праця.

Гра – діяльність, що відбувається в умовних ситуаціях і спрямована на відтворення суспільного досвіду, зафіксованого в продуктах культури. Учіння – діяльність, спрямована на освоєння суспільного досвіду. На відміну від гри, мотив якої полягає у ній самій, учіння ґрунтується на пізнавальних потребах, а його мотиви тією чи іншою мірою пов'язані з процесом практичного і теоретичного освоєння людством дійсності. Результатом учіння є набуття суб'єктом певних знань, умінь, навичок, звичок. Праця полягає у виробництві суспільно корисних продуктів, представ­лених у матеріальній або ж ідеальній формі. Це та діяльність, в історичному розвитку якої вдосконалювалася психіка, відбувалося становлення свідомості. В процесі праці образ, що регулює її, отримує своє об'єктивне існу­вання у формі продукту і це збагачує життя суб'єкта, а отже, і його самого. Праця реально існує у вигляді зовнішніх і внутрішніх дій, спонукається певними мотивами, має конкретний смисл, спрямовується на досягнення якихось цілей, виконується за допомогою сукупності операцій.