Поняття та принципи бюджетного фінансування

Державні та муніципальні витрати, що визначені органами держави та місцевого самоврядування здійснюються шляхом фінансування, яке визначають як врегульоване правовими нормами безповоротне та безоплатне надання грошових коштів з державного та місцевих бюджетів для фінансування загальнодержавних потреб держави та місцевого самоврядування (державне управління), соціально-культурної сфери та підтримки окремих галузей та підприємств народногосподарського комплексу.

Фінансування має різні джерела – державний та місцевий бюджети; державні цільові фонди; власні кошти державних та комунальних підприємств. А тому залежно від джерел, фінансування буває таких видів: бюджетне фінансування, самофінансування; державне кредитування.

Щодо бюджетного фінансування, то це фінансування, що здійснюється за рахунок бюджетів різних рівнів. Бюджетне фінансування здійснюється в двох формах:

• фінансування бюджетних установ, якими є орган, установа чи організація, створені у встановленому порядку органами державної влади, органами влади АРК чи органами місцевого самоврядування, які повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів;

• фінансування державних та муніципальних підприємств та організацій, які мають економічну та фінансову самостійність. Ці господарюючі суб’єкти мають основні та оборотні кошти, завдяки яким фінансують виробничі та соціальні витрати. Для цього вони залучають також кредити комерційних банків, а в окремих передбачених законодавством випадках використовують бюджетні асигнування.

Бюджетне фінансування здійснюється на основі таких принципів:

• безповоротності та безоплатності, що означає виділення коштів без прямого їх повернення або плати за їх отримання;

• цільового спрямування, оскільки кошти мають предметно-цільове призначення (заробітна плата, стипендії, видатки розвитку та ін.);

• принцип фінансування в міру виконання планів передбачає, що кошти виділяються не автоматично в межах річного плану чи періоду, а відповідно до фактично виконаного обсягу робіт чи послуг, що дає змогу регулювати обіг грошових ресурсів та забезпечити фінансову дисципліну, через поточний фінансовий контроль;

• принцип дотримання фінансової дисципліни, виступає як умова законного, цільового та ефективного використання грошових коштів, шляхом організації належного фінансового контролю на всіх стадіях фінансування;

• принцип оптимального поєднання власних, залучених, позичених та бюджетних коштів, що передбачає першочергове використання наявних власних коштів, або ж скорочення власних видатків, а тоді вже залучення кредитних чи інвестиційних ресурсів, і як виняток – використання бюджетних асигнувань.

Кошторисно-бюджетне фінансування

Однією із форм фінансування є бюджетно-кошторисне, як планове, цільове, безоплатне і безповоротне надання грошових коштів з бюджетів відповідних рівнів на забезпечення функціонування соціально-культурної сфери, державного управління, а також установ та організацій невиробничої сфери (бюджетних установ), що не мають власних доходів. Бюджетні установи отримують кошти на свої функціонування з бюджету виключно на основі фінансових документів, які називаються кошторисами.

Правову основу кошторису, як індивідуального фінансово-планового акта визначає БК України та Постанова КМ України “Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ”. Кошторис бюджетних установ (кошторис) є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою свої функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Бюджетне призначення – повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів БК України, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Кошторис діє протягом фінансового року – з 1 січня до 31 грудня, визначаючи при цьому обсяг, цільове спрямування, та поквартальне розподіл бюджетних асигнувань, що забезпечують фінансування бюджетної сфери. Кошторис має такі складові частини:

• загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків на виконання бюджетною установою основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету;

• спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету. Форма кошторису затверджується Міністерством фінансів України.

Кошторис включає в себе статті, кожна з яких містить однорідну групу видатків, що мають цільових, незмінний та обов’язковий характер, оскільки відповідно до них розподіляються бюджетні призначення, затверджені законом або рішенням місцевої ради.

Обсяги бюджетних асигнувань в кошторисі базуються на:

• показниках, що характеризують кількісні параметри діяльності установи (оперативно-сітьові показники), що характеризують профільну діяльність установи (кількість студентів, ліжко-місць та ін.) і загальні показники, що характеризують будівлю бюджетної установи (площа, кубатура та ін.);

• нормативах видатків в розрахунку на відповідний кількісний показник, коли статті видатків складаються на основі норм видатків, тобто єдиних типових вимірювачів кошторисних видатків на однорідні установи (клас, академічна група та ін.).

За юридичними властивостями норми видатків поділяються на:

• обов’язкові, що не підлягають зміні при їх застосуванні. Встановлюються, як правило, ВР України, КМ України (посади, ставки заробітної плати, витрати на відрядження та ін.);

• розрахункові (факультативні) – середні витрати на розрахункову одиницю. Ці норми встановлюються бюджетними установами за погодженням з фінансовими органами.

За змістом норми поділяються на:

• натуральні, в основі яких знаходиться (лежить) розмір витрат в натуральній формі на одну розрахункову одиницю (витрати електроенергії на одиницю площі, що освітлюється);

• фінансові (грошові), носить грошовий характер, оскільки ці норми характеризують обсяги витрат на одну розрахункову одиницю (витрати на навчання аспіранта (докторанта), на одне ліжко-місце та ін.).

Залежно від бази розрахунку розрізняють нормативи:

• узагальнені, що характеризують обсяг витрат за всіма статтями видатків на відповідний виробничий (за профілем установи) показник (наприклад, норми видатків на охорону здоров’я на одного жителя);

• постатейні, що характеризують обсяг витрат в розрізі окремих статей (норми видатків на харчування в лікарнях одного хворого).

За методом вирахування (підрахунку):

• розраховані на основі фізіологічних потреб (харчування в лікарнях одного хворого);

• розраховані на основі статистичних спостережень (витрати на інвентар та ін.).

Чинне бюджетне законодавство поділяє кошториси також на:

• індивідуальні, коли складаються для однієї установи;

• загальні, коли складаються для однорідних установ (дитячі садки);

• кошториси заходів, що проводяться в централізованому порядку відповідним органом управління (фінансування пісенного конкурсу “Євробачення – 2005” в Україні, параду Перемоги та ін.);

• зведені, що включають в себе обсяги фінансування для окремого органу управління (зведений кошторис управління освіти в Солом’янському районі м. Київ складається з кошторисів загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, дошкільних установ та на централізовані заходи);

Кошториси складаються у відповідності з економічною класифікацією видатків. В доходній частині кошторису доходів і видатків бюджетної установи визначаються планові обсяги асигнувань із загального та спеціального фондів бюджету. Відтак загальна сума доходів установи визначається з урахуванням сум надходжень із загального та спеціального фондів бюджету.

Видатки бюджетних установ поділяються на дві групи:

• капітальні, що спрямовуються на розвиток установи (затрати на придбання, створення нових і відновлення, реконструкцію та розширення діючих основних фондів виробничого (будівлі, верстати, обладнання) і невиробничого (школи, лікарні, театри та ін.) призначення;

• поточні, що у свою чергу поділяються на:

◦адміністративно-господарські, спрямовуються на утримання апарату управління, обслуговуючого і технічного персоналу, видатки на відрядження та ін.

◦операційні, що пов’язані з характером діяльності установи (придбання книг для бібліотеки, зарплата бібліотекарям, бібліографів та ін¹.