62. Проблема конфлікту в соціальній психології. Класифікація конфліктів. Деструктивна та конструктивна функції конфліктів Структурні компоненти, стратегії реагування та вирішення конфліктів.

Конфлікт (зіткнення) — зіткнення значущих, конкуруючих, несумісних чи протилежних поглядів, потреб, інтересів і дій індивідів та їх груп.

Конфлікт ґрунтується на суперечностях, зумовлених протилежними позиціями сторін аборізними цілями чи засобами їх досягнення, а також незбіганням інтересів, бажань, прагнень індивідів тощо. К. виникає за умови, що одна зі сторін починає діяти, ігноруючи інтереси іншої. Якщо протилежна сторона відповідає тим самим, К. із потенційного перетворюється на ак­туальний. Суб'єктами К. можуть бути окремі ін­дивіди або цілі групи. Існують різні типології, які відображають різноманітність форм К. За ознакою суб'єкта взаємодії

К. поділяють на внутрішньоособистісні, міжособистісні і міжгрупові. Внут-ріособистісні К. вивчають у загальній, віковій, клінічній психології, психоаналізі, а міжособис­тісні і міжгрупові К. є предметом дослідження со­ціальної, вікової, спортивної, екстремальної психології, психології праці та ін. За часовою оз­накою К. поділяють на тривалі, короткотривалі і довготривалі (затяжні). За динамікою перебігу виділяють гострі К. і такі, що відбуваються в'яло. За сферою виникнення К. поділяють на виробничі, шкільні, сімейні, релігійні, етнічні, військові та ін., а за кінцевими наслідками роз­різняють деструктивні, конструктивні і стабілі­зуючі К.

Розвиток К. проходить кілька стадій: 1) поступове посилення К. внаслідок зростання кількості учасників; 2) зростання кількості при­чин виникнення К; 3) посилення активності учасників К. і підвищення їх вимог; 4) наростан­ня емоційної напруженості; 5) радикальна змі­на ставлення до конфліктної ситуації. При конструктивному розв'язанні К. існують різні стратегії поведінки його учасників: суперниц­тво, яке проявляється в непримиренному від­стоюванні своїх інтересів; співробітництво – спільний пошук рішення; компроміс – взаємні поступки для подолання розходжень; уникан­ня – намагання вийти з конфліктної ситуації, не розв'язуючи її і не поступаючись власною по­зицією; пристосування – намагання згладжува­ти суперечності, поступаючись деякими вимога­ми і інтересами. У психологічній науці визнаною є теорія неминучості К. і їх функціональної значу­щості для особистості і групи. К. по-різному впли­ває на особистість і групу. Позитивний вплив К. на особистість виявляється в посиленні прагнення краще пізнати себе і оточуючих, емоційній роз­рядці і послабленні особистісного напруження, в розвитку мотиваційної сфери тощо. Негативне значення К. для особистості виявляється в поси­ленні особистісного напруження, зниженні само­оцінки, виникненні гострих емоційних пережи­вань і зниженні соціальної адаптації. На сучасно­му етапі пошуки психологів спрямовані на вияв­лення психологічних механізмів міжособистісних конфліктів і розроблення ефективних прийомів їх подолання.

Причини конфлікту – це явища, події, факти, ситуації, що передують конфлікту і, за певних умов діяльності суб'єктів соціальної взаємодії, викликають його.

Виходячи з вищесказаного, можна сформулювати необхідні і достатні умови виникнення (початку) конфлікту.

Необхідними і достатніми умовами виникнення (початку) конфлікту є наявність у суб'єктів соціальної взаємодії протилежно спрямованих мотивів чи суджень, а також стан протиборства між ними.

Визначення основних структурних елементів конфлікту.

1. Сторони конфлікту – це суб'єкти соціальної взаємодії, що знаходяться в стані конфлікту або ж такі, що явно чи неявно підтримують конфліктуючих.

2. Предмет конфлікту – це те, через що виникає конфлікт.

3. Образ конфліктної ситуації – це відображення предмета конфлікту у свідомості суб'єктів конфліктної взаємодії.

4. Мотиви конфлікту – це внутрішні спонукальні сили, що підштовхують суб'єктів соціальної взаємодії до конфлікту (мотиви виступають у формі потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань).

5. Позиції конфліктуючих сторін – це те, про що вони заявляють один одному в ході конфлікту чи в переговорному процесі.

Класифікація конфліктів. Основа класифікації:

• за сферами прояву (економічні, ідеологічні, соціально-побутові, сімейно-побутові)

• ступенем тривалості та напруження (бурхливі, швидкоплинні, гострі, тривалі, слабо виражені, мляво плинний, слабо виражений ішвидкоплинний)

• суб’єктами конфліктної взаємодії (внутрішньо особові, між особові, особово-групові, між групові)

• соціальними наслідками (конструктивні, деструктивні)

• предметами конфлікту (реалістичні, нереалістичні)

Конструктивні конфлікти – в основі таких конфліктів лежать об’єктивні протиріччя. Спонукають до розвитку організації або іншої соціальної системи. Мають продуктивний характер. Конструктивні конфлікти, як правило, торкаються принципових сторін життєдіяльності організації, їх розв'язання допомагає вивести організаційну структуру на новий, більш ефективний рівень розвитку. Конструктивний характер конфлікт буде мати тільки тоді, якщо опоненти не вийдуть за межі ділових відносин.

Деструктивні конфлікти – лежать суб’єктивні причини, вони створюють соціальну напруженість та ведуть до руйнації соціальної системи. Несуть руйнівний характер. Деструктивні конфлікти виникають, коли сторони не дотримуються морально-етичних норм поведінки, прагнуть психологічно придушити партнера, дискредитують і принижують його в очах оточуючих, застосовують взаємні образи. Вирішення проблеми в такій ситуації стає неможливим.

Вирішення конфлікту.Розв’язання проблеми під час конфлікту можна визначити як будь-які зусилля з метою розробити взаємоприйнятний спосіб улагодження конфлікту.

розв’язання проблем має на увазі загальні зусилля зі знаходження взаємоприйнятного рішення. Сторони або їх представники ведуть переговори. Але через розходження інтересів повномасштабна дискусія з метою вирішення проблем не завжди є доцільною, тоді застосовується варіант з третьою стороною або посередниками. В усякому разі проблемою обов’язково треба займатися, щоб не допустити ескалації конфлікту: діяльність з вирішення проблем не становить загрози протидіючій стороні і психологічно несумісна з суворою тактикою протистояння. Робота з вирішення проблем впливає також на виявлення компромісів і можливостей для об’єднання, яке відповідає інтересам обох сторін. Можливими формами завершення конфлікту можуть бути:

• припинення конфлікту внаслідок взаємного примирення сторін;

• припинення конфлікту силовими методами;

• припинення конфлікту шляхом його симетричного вирішення, коли виграють або програють обидві сторони;

• припинення конфлікту шляхом його асиметричного розв’язання, коли виграє одна сторона;

• переростання конфлікту в інше протиборство;

• поступове згасання конфлікту;

• глухий кут.

Успішне розв’язання проблем веде до результатів, які можна згрупувати у три великі класи: 1) компроміси; 2) угода щодо процедури для визначення переможця; 3) інтегративні рішення.

Компроміс — це узгодження на основі взаємних поступок між представниками різних інтересів, думок, що стикаються між собою.

Існує три види узгоджень: 1) узгодження в результаті збігу думок сторін; 2) узгодження відповідно до законодавчої або моральної волі зовнішньої сили; 3) узгодження, нав’язане одній зі сторін. Разом з тим, як свідчить практика, одностороннє нав’язування волі сильнішого суб’єкта слабшому не вичерпує сутності конфлікту, і він у будь-якій формі поновлюється. Особливо це стосується міжнародних (територіальних конфліктів. Програш у війні тягне за собою реваншистські настрої й стремління до повернення втрачених інтересів.

Інтегративне рішення таким чином інтегрує суперників, примиряє інтереси сторін конфлікту. З трьох можливих типів розв’язання проблем саме воно дає змогу отримати максимальну сумісну користь, вигоду, хоч і інтегративні рішення бувають не дуже успішними. Іноді альтернативні рішення основані на відомих альтернативах або передбачають пошуки нових можливостей, потребують творчості й уявлення. Такі рішення з’являються насамперед як результат творчого мислення. Їх можуть придумувати кожна зі сторін окремо, обидві сторони разом або третя сторона, яка виступає як посередник.

Завершення конфлікту — це його припинення, закінчення з будь-яких причин.

Вирішення конфлікту — це певна позитивна дія (рішення) самих учасників конфлікту або третьої сторони, яка припиняє протиборство мирними або силовими засобами і конструктивно вирішує проблему.

Головними засадами розв’язання конфлікту є, по-перше, усунення об’єктивних причин, які породили конфліктну ситуацію, а по-друге, ретельне вивчення можливого перебігу майбутніх подій у разі неможливості усунення причин. Ретельне вивчення має три сторони: діагностика протиборства (причини, мотиви поведінки тощо); здійснення ситуаційного й позиційного аналізу (пояснення ситуації, що склалася, позиції сторін); прогнозування перебігу подій та наслідків конфлікту, в тому числі вигод і збитків для кожної сторони в разі розв’язання проблем у конфлікті та його повного завершення.

З’ясування суті конфліктної ситуації, її об’єктивне розуміння, адекватне усвідомлення учасниками конфлікту може бути основою для компромісів, інтегративних рішень, угод щодо оптимальної процедури для визначення переможця і навіть для ліквідації конфлікту. Чим точніше й чіткіше буде окреслено предмет розбіжності, тим більше шансів ефективного закінчення конфлікту.

Якщо врахувати, що основою конфлікту є суперечність між інтересами суб’єктів, то найкращим способом розв’язання конфлікту є усунення суперечностей. Але цей шлях не завжди доступний, та й суперечності можуть бути різних типів — явні і латентні, об’єктні й безоб’єктні, їх рівні, особливості суб’єктів тощо.

В науці відомі і застосовуються на практиці основні способи усунення суперечностей, які лежать в основі конфлікту. Це зокрема:

• усунення об’єкта конфлікту;

• поділ об’єкта конфлікту між сторонами;

• встановлення черговості або інших правил використання об’єкта;

• розведення сторін конфлікту;

• переміщення відносин в іншу площину, яка здатна виявити в них загальний інтерес, тощо.

Такі способи можуть стати у пригоді при розв’язанні будь-якого конфлікту і перш за все наймасштабнішого

Практичні питання розв'язання конфліктних ситуацій у досить детально розглядають В. Бойко та О. Ковальов. Серед шляхів розв'язання таких ситуацій вони виділяють:

а) попередження конфлікту; б) управління конфліктом; в) прийняття оптимальних рішень у конфліктних ситуаціях; г) розв'язання конфлікту.

Успішне розв'язання конфліктних ситуацій можливе з допомогою розробки тактик, що враховують усі аспекти конфлікту як соціально-психологічного явища. З них вибирається та, яка відповідає певній конкретній ситуації. В. Бойко та О. Ковальов виділяють такі тактики:

1. Розв'язання конфлікту на основі його сутності та змісту. 2. Розв'язання конфлікту з урахуванням його цілей. 3. Розв'язання конфлікту з урахуванням його функцій. 4. Розв'язання конфлікту з урахуванням емоційно-пізнавального стану учасників 5. Розв'язання конфлікту з урахуванням властивостей його учасників. 6. Розв'язання конфлікту з урахуванням його можливих наслідків. 7. Розв'язання конфлікту з урахуванням етики стосунків конфліктуючих сторін.

Ю.Л. Трофімов стверджує, що динаміка конфлікту значною мірою визначається тим, яка стратегія поведінки в конфліктній ситуації раніше сформувалась у його учасників. Ця стратегія визначається двома параметрами: 1) наступальність, 2) кооперативність. Перший — це наполегливість у реалізації власних інтересів, другий — здатність враховувати інтереси іншого. Сполучення цих параметрів дає такі тактики поведінки:

а) співробітництво (висока наступальність і висока кооперативність) — дії спрямовані на пошук рішення, що задовольняє обидві сторони, спільне обговорення розбіжностей;

б) протиборство (висока наступальність і слабка кооперативність) — прагнення наполягти на своєму шляхом відкритої боротьби, застосування примусу та інших засобів тиску;

в) поступливість (слабка наступальність і висока кооперативність) — орієнтованість на повне задоволення вимог партнера;

г) уникнення (слабка наступальність і слабка кооперативність) — прагнення вийти з ситуації, не поступаючись, але й не наполягаючи на своєму, утримуючись від суперечок, від викладення своєї позиції, уникаючи відповідальності за прийняте рішення;

д) компроміс (середні значення наступальності і кооперативності) — прагнення врегулювати розбіжності, поступаючись у чомусь в обмін на поступки іншої сторони, прийняття «середніх» рішень, що задовольняють обидві сторони повною мірою.

Конкретними засобами вирішення конфлікту Андрєєва Г.М. називає:

1) вирішення проблеми, що стала причиною його виникнення;

2) компроміс, що базується на взаємних розумних поступках;

3) поступове згладжування протиріч;

4) відсторонення конфліктуючих від безпосереднього спілкування на певний час, повне припинення стосунків між ними.