Матеріали для вивчення Поняття і система державних доходів

Необхідною умовою виконання державою поставлених перед нею завдань та функцій є наявність достатньої суми фінансових коштів, за рахунок яких держава покриває свої видатки. Формування зазначених фондів грошових коштів стає можливим за умови наявності державних доходів.

Варто наголосити в науці фінансового права поняття “державні доходи” розглядається в двоякому розумінні, а саме:

• державні доходи – це система грошових відносин, що виникають у сфері формуванні фінансів держави через розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту;

• державні доходи – це фінансові кошти, що надходять в результаті розподілу і перерозподілу внутрішнього валового продукту у власність держави та використовуються нею для фінансування потреб, пов’язаних з виконанням поставлених перед нею завдань та функцій.

Варто наголосити, що формуючи власні доходи, держава залучає для цього як доходи від власної діяльності та майна, так і частину доходів від діяльності юридичних і фізичних осіб. В основі доходів від діяльності юридичних і фізичних осіб знаходяться недержавна форма власності, їх майно та доходи.

Виділяють також муніципальні доходи, а саме фінансові кошти, що надходять в результаті розподілу і перерозподілу внутрішнього валового продукту до місцевих бюджетів, задля фінансування потреб, пов’язаних з виконанням завдань та функцій поставлених перед органами місцевого самоврядування.

Державні доходи, що надходять у розпорядження (власність) держави та органів місцевого самоврядування є досить різноманітними, а тому для їх класифікації використовують різні критерії.

• Залежно від методу залучення:

◦ кошти обов’язкового залучення (податки, збори, платежі та неподаткові доходи);

◦ кошти добровільного залучення (гранти, добровільні внески, пожертви);

• Залежно від порядку формування:

◦ централізовані (доходи державного і місцевих бюджетів, державних цільових фондів)

◦ децентралізовані (доходи державних підприємств, установ та організацій).

• За джерелами утворення:

◦ від державного майна;

◦ від недержавних юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

◦ від фізичних осіб.

Детальна класифікація доходів бюджету нами була дана в модулі 5., тому варто повернутися до попередньої теми.

Податкова система України

Ніщо не потребує стільки мудрості та розуму, як визначення тієї частини, яку в підданих забирають, і тієї, яку залишають їм.

Ш. Монтеск’є

Кожна держава встановлює власну систему оподаткування, тобто визначає платників податків, об’єкти оподаткування, види податків і порядок їх сплати. Тип системи оподаткування визначається співвідношенням чотирьох секторів формування податків і зборів (обов’язкових платежів): державного; комерційного; фінансового сектора; населення. Проведення економічних реформ з метою розвитку ринкових відносин в Україні стали підвалинами розбудови податкової системи, як основного важеля фінансової системи держави.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Зміни та доповнення до законодавчих актів про оподаткування стосовно пільг, ставок податків, механізму їх сплати вносяться не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року й набирають чинності з початком нового бюджетного року. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України. Ці питання регулюються Законом України “Про систему оподаткування”. Згідно з цим Законом, встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються ВР України, ВР АРК і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування. ВР АРК, сільські, селищні, міські ради мають право встановлювати додаткові пільги з оподаткування в межах сум, що надходять до їхніх бюджетів.

Вітчизняний законодавець систему оподаткування визначає як сукупність податків, зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів і внесків до державних цільових фондів, урегульованих нормами права, що справляються на території України у визначеному законами порядку. Проте для того, щоб скласти повну уяву про сутність явищ і процесів, які мають місце у сфері оподаткування необхідно звернутися до змісту податкової системи, адже саме в ній знаходять своє відображення елементи оподаткування:

• принципи, форми і методи побудови податків, зборів та інших обов’язкових платежів;

• процесуальні відносини з їх встановлення, зміни або відміни;

• заходи, спрямовані на забезпечення їх сплати, контроль та відповідальність за порушення податкового законодавства, а також визначення кола суб’єктів уповноважених здійснювати фіскальні функції у державі.

Зважаючи на це, податкову систему України можна розглядати як сукупність податків, зборів (обов’язкових платежів), урегульованих нормами права і такі, що справляються на території України у визначеному законами порядку; принципи, форми і методи їх встановлення, зміни або відміни; заходи спрямовані на забезпечення їх сплати, організації контролю та визначення суб’єктів уповноважених здійснювати фіскальні функції, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Побудова системи оподаткування здійснюється за принципами:

• стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

• стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

• обов’язковість – впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

• рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) – на більші доходи;

• рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

• соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

• стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

• економічна обґрунтованість – встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

• рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

• компетенція – встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

• єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

• доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов’язкових платежів).

Систему оподаткування в Україні умовно можна поділити на три великих підсистеми, в якій знаходить своє відображення сукупність діючих на території України податків, зборів та інших обов’язкових платежів:

І. Підсистема оподаткування юридичних осіб (підприємств);

П. Підсистема оподаткування фізичних осіб;

Ш. Внески до державних цільових фондів.

Під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Державні цільові фонди – це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов’язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб. Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому збір на обов’язкове соціальне страхування, визначений від об’єкта оподаткування для працюючих інвалідів, у повному обсязі зараховується до Фонду України соціального захисту інвалідів.

Податкам характерні такі риси:

• примусовість і обов’язковість, тобто відсутність у платника вибору щодо сплати податку (платити чи не платити) і встановлення юридичної відповідальності за ухилення від його сплати;

• безоплатність, тобто спрямованість коштів від платника до держави за відсутності зустрічних зобов’язань з боку держави;

• безумовність, тобто сплата податку без виконання будь-яких дій з боку держави;

• нецільовий характер, а саме відсутність чітких вказівок щодо напрямів використання надходжень від певного податку;

• розподіл коштів від конкретних податків між бюджетами різних рівнів і державними цільовими фондами;

• безповоротність, тобто кошти, сплачені у вигляді податків, не повертаються до платників;

• регулярність стягнення, що полягає у безперервності бюджетного процесу та необхідності наповнення фондів коштів.

Функції податків:

• фіскальна (лат. fiscus – державна казна) – наповнення доходної частини бюджетів усіх рівнів, для задоволення потреб суспільства;

• регулююча – як через регулювання галузей суспільного виробництва, так і через регулювання споживання;

• контрольна – шляхом регламентування державою фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємництва, отримання доходів громадянами, використання ними належного їм майна та дотримання фінансової дисципліни;

• розподільча – є продовженням фіскальної: наповнення доходної частини бюджету, з наступним розподілом отриманих коштів для фінансування функцій та завдань держави та органів місцевого самоврядування;

• стимулююча – шляхом запровадження окремим платникам податків пільг щодо їх сплати, що стимулює розвиток окремих галузей народногосподарського комплексу або здійснює підтримку незахищених верств населення країни.

Податки, збори та мито складають обов’язкові платежі, які визначають як обов’язкові внески до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених законодавчими актами.

Законодавство України про оподаткування не визначає різниці між податком, збором (обов’язковим платежем) і митом. Воно засноване на єдності їхніх основних ознак (обов’язковість сплати, примусовий характер, здійснення контролю за їх надходженням з боку єдиного органу державної податкової служби).

Проте, поряд зі спільними ознаками між ними існують і певні відмінності:

1) податок – це узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов’язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності;

2) збори – це платежі, які стягуються з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об’єкти. Наприклад, право на припаркування автотранспорту, використання місцевої символіки тощо;

3) мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснення спеціально уповноваженими органами дії і видачу документів, що мають юридичне значення. Так, митними органами стягується платіж за ввезення та вивезення товарів (перевезення через митний кордон держави), судами – за подання позову тощо.

Податки, на відміну від зборів та інших обов’язкових платежів, мають головне значення для формування бюджету, оскільки вони забезпечують 80% надходжень до його дохідної частини. Мета податків – задоволення потреб держави, тоді як збори й мито спрямовані на задоволення потреб або видатків окремих установ. Податки являють собою безумовні платежі, тоді як збори чи мито сплачуються у зв’язку з наданням платникові послуги з боку державної установи, що виконує свої владні повноваження. Збори та мито здебільшого мають разовий характер, тоді як податки сплачуються з певною періодичністю.

Платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі).

Облік платників податків і зборів (обов’язкових платежів) здійснюється органами державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства. Банки та інші фінансові установи відкривають рахунки платникам податків і зборів (обов’язкових платежів) лише за умови пред’явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік в органі державної податкової служби і в триденний термін повідомляють про це державний податковий орган.

Платники податків поділяються за відношенням до держави на резидентів, які мають постійне місце проживання або місцеперебування в даній державі (183 дні в календарному році сумарно) та нерезидентів, які не мають постійного місця проживання або місцеперебування на даній державній території. За статусом вирізняють такі категорії платників, як юридичні та фізичні особи.

Реалізація своїх обов’язків щодо сплати податку здійснюється особисто або через представника, при цьому представництво виступає в трьох формах – законне, уповноважене та офіційне.

Законними представниками є юридичні та фізичні особи, уповноважені представляти інтереси платника податків, зокрема:

• для підприємства – його керівник та головний бухгалтер, які уповноважені від імені підприємства підписуватися фінансові документи;

• для консолідованої групи платників податків – законні представники головного підприємства, що входить до складу цієї групи;

• для фізичної особи – батьки, усиновителі, опікун або інші особи за наявності у них документів, які засвідчують їх родинні зв’язки чи відповідні повноваження.

Уповноваженими представниками є особи (юридичні або фізичні), уповноважені платником податків представляти його інтереси в податкових органах на основі угоди між платником податків і представниками у формі нотаріально засвідченого договору чи довіреності.

Офіційні представники призначаються за ініціативою податкового органу, суду у випадках, коли особа через об’єктивні причини не може бути законним представником або майно, що є предметом розгляду справи, є безхазяйним.

Платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані:

• вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;

• подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів);

• сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлені законами терміни;

• допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобов’язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт про проведення перевірки.

Обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов’язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Платники податків мають такі права:

• подавати державним податковим органам документи, що потверджують право на пільги з оподаткування в порядку, встановленому законами України;

• одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами;

• оскаржувати в установленому законом порядку рішення державних податкових органів і дії посадових осіб.

Об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.

Слід відрізняти об’єкт оподаткування від джерела платежу. Джерело сплати податку – це кошти, за рахунок яких може бути сплачено податок. Виділяють два джерела податку – доход (головне джерело) і капітал платника податку (резервне джерело).

Ставка податку – це його розмір на одиницю оподаткування. Ставки податку можуть бути виражені у твердому фіксованому розмірі або у процентному. Останні у свою чергу поділяються на пропорційні, прогресивні та регресивні. Нині в Україні застосовується два методи оподаткування – з пропорційними чи прогресивними ставками. Змішане оподаткування використовує для однієї частини доходів пропорційні ставки, для іншої прогресивні. Прийнятим ВР України Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”, відмінено прогресивне оподаткування доходів фізичних осіб та введено з 1 січня 2004 р. єдину ставку оподаткування в межах 13 %, а з 1 січня 2007 р. – 15%.

Ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються ВР України, ВР АРК і місцевими радами народних депутатів відповідно до законодавчих актів про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року.

Податкові пільги – це часткове або повне звільнення юридичних або фізичних осіб від сплати податків. Поширені такі види пільг: неоподатковуваний мінімальний рівень доходів; податкові знижки; повернення раніше сплачених сум податків (податкові амністії); звільнення від сплати податків на певний термін.

Об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.

Ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються ВР України, ВР АРК і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року, за винятком випадків, пов’язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Відповідно до Закону України “Про систему оподаткування” в Україні справляються податки і збори (обов’язкові платежі), які можна класифікувати за різними критеріями:

• залежно від компетенції органу, що встановлює податковий платіж на відповідній території:

◦загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі), які встановлюються ВР України і справляються на всій території України та повністю надходять до державного бюджету. До загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) належать:

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності);

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

17) збір до Державного інноваційного фонду;

18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

19) фіксований сільськогосподарський податок;

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

21) гербовий збір (застосовується до 1 січня 2000 року);

22) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

23) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

24) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);

25) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

26) збір за проведення гастрольних заходів;

27) судовий збір;

28) збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Порядок зарахування цих податків до Державного бюджету України, бюджету АРК, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно із законами України.

◦місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюється сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:

1) збір за припаркування автотранспорту;

2) ринковий збір;

3) збір за видачу ордера на квартиру;

4) курортний збір;

5) збір за участь у бігах на іподромі;

6) збір за виграш на бігах на іподромі;

7) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

8) збір за право використання місцевої символіки;

9) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

10) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

11) збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

12) збір з власників собак.

Перераховані податки зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами, якщо інше не встановлено законами України.

• залежно від каналу надходження:

◦закріплені, які безпосередньо й цілком надходять до конкретного бюджету чи державного цільового фонду;

◦регулюючі (різнорівневі), які одночасно надходять до бюджетів різних рівнів у пропорціях, визначених чинним бюджетним законодавством, зокрема при затвердженні кожного бюджету (так, Державним бюджетом на 2005 р до доходів загального фонду Державного бюджету належить 10% портового (адміністративного) збору).

• залежно від платника:

◦податки з юридичних осіб (податок на прибуток підприємств, комунальний податок, збір за геологорозвідувальні роботи та ін.);

◦податки з фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб, податок на промисел та ін.);

◦змішані податки, що справляються як з юридичних, так і з фізичних осіб (ПДВ, податок з власників транспортних засобів, земельний податок, мито та ін.).

• залежно від методу стягнення:

◦прямі податки, – справляються в процесі придбання та нагромадження матеріальних благ безпосередньо з прибутку або доходу платника податку, спадщини, будівель землі та ін. (податок на прибуток підприємств, податок з доходів фізичних осіб та ін.). При їх справлянні виникають правовідносини, в яких беруть участь два їх учасники: суб’єкт податку (юридична чи фізична особа, що вносить до бюджету відповідну суму податку) і податковий орган. Прямі податки закладаються в ціну товару ще на стадії виробництва безпосередньо самим виробником, при цьому вони поділяються на:

▪особисті, що сплачуються їх платником за рахунок і залежно від розміру отриманого ним доходу чи прибутку (податок на прибуток підприємств, податок з доходів фізичних осіб та ін.);

▪реальні, що сплачуються їх платником виходячи з розміру майна, що перебуває у його власності і в подальшому забезпечить платнику цього податку передбачуваний дохід (податок з власників транспортних засобів, податок на нерухоме майно, плата за землю та ін.);

▪непрямі податки, що справляються під час витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання і включаються до ціни товару у вигляді надбавки (націнки) і сплачуються споживачем (ПДВ, акцизний збір та ін.). Тобто у правовідносинах, що виникають при цьому, окрім податкового органу беруть участь юридичний платник податку (суб’єкт, що реалізує товари, роботу, послуги, до ціни яких включає непрямий податок), а також фактичний платник податку, тобто особа, що придбаває дані товари, роботу та послуги для свого кінцевого споживання. Як бачимо, реальним платником (носієм) непрямого податку є споживач товару, хоча відповідальність за його повну і своєчасну сплату до бюджету несе продавець товару (робіт, послуг), який виступає посередником між державою і споживачем товару. Варто зауважити, що непрямі податки закладаються в ціну товару тільки на стадії реалізації, як надбавка до ціни товару.

• залежно від характеру використання:

◦податки загального призначення, використовуються на загальні цілі, без конкретизації заходів, на фінансування яких спрямовуються зібрані кошти (такими є практично всі податки, не рахуючи зборів та обов’язкових платежів);

◦податки цільового призначення, зараховуються до державних цільових фондів і використовуються на конкретні, бюджетним законодавством визначені цілі;

• залежно від періодичності справляння:

◦разові податки, сплата яких пов’язана з подіями, що не носять системного характеру (оподаткування доходу, отриманого платником податку як подарунок або внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав);

◦систематичні (регулярні) податки, сплата яких пов’язана з вираженою регулярністю, зазвичай через певні проміжки часу й протягом усього періоду володіння (користування) чи діяльності платника. При цьому виділяють податки: декадні; місячні; квартальні; піврічні; річні.

Як бачимо в Україні все ж створено податкову систему, яка дає змогу мобілізувати кошти в розпорядження держави, здійснювати їхній розподіл і перерозподіл на цілі економічного й соціального розвитку. Однак аналіз економічного стану держави свідчить, що без реформування податкової системи зміни на краще не можна, адже зазначені нами основні недоліки існуючої податкової системи України потребують якнайшвидшого усунення. На нашу думку реальним кроком до цього повинно стати прийняття систематизованого галузевого закону – Податкового кодексу України.

Основні недоліки існуючої податкової системи України

Велика чисельність нормативних документів та невідповідність законів та підзаконних актів

Нестабільність податкового законодавства, а саме численні зміни та поправки до існуючих законів

Відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі податків

Наявність законів які належать до інших галузей права, але зачіпають питання регулювання податкових відносин

Відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин

Податкове право України

Податкове право як підгалузь фінансового права включає в себе систему фінансово-правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають при встановленні, введенні та справлянні податків і зборів з юридичних і фізичних осіб до бюджетної системи, а також відносини, що виникають в процесі здійснення податкового контролю. Податковому праву притаманний публічний характер, однак відображаючи загальні положення і принципи фінансового права, податкове право має специфічні ознаки, що обумовлені характером регламентованих ним податкових відносин. Воно тісно пов’язане з іншими самостійним інститутом фінансового права – бюджетним правом, оскільки податки – найважливіше джерело доходів бюджетів різних рівнів.

Об’єктом податкового права виступає оподаткування, під яким розглядаються дії, що забезпечують справляння податку, перехід коштів від одного власника (платника податку) до іншого власника (держави). Це комплекс відносин, що виникають в процесі встановлення та справляння податків і зборів, інші, пов’язані з ними відносини, що визначають права, обов’язки і відповідальність учасників правовідносин щодо податків і зборів.

Предметом податкового права виступають відносини між податковими органами та платниками податків з приводу встановлення, введення та справляння до державного та місцевих бюджетів обов’язкових платежів у вигляді податків і зборів, а також податкового контролю і застосування мір юридичної відповідальності за податкові правопорушення.

Податкові правовідносини – це передбачені гіпотезами податкових норм відносини податкових (фінансових) органів і платників податків, що виражаються в їх взаємних суб’єктивних правах і юридичних обов’язках. Податкові правовідносини є досить динамічною категорією, оскільки виникають, змінюються та/або припиняються у зв’язку з юридичними фактами – конкретними життєвими обставинами, подіями. Юридичним змістом податкових правовідносин є можливість стягнення відповідної суми грошових коштів уповноваженим державою податковим органом і необхідність внесення цієї суми зобов’язаними за законом суб’єктами-платниками податків. При цьому податковий орган не може стягнути ні більше, ні менше, як це передбачено податковою нормою.

Метод податкового права, як і метод фінансового права, є владним методом, що означає застосування імперативних, що не допускають вибору норм права. Його застосування не передбачає можливим будь-яких домовленостей між сторонами з приводу виконання податкових зобов’язань. Права і обов’язки учасників у повному обсязі закріплені або ж повинні бути закріплені в правових актах. Даний метод базується на юридичній нерівності сторін.

Податково-правові норми – це вид фінансово-правових норм, які містять у собі правила поведінки учасників податкових правовідносин, через закріплення їх суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Ці норми містяться в різних нормативно-правових актах, що у своїй сукупності формують податкове законодавство. Вони, і більшість правових норм, мають тричленну будову: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Норми податкового права, залежно від особливостей регламентованих ними податкових відносин групуються в різні структурні утворення і поділяються на загальну і особливу частини.

Загальна частина податкового права включає в себе норми, що закріплюють основні положення оподаткування, що мають важливе значення для всіх видів податків. До загальної частини входять, зокрема, норми, які встановлюють систему податків, що справляються до державного бюджету; основні види податків і зборів; основні начала встановлення місцевих податків і зборів; визначальні підстави виникнення, зміни та/або припинення обов’язків щодо сплати податків і зборів і порядок їх виконання; регулюючі права і обов’язки платників податків, податкових органів та інших учасників податкових відносин; загальноприйняті форми і методи податкового контролю; відповідальність за податкові правопорушення і порядок оскарження дій (бездіяльності) податкових органів та їх посадових осіб.

До особливої частини податкового права включаються норми, що регулюють порядок й умови справляння окремих видів податків і зборів.

Джерелами податкового права виступають нормативно-правові акти, що містять у собі норми податкового права. Важливі джерелами податкового права: Конституція України, нормативно-правові акти місцевого самоврядування та їх виконавчих органів про податки і збори, підзаконні акти державних органів виконавчої влади про податки і збори, міжнародні договори з питань оподаткування. Недосконалість існуючої системи оподаткування до певної міри пояснюється відсутністю систематизованого закону про податки, а саме Податкового кодексу України, який би закріпив ключові положення про оподаткування. Залишається лише сподіватися, що парламентарям в найближчий час вистачить бажання та мудрості прийняти закон в цілому.