26. Поняття та види українського звичаєвого права хіv – XVI століть

Норми звичаєвого прва мали іншу назву: обичай, старовинність, давнина.

Після занепаду КР знову стає основним джерелом права, тому що з ліквідацією міського князівського управління ліквідується й державне законодавство.

Діяв принцип : « Ми новизни не вводимо, старини не рушимо». Кожна з укр. земель мали свою власну систему звичаєвого права: « Що не місто, не село, то свій звичай, свій порядок».

Норми звичаєвого права регулювали порядок здійснення кровної помсти, проведення деяких процесуальних дій (присяга, ордалії, оцінка показань свідків та ін).

Найбільш сильний вплив дане право мало на сферу шлюбно-сімейних відносин, де воно найбільш міцно закріпилось. Норми звичаєвого права були тісно пов'язані з нормами моралі, і вони сприймались як справедливі, моральні; з ними змушена була рахуватись і панівна верхівка.

У процесі становлення класового суспільства звичаї, що використовувалися в інтересах пануючого класу, поступово трансформувалися у норми звичаєвого права. Оскільки їх санкціонувала держава, вони ставали загальнообов'язковими для виконання. Держава забезпечувала їх дотримання, але вони діяли переважно у сфері общинного суду

Українське звичаєве право залишилося діяти та розвиватися, розповсюджуватися на докорінних литовських землях.

Звичаєве право мало символічну та обрядову форму: видачка, бите чоло, покута, обличкування, крик на гвалт, пошаркування, обволання.

Підтверджувалося в різних документах:

1)земських уставних грамотах

2)в охоронних грамотах містам та землям

3) судових вироках

Його норми ускладнювалися, застосовувалися у багатьох галузях права.

Поділялися на групи:

1. Феодальне звичаєве право – ( або шляхетське) це сукупність правових звичаїв, які визначали правові відносини у стані феодалів згідно з ієрархією.

2. Маєткове звичаєве право ( маноріальне) – правові відносини, які виникли між власниками-феодалами та землевласниками.

3. Міське звичаєве право – мало місце в містах з самоврядуванням, ще називалося Магдебурзьке право. Визначалися правовідносини між органами самоврядування та міщанами та міщан між собою

4. Торговельне звичаєве право – виникало між людьми, які займалися торгівлею ( купці, лихварі, капітани кораблів) та покупцями.

5. Великокняже звичаєве право ( загальнодержавне) – між великими князями як володарями держав та підлеглими ( починаючи з родичів і закінчуючи челяддю).

Також існує цехове, лицарське, військове, гільдійське ( вексельне).

Правові звичаї застосовуються в судах. Після видачі Литовських Статутів не втрачає сили, а займається тими видами справ, які не передбачені в Статутах.

27. Поняття привілейованих великокняжих і королівських грамот ХІV – XVI ст.

Привілеї або приватний закон, але офіційно називалися «лист».

Видавалися одноосібно, одноразово великим князем. Привілейні грамоти підривали та відсували на другий план норми звичаєвого права й вели до кодифікації загальнообов’язкового права.

Поділяються на:

1. Загальні (шляхта та духовенство)

2. Партикулярні( виняткові), які стосувалися б окремих груп ( привілеї на самоврядування)

Загальні привілеї були важливою сферою діяльності князів. Вони поділялися на 2 групи:

1) Договірні

2) Різного жалування ( митні, судні, послужні, вотчині, пільгові, присяжні, охоронні, складові, установчі).

Окрему групу привілеїв становлять грамоти, що наділяли міста магдебурзьким правом, звільняли їх від підпорядкування загальнодержавним законам. Міста мали самі встановлювати закони на основі магдебурзького права. Міста звільнялися від суду та адміністрації державних урядовців, діставали право володіти ґрунтами на терені міста, дуже часто міщанство дістало різні привілеї поряд із магдебурзьким правом. Цих привілеїв багато, і вони були дійсно привілеями, бо звільняли з-під загальнообов'язкового права. Прикладами можуть бути привілеї на право самоврядування Луцьку (1432), Житомиру (1444) тощо.

Також поділяються на 2 головні категорії:

1. Привілеї земські

2. Привілеї обласні

Зміст загальноземських привілеїв полягав у наданні великими князями литовськими певних пільг окремим фізичним особам, суспільним станам, містам, церквам, монастирям. Серед станів вирізнялися насамперед шляхта і духівництво. Найвідомішими серед цієї групи джерел були:

1) Привілей 1387 р. Короля Ягайла з метою провадження в ВКЛ католицької віри. По цьому привілею заборонялося литовиям католикам входити в шлюбнів зв’язки із православними поки вони не перейть до католицької віри . Для закріплення становища католицького духівницта , король звільнив його вид королівських служб та податків . Крім того литовським панам ,що прийняли католицтво , надавалося право передачі землі по спадку , тобто на розпоротження своєю землею .

2) Городельський привілей 1413 року . Він закріплював за литовськими панами , не тільки передачу землі по спадку , а її продаж і дарування . Крім того , тільки католики по всьому привілею мали право займати різні посади, утворювати свої місцеві органи самоврядування ( з’їзди або сеймики ) . Цей привілей закріплював політичні і маєткові права за католицькою шляхтою.

3) Городельський привілей 1432 року . На його підставі , основні шляхетські права були передані, але для полного користування, руським князям треба було перейти до католицтва.

4) Привілей 1457 року короля і великого князя Казимира 4 (загально земельний Віленський привілей ) . Цей привілей відносять до першого законодавчого акту. За цим привілеем , православна шляхта і духовенство зрівнювались в правах із католиками . Вони юридично об’єднувалися в один стан . Якщо перші діяли тільки на литовських землях , то цей мав силу на українських і білоруських землях . По статті 9 цього привілею , шляхті надавали право суду над своїми піданними селянами , право , але не обов'язок . Якщо вони відмовлялися здійснювати судочинство , то судові справи повинні були розглядатися в державних судах . Всі послідуючі привілеї, які видавалися при вступі на престол новими королями і великими князями підтверджували основні положення привілею 1457 р.

Земські обласні привілеї – земські установчі грамоти. На відміну від привілеїв, що встановлювали нові правила, обласні привілеї повинні були зберігати стародавнє право.

Вони надавалися для всього населення окремих земель для підтвердження стародавніх прав цієї землі.

Із привілеїв, що належали до центральних українських земель відомі:

1. Привілей землі Київській князя Сигізмунда І 1507 року . Він мав загальностановий характер . Вміщує в собі чимало норм звичасвого права . По ньому для всіх станів землі Киівських підтверджувалися права , які ще були надані князем Вітовтом 100 років тому.

2. Привілей землі Київській князя Сигімунда 1 1529 року . Цей привілей - копія 1507 року , але з деякими доповненнями По ньому населення звільнялося від деяких податків і повинностей , після війни з кримськими монголо – татарами, коли землі постраждали від розорення.

3. Привілей землі Волинській князя Oлександра 1 1501 року

4. Привілей землі Волинській Сигізмунда 1 1509 року. Був виданий для забезпечення станів землі Волинської від зловживань місцевими правителями ( старостами і тд ) . Зміст цих 2 привилеїв майже тотожний , в порівнянні з земськими грамотами Київських земель. Мають здебільшого становий шляхетський характер , визначаючи пансько - шляхетський устрій землі Волинської.

5.Привілей Галицькій землі 1456 року.

6.Привілей землі Дорогочинській 1516 р.

7. Привілей землі Луцькій 1424 року.

8. Одна грамота Бельському повіту .

28. Міждержавні політичні і господарські договори Литовсько-Руської держави ХІV – XVI ст. та їх загальна характеристика

Міжнародно-правовий договір як джерело права Литовсько-Руської держави другої половини XV – початку XVI ст. мав різні форми: унія, угода, лист, пакт та ін. Він мав за мету встановлення, зміну або припинення прав і обов’язків у різних міждержавних відносин між ВКЛ і сусідніми державами, Прусським і Лівонським орденами, Псковською і Новгородською республіками, Московським великим князівством, Польським і Угорським королівствами, Кримським ханством та іншими країнами.

Поділялися державні на:

1. Реальні ( між державами)

2. Персональні ( між володарями держав), які діяли пожиттєво.

1) Кревська унія – 14 серпня 1385 р. Між Литвою та Польщею. Зміст: Литовський великий князь Ягайло бере шлюб з Ядвігою та отримує Польську корону. Литва зобов’язана прийняти католицьку віру, казна Литви переходила до Польщі. Всі українські землі повинні присягнути на вірність королю. Призвела до поступової ліквідації самостійності князівств, забезпечувала панування польських феодалів, надаються та розширюються права і привілеї литовським феодалам, які прийняли католицизм.

2) Вілінська угода 18(28) листопада1401 року , за якою в межах литовсько - польської держави, українські землі отримували широку автономію . Фактично персональний союз перетворився на конфедерацію. За цією угодою Польща та Литва об’єдувалися на військових засадах . Вона сприяла зміцненню і розгрому Тевтонського ордену в війні 1409-1411 років ( Грюнвальдська битва). Таким чином , Волинь , Київщина , Поділля перетворюются на воєводства.

3) Городельська угода 2 жовтня 1413 року - персональна угода між Королем Польським і Великим Князем Литовським ( угода між Владиславом ІІ Ягайлом та Великим князем Литовським, Руським та Жемантійським Вітовтом), про те , що князь Вітовт призначас себе васалом короля польського , а за це , самостійно править до кінця свого життя . Після його смерті , посада ВЛК переходить до короля польського – об’єднуються 2 посади . Так воно відбулося в 1442 році - до влади прийшов Великий князь Казимир , який підтвердив Городельську угоду . Після 1450 року , він і всі його нащадки отримували титул " король польський " -Великий князь руський і жемантійський).

4) Люблінська унія 1 липня1569 року . За своїм звичаєм , це була вже реальна унія , а не персональна. Пo цьому доовору між феодалами польськими , литовскими , українськими утворилася держава - Річ Посполита ( республіка народна ) . Українські землі , восводства переходили під юрисдикціо центральної влади РП , а Литва і Білорусія , ще якийсь час уберігали деяку автономію. Посада короля стас виборною . На вільному загальному сеймі Речі Посполитої . повинен правити по - життево , без передачі влади по спадку. Встановлювалися єдині кордони , мито і карбовані гроші.

Верховна рада, великий сейм ( складався з 2 палат: сенату – верхня палата, посольської ізби – нижня)

Означала різке посилення влади польских феодалів над українським населенням.

Ще було безліч договорів, які вміщували в собі норми публічного та приватного права.

За кількістю договірних суб’єктів вони, як правило, були двосторонніми, за об’єктом регулювання вони могли бути господарського або політичного характеру. Політичні договори мали за мету відновлення попередніх мирних взаємин, порушених війною, або насамперед убезпечитися перед майбутніми збройними конфліктами – звідсіля їх поділ на мирні і союзницькі. Міжнародні договори суспільного, торговельного й господарського характеру містили постанови про видачу невільників-утікачів, приймання чужих громадян-купців, установлення прикордонних мито тощо. Політичні міжнародні договори з др. пол. 15 ст. мав право укладати тільки великий князь литовський разом із радою панів.

Ратифікація договору належала великому князю, що здійснювалося за порозумінням із радою. Господарські договори навіть у др. пол. 15 ст. мали право укладати й удільні князі, але лише для своїх земель. Ці договори не повинні були протирічити загальнозобов’язуючимземським законам, йшлося про мир, торговельні угоди, поведінка купців, обмін втікачів. Однак уже з ліквідацією удільних князівств великі князі литовські забороняли такий вид міжнародних договорів. Притому попередні угоди для окремих земель залишалися, але укладання нових в майбутньому припинилося.