12) Володіння Не було чіткого визначення права власності в нашому розумінні. Норми цивільного права(інститути) поділялися на:

-право власності (володіння , розпорядження і користування), -правозобов’язання -родинне право. Розрізняють різні форми власності: 1)державна або великокняжа –як правило це фортеці , мости , дороги 2) колективна власність- церковно-монастирська, власність сільської громади , влісність міської громади 3)приватна власність. Приватним власником міг бути будь-який мешканець від селянина до князя(крім рабів)

Формується поняття нерухомого і рухомого майна

Нерухоме: земля, маєтки, бортні ліси,боброві гони, пересіччя,

До рухомого майна: все інше, включаючи холопів

Починає формуватися 4 види феодальної власності на зеслю: 1)Великокняжий домен(маєток) 2)Спадкові вотчини феодалів , даровані великокняжою владою

3)Землі, надбані як законним так і незаконним шляхом ..Всі форми володіння , власності починають охоронятися в судовому порядку

15) зобов’язання Існування на Русі приватної власності на рухомі і нерухомі речі сприяло розвиткові зобов'язального права. За загальним правилом зобов'язання виникають із договорів чи угод. Договір — це домовленість (письмова чи усна) між двома чи кількома особами, або між особою і представником державної влади. У Київській Русі були відомі такі види договорів:

-договір міни — один із найдавніших видів договорів. Згадки в історичних і правових пам'ятках відсутні, однак немає жодних сумнівів у його існуванні. Невідомо й те, на яких умовах він укладався, права та обов'язки учасників договору;

-договір купівлі-продажу – Об’єктом договору купівлі-продажу могло бути як рухоме так і нерухоме майно. Цей договір укладався як правило усно або символічно. Згодом в кінці 12-13 століття поширюються письмові угоди. Договір купівлі –продажу укладався в присутності свідків. Існувала проста форма письмового договору. Це коли під договором розписувалися сторони і свідки. Складна форма письмового договору це коли договір затверджувався в державних органах. Існувала така формула «Договір дорожчий за гроші».

-договір поклажі — передання власних речей комусь на зберігання. На Русі значного поширення не набув. Укладався без свідків, але, якщо особа вказувала, що передала на зберігання майна більше, ніж отримала, то зберігач міг очиститися від підозри присягою.

- договір позики – Обєктами позики були: гроші, збіжжя, мак, худоба, віск, хутро та інше. Існували позики з процентами та без процентів: на один місяць, на 1 рік, на 3 роки. Найважчими процентами були за 1 місяць, найлегші на 1 рік. Якщо договір позики укладався між купцями, то він свідків не вимагав, а простим людям вимагав. Боржник який не сплачував боргу кредитору віддавався йому до відпрацювання позиченого. Також могли віддати дітей та жінок. Якщо кредиторів було декілька, то він мусив відробляти 1 рік, або його могли продати на торгу в рабство і виручені гроші могли поділити. На початку 12 ст. Мономахом було проведено фінансову реформу, по якій формально заборонялось боргове рабство. Виплата боргів продовжувалась до 3 років, заборонялось встановлювати процент на борг.

-договір найму – 3 види

1. майновий найм 2.особистий найм

3. службовий найм(на службу державі в інтелектуальних та військових сферах) Термін службового найму був від 9 місяців до 12 років.

18) Поняття злочину «Образа»=злочин

У Київській Русі поняття злочину трактувалося як "обида", незалежно від того, чи було це заподіяння матеріальної, фізичної або моральної шкоди потерпілому. Світогляд людини раннього середньовіччя, зокрема в Київській Русі, ще не міг мати об'єктивної ідеї права, правди й неправди. У той час людина відчувала лише суб'єктивне почуття образи, "обиди". Вже в Руській Правді під злочином розуміли не тільки образу, а й будь-яке порушення закону, яким злочинець посягає на інтереси і потерпілого, й оточення, на права інших людей. Церковне законодавство мало іншу назву злочину – "гріх". Суб’єктом злочину могли бути тількі вільні люди. За злочин холопа відповідав його господар. Не розрізняли цивільно-правових норм від кримінальних.Під кримінальним злочином розуміли приватне пошкодження майна або людини. Згодом за злочин вважалося порушення громадського порядку.

Джерела права КР не розмежовували поняття "злочин" і "цивільне правопорушення". Об'єктом злочину визнавалися життя, здоров'я, честь, гідність, майнові права особи, майно, а згодом – церква, її майнові права (майно), порушення релігійних постанов, громадський спокій (змова проти князя, повстання, бунт тощо). Тобто в понятті "злочин" у кримінальному праві КР були присутні і формальний, і матеріальний елементи.