Поняття, особливості та види фінансово-правових відносин

Фінансові правовідносини як багатопланова категорія мають історичне коріння, економічну сутність прояву та юридичну основу. І саме така складність відносин пояснює різний підхід дослідників до їх суті, змісту, видів та особливостей. Особлива заслуга у розвитку дослідження фінансових відносин належить відомому досліднику Ю.А. Ровінському, який стояв біля витоків розвитку фінансового права, як окремої галузі права і розглядав фінансові правовідносини як вид суспільних відносин – фінансових відносин, врегульованих фінансово-правовою нормою¹.

Враховуючи глибокий зміст визначення фінансових правовідносин як юридичної форми вияву і закріплення фінансових відносин, зробленого Ю.А. Ровінським, не можна полишити без уваги думку щодо цієї категорії провідного вітчизняного фахівця фінансового права Л.К. Воронової, яка у своїй роботі зазначає, що “у сфері впливу держави на відносини, що виникають в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу країни та утворення і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, виникають, змінюються і припиняються фінансові правовідносини. Учасники цих відносин виступають як конкретні носії прав і обов’язків, що встановлені фінансово-правовими нормами і забезпечені примусовою силою держави”. Завдяки фінансово-правовим відносинам, – продовжує Л.К. Воронова, – виявляються суб’єктивні права та відповідні зобов’язання їх учасників, тобто відбувається безпосередній вплив права на фінанси, оскільки приписи держави з приводу мобілізації, розподілу та використання коштів, що складають централізовані і децентралізовані фонди, реалізуються в поведінці людей, які беруть участь у цій діяльності².

Близьке за змістом визначення фінансових правовідносин дає і професор П.С. Пацурківський, розуміючи їх – як “різновид суспільних відносин, які за своєю формою є індивідуально-визначеним зв’язком управомочених та зобов’язаних його суб’єктів, а за безпосереднім змістом їх – взаємодію цих суб’єктів, які реалізують свої суб’єктивні права та виконують покладені на них юридичні обов’язки”³.

Враховуючи зміст перерахованих вище визначень фінансових правовідносин, їх слід визнати, як врегульовані фінансово-правовими нормами і гарантовані державно-силовим примусом суспільні відносини, учасники яких взаємопов’язані суб’єктивними правами та юридичними обов’язками при мобілізації, розподілі і використанні централізованих та децентралізованих фондів коштів держави та місцевого самоврядування.

Впливаючи через відповідний механізм на фінанси держави та місцевого самоврядування, фінансові правовідносини виконують такі функції:

вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія фінансово-правових норм;

закріплюють конкретну поведінку юридичних і фізичних осіб у сфері мобілізації, розподілі і використанні фондів грошових коштів, якої вони повинні додержуватися;

виступають умовою введення в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників фінансових відносин.

Наведене вище визначення та основні функції фінансових правовідносин дають можливість виділити їх головні ознаки:

• відносини є зв’язком, який має індивідуальний, конкретно визначений характер і виникає на основі фінансово-правових норм;

• є зв’язком, що виявляється через суб’єктивні права і юридичні обов’язки їх учасників;

• носять вольовий характер, оскільки одна із сторін є владною, а інша підвладною, що сприяє підтримці та гарантії дії носія суб’єктивного права і забезпечує виконання відповідних обов’язків;

• носять грошовий характер;

• перебувають під постійним захистом з боку держави.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб’єктів, а юридичним – суб’єктивні права і юридичні обов’язки, що встановлені фінансово-правовими нормами.

Суб’єктивні права – це належна фінансовому або кредитному органу для задоволення його (тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов’язками іншої сторони фінансових правовідносин. Саме обов’язки іншої сторони, які містяться у нормі, і є гарантією додержання прав уповноваженого державою фінансового органу. Цей обов’язок може полягати в утриманні від дій, або, навпаки, у виконанні обов’язку.

Юридичний обов’язок у фінансових правовідносинах – це приписана зобов’язаному суб’єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинний дотримуватися цей суб’єкт¹.

Суб’єктами фінансових правовідносин є юридичні та фізичні особи, і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансових правовідносин. Однак виникає питання, а хто ж тоді учасник фінансових правовідносин. Таким може бути лише суб’єкт фінансового права, а це юридична або фізична особа, яка лише володіє правосуб’єктністю, у той час, як суб’єкт фінансових правовідносин, використавши свою правосуб’єктність, реально стає одним із суб’єктів правовідносин. Як зазначає академік Л.К. Воронова, суб’єктами фінансових правовідносин можуть стати лише суб’єкти фінансового права, а такими є держава, адміністративно-територіальні утворення та юридичні особи – підприємства і організації усіх форм власності, установи, громадські організації, тобто колективні суб’єкти і громадяни, як індивідуальні суб’єкти¹⁴.

Проявом участі держави та адміністративно-територіальних одиниць у фінансових правовідносинах є існування бюджетних правовідносин. Відповідно до ст. 143 Конституції України ці суб’єкти мають право на формування бюджету, що забезпечує виконання конституційних завдань та обов’язків, які покладені на державу.

Враховуючи трансформаційні процеси в економічному житті суспільства, що передбачає в першу чергу зміну форми власності, учасниками сучасних фінансових правовідносин виступають суб’єкти підприємницької діяльності, а саме юридичні особи різних організаційно-правових форм та власності. Їх участь у встановленні та підтриманні фінансових правовідносин базується, зокрема, на фактах сплати податків, отримання відповідних джерел державного фінансування на реалізацію цільових програм, кредитних позик, дотацій, субсидій, субвенцій, одержання податкового кредиту, встановлення страхових правовідносин і т. д.

Індивідуальними суб’єктами фінансових правовідносин є фізичні особи (громадяни), права і обов’язки яких визначаються залежно від характеру правовідносин. Так відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а відтак громадяни стають суб’єктами фінансових, зокрема, податкових правовідносин. Суб’єктами правовідносин виступають також й іноземні громадяни (або особи без громадянства), які проживають і працюють в Україні або мають тут передбачені законом джерела доходів.

Об’єкт фінансових правовідносин – це фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав фінансово-кредитних органів і юридичних обов’язків іншої сторони фінансових правовідносин. Іншими словами об’єктом є те, з приводу чого і заради чого суб’єкти правовідносин вступають у правовий зв’язок, тобто різноманітні матеріальні (грошові кошти у вигляді доходів бюджетів) і нематеріальні (публічний правопорядок у фінансовій сфері – фінансова дисципліна) блага.

Аналізуючи перераховані ознаки та зміст фінансово-правових відносин, слід зазначити, що вони часто є характерними й для інших видів правовідносин. Однак в силу своєї специфічності, фінансово-правові відносини характеризуються особливостями, які виділяють їх з поміж інших, а саме:

• фінансові правовідносини є результатом фінансової діяльності держави, що пов’язано з мобілізацією, розподілом та використанням фондів грошових коштів, у зв’язку з необхідністю забезпечення держави та місцевого самоврядування фінансовими ресурсами і виконання ними властивих їм функцій;

• фінансові правовідносини – це результат надання правової основи фінансово-економічним відносинам, через правову регламентацію поведінки їх суб’єктів. Зміст фінансових правовідносини має економічну природу, відтак економічні відносини – це грошові відносини, а отже, фінансово-правові відносини, мають грошовий зміст, причому, одна із сторін зобов’язана передати іншій визначену законом суму грошей;

• фінансовим правовідносинам характерна обов’язкова участь у них держави в особі уповноваженого нею органа, який здійснює від свого імені та під контролем держави владні повеління іншій стороні відносин. Тут доречно зазначити, що уповноважений державний орган наділений не лише правами, але й має відповідні зобов’язання, які ставлять його діяльність в рамки чинного закону. Не позбавлена при цьому прав також й інша сторона відносин, що можуть бути реалізовані через певний правовий механізм. Обсяг та зміст прав цих суб’єктів залежить безпосередньо від виду фінансових правовідносин;

• фінансовим правовідносинам характерна нерівність сторін, що є наслідком їх владного характеру. Не порушуючи прав іншої сторони, держава володіє більшими за змістом і обсягом повноваженнями, що дає їй право одноособово визначати необхідність встановлення правовідносин і вибору іншої їх сторони;

• фінансові правовідносини характеризуються тим, що їх виникнення, зміна та припинення, безпосередньо пов’язане з нормативними актами, відповідно суб’єкти цих відносин незалежно від їх організаційної форми та власності не мають права встановлювати, змінювати чи припиняти ці правовідносини. Це автономно здійснює держава як інститут влади.

Найкраще розкривається зміст фінансових правовідносин через їх класифікацію, в основі якої лежить структура фінансової системи держави:

• бюджетні, з приводу обов’язкових сплат підприємствами, установами й організаціями до бюджетів відповідного рівня;

• податкові, з приводу сплати податків, зборів та обов’язкових платежів;

• відносини у сфері державного майнового і особистого страхування;

• відносини державного кредиту;

• відносини у сфері регулювання грошового обігу і валютних операцій;

Наступним критерієм класифікації фінансових відносин є суб’єктивний фактор, і особливість його в тому, що обов’язковим суб’єктом досліджуваних правовідносин є держава як інститут влади в особі уповноваженого нею органу. Саме тому сучасні правовідносини поділяються на такі групи:

• правовідносини, що виникають між центральними і місцевими органами державної влади і управління;

• правовідносини, що виникають між державними органами і державними підприємствами, установами та організаціями;

• правовідносини між фінансовими органами;

• правовідносини, що виникають між державними органами та місцевим самоврядуванням;

• правовідносини, що виникають між фінансовими органами та громадянами;

• правовідносини, що виникають між державними господарюючими суб’єктами, які діють на засадах госпрозрахунку;

• правовідносини між фінансовими і кредитними органами;

• правовідносини, що виникають між державою в особі уповноважених нею органів та підприємствами, установами і організаціями недержавної форми власності.

Беручи до уваги, що фінансове право містить у собі матеріальні та процесуальні норми, про що зазначалося вище та залежно від об’єкта правової регламентації фінансові правовідносини можуть набувати статусу матеріальних або процесуальних форм.

Матеріальні фінансово-правові відносини сприяють реалізації прав і обов’язків сторін правовідносин щодо мобілізації, розподілу та використання відповідних фондів грошових коштів. Завдяки реалізації вищезазначених прав і обов’язків має місце формування та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, обсяг яких залежить від економічного стану суб’єктів підприємництва та громадян і рівня їх державного захисту.

Процесуальні фінансові правовідносини сприяють надходженню до держави фінансових ресурсів з подальшим їх розподілом та використанням. Відповідно, процесуальні суб’єктивні права та обов’язки покликані використовувати певну юридичну форму і порядок фінансової діяльності.

Виходячи з основних функцій права, фінансові правовідносини поділяються на:

• регулятивні, що виникають в силу реалізації регуляторної функції норм фінансового права. При цьому, регулятивні правовідносини поділяються на:

○ абсолютні, в яких уповноваженій особі протистоїть як зобов’язана будь-яка і кожна особа (правовідносини зі встановлення податків, зборів і платежів; із випуску внутрішніх державних позик; встановлення показників бюджетів, що містяться в актах про відповідні бюджети);

○відносні, в яких уповноваженій особі протистоїть чітко визначена особа, яка має вчиняти чи утриматися від вчинення відповідних дій (міжбюджетні відносини, відносини зі сплати податкових і неподаткових платежів до бюджету);

• охоронні, виникають з приводу порушення фінансово-правової норми та необхідності застосування фінансово-правової санкції.

Залежно від об’єкта фінансових правовідносин, їх поділяють на:

• майнові, коли об’єктом виступає реальна грошова субстанція, зокрема відносини при сплаті податків, при бюджетному фінансуванні тощо;

• немайнові, коли об’єктом виступає негрошова субстанція, зокрема проект фінансового закону, бюджет, як законодавчий та фінансовий документ; організація фінансового контролю, фінансова звітність тощо.

Залежно від структури юридичного змісту фінансові правовідносини поділяють на:

• прості, коли їх зміст включає в себе одне право й один обов’язок. Так праву Голови Верховної Ради України щодо підписання Законів України відповідає обов’язок Президента України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписати його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднити або повернути закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

• складні, коли їх зміст включає в себе ряд суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Такими зокрема є податкові, міжбюджетні відносини.

Крім вищезазначених систем класифікації фінансових правовідносин, деякі джерела містять й дещо відмінну їх класифікацію. Так зокрема, за характером дій зобов’язаного суб’єкта, фінансові правовідносини поділяють на активні, в яких зобов’язаний суб’єкт мусить вчинити певні дії, а також на пасивні, в яких він повинен утриматися від певних дій. Наприклад, суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані своєчасно і в повному обсязі сплачувати податки і збори, і в той же час, утримуватися від нецільового використання державних коштів, передбачених відповідним фінансуванням.