Оподаткування фізичних осіб

До начальника податкової інспекції приходить

платник податків і говорить:

– Ну що, давайте домовлятися. Коли я зможу взяти відпустку?

– Яку відпустку? Ви ж не наш співробітник!

– Але ж працюю я виключно на вас!

Оподаткування доходів фізичних осіб має тисячолітню історію. Первісною примітивною формою прямих податків були повинності у вигляді безплатних послуг, які населення надавало державі. Причинами, які призвели до виникнення прямого оподаткування доходів населення, були гостра потреба держави в додаткових бюджетних надходженнях і забезпечення рівноспрямованості оподаткування на основі прямого визначення доходів платника.

Податок з доходів фізичних осіб є дуже дійовою формою взаємовідносин між державою та її громадянами, яка здійснюється на основі примусового обов’язкового вилучення частини їх доходу для створення централізованого грошового фонду держави з метою виконання її функцій та завдань.

Податок з доходів фізичних осіб справляється згідно Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” вiд 22 травня 2003 р.

Платниками податку є:

• резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

• нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Об’єктом оподаткування резидента є:

• загальний місячний оподатковуваний дохід;

• чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;

• доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;

• іноземні доходи.

Об’єктом оподаткування нерезидента є:

• загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

• загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

• доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року. Вичерпний перелік окремих видів доходів, які включаються та не включаються до складу загального місячного доходу, встановлений відповідно п. 4.2 та п. 4.3 ст. 4 вказаного Закону.

Новелою в системі оподаткування доходів фізичних осіб є поняття податкового кредиту, яким відповідно до Закону є сума (вартість) витрат, понесених платником податку-резидентом у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.

Порядок застосування платником податку податкового кредиту за наслідками звітного податкового року визначений у ст. 5 Закону. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.

До складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат. Вказані документи не надсилаються податковому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку, достатнього для проведення податковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податкового кредиту.

Вичерпний перелік витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту визначений законодавцем у п. 5.3 Закону. При цьому, загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата.

Закон не передбачає встановлення єдиної ставки податку, хоча сьогодні пропагується саме така думка, адже залежно від особливостей об’єкта оподаткування застосовується різна ставка. Фактично базовою є ставка 15% від об’єкта оподаткування, але в період з 1 січня 2004р. до 31 грудня 2006 р. така базова ставка встановлювалась на рівні 13%.

Фіксованою є ставка податку на доходи, які підлягатимуть кінцевому оподаткуванню при їх виплаті: грошові або майнові призи, виграші в азартні ігри, розіграші (крім лотерей, які згідно з цим Законом мають статус державних) на рівні 30% (26%).

З метою соціального захисту громадян, що мають порівняно низькі доходи, Законом передбачено право платника податку на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, – для будь-якого платника податку, та 150 і 200 відсоткам суми пільги, визначеної за правилами підпункту 6.1.1 статті 6 Закону.

Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати). Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги.

У разі якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав, податкова соціальна пільга застосовується один раз з підстави, що передбачає її найбільший розмір.

Варто наголосити, що податкова соціальна пільга застосовується до доходу, отриманого платником податку як заробітна плата протягом звітного податкового місяця, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового рівня для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.