87. «Устава на волоки» 1 квітня 1557 року

«Конституція» короля Сигізмунда II Августа. Волока – міра земельної площі розміром 22,5 га, та земля, яку могла обробити 1 сім’я, якщо в неї був кінь.

Ініціатор упровадження – Бона (дружина Сигізмунда, угорська королева).

Причини. Розвиток фільваркового господарства уже на середину XVI ст. призвів до серйозних змін у становищі значної частини селянства. Внаслідок посилення експлуатації селян і загарбання їхніх земель зростала кількість зубожілих, недієздатних виробників. Водночас зміцнювалися зв’язки панського господарства з внутрішнім і зовнішнім ринками. Панівний клас шукав шляхів збільшення доходів від своїх маєтків насамперед за рахунок експлуатації селянства. Аграрна реформа 1557 року, мала на меті вирішити це питання. Вона мала своїм завдання проведення глибоких перетворень у сфері аграрних відносин.

Зміст. Складалась із 49 (потім 57) слабко пов’язаних між собою за внутрішнім змістом артикулів. Визначалися нові принципи організації фільваркового господарства на великокнязівських землях. Згідно з «Уставою на волоки» всі землі того чи іншого господарського двору, селянські землі й пустища обмірювалися і поділялися на однакові земельні ділянки-волоки, розміром 33 морги (22,5 га). Волока складалася з трьох рівних ланів по 11 моргів у кожному, що відповідало трипільній системі землеробства. Частина волок відводилася під господарський фільварок, а решта розподілялася між окремими селянськими дворами. Волока давалася на одну-дві, а інколи на три сім'ї.

З упровадженням волочної системи усі піддані великокнязівських земель поділялися на дві категорії: людей тяглових і осадних. Селяни, які отримали тяглову волоку, не мали права розпоряджатися отриманою землею і залишати свою ділянку без згоди на те управителя маєтку – державця.

Волока становила ту одиницю, з якої селяни мусили виконувати усі феодальні повинності. Для обробітку однієї волоки у фільварку залучалися селяни семи тяглових волок, причому селяни кожної тяглової волоки були зобов'язані відробляти два панщинні дні на тиждень.

Феодальні податки невпинно зростали, збільшувалася і панщина, яка через незначний час досягла чотирьох-п’яти днів на тиждень з волоки. Крім того, тяглові люди віддавали на господарське подвір’я частину продуктів власного виробництва, які можна було замінити грошовим податком. Розмір чиншу залежав від якості землі, з урахуванням того, що волоки поділялися на добрі, середні, погані й дуже погані землі.

Селяни «на осаді» вносили в господарську скарбницю тільки грошову ренту у розмірі приблизно 30 грошей на рік з волоки; крім того, вони також відбували додаткову панщину – ґвалти і толоки (непередбачені, термінові роботи). Водночас «Устава на волоки» підтверджувала старі натуральні повинності селян: мостову, підвідну, сторожову.

Аграрна реформа 1557 р. прикріпила селян до земельних наділів, тобто великокнязівської і королівської власності, і повністю позбавила їх власних земель і права придбання їх. Відтак селяни перетворилися на кріпаків і були зобов'язані відбувати панщину, яка ставала головним способом експлуатації і дедалі жорстокішою. Волочна поміра змінила старі органи селянського самоврядування – десятників, отаманів, старців — на представників великокнязівської адміністрації – війтів та лавників. Війт призначався приблизно на 100, а іноді і більше селянських волок. Основним обов'язком війта було відправити селян на панщину і контролювати її виконання.

Запроваджувалися покарання за злочини проти природи (вирубка лісу, руйнування бортів, браконьєрство, забруднення ставків).

Реформа зачіпала не лише селянські землі, а й міські. Міщанам установлювалися чіткі розміри та види податків, за межі яких уряд не мав права виходити.

Значення: за своїми соціально-економічними наслідками «Устава на волоки» мала двояке значення. Вона остаточно ліквідовувала залишки прав власності вільних селян на землю і перетворювала їх на власників панських наділів. Запровадження панщини сковувало ініціативність та підприємливість працівника, вело до занепаду селянського господарства. Заразом використання праці залежного селянина, забезпеченого тягловою силою й сільськогосподарським реманентом, супроводжувалося піднесенням фільваркового господарства.

88. Статут ВКЛ 1529 року

Офіційна назва – «Право писане…».

Структура та зміст:

13 розділів, які разом зі вступами до частини розділів поділялися на 242 (у деяких списках – 243) артикули.

I – «Про персону господарську». 26 артикулів.

II – «Про оборону земську». 14 артикулів.

III – «Про вольності шляхти і про розширення Великого князівства Литовського». 17 артикулів.

IV – «Про спадкування жінками і про видання дівчат заміж. Про вдову, яка сидить на вдовиному стільці». 15 артикулів.

V – «Про опікунів». 16 артикулів.

VI – «Про суддів, аби правом писаним судили, а якби інакше судив, як має покараний бути». 27 артикулів.

VII – «Про земські насильства, про побої і про головщини шляхетські». 30 артикулів.

VIII – «Про земельні суди, про кордони і межі, про копи». 20 артикулів.

IX – «Про лови, про пущі, про бортне дерево». 14 артикулів.

X – «Про маєтки, які обтяжені боргами, і про заставу». 9 артикулів.

XI – «Про головщини людей путних, селян і паробків». 12 артикулів.

XII – «Про грабежі і про нав’язки». 14 артикулів.

XIII – «Про злодійство». 24 артикули.

Значення:

Соціально-економічні зміни, що відбувалися в середині XVI ст., викликали необхідність внесення змін до законодавства. До таких змін у першу чергу варто віднести зростання і зміцнення феодальної власності, посилення феодального гніту селян та їх обезземелювання внаслідок створення фільварків. Упродовж тривалого часу діяли старі норми права, що викликало критику різних прошарків шляхти.

Статут насамперед захищав інтереси великих магнатів, їхнє привілейоване становище в державі. Однак щляхта не була задоволена цим Статутом повністю. І тому, починаючи з 1544 року, на кожному сеймі шляхта наполягала на «поправі Статуту».

89. Статут ВКЛ 1566 року

Структура та зміст:

Складався з 14 розділів, які поділялися на 367 артикулів (за Музиченком).

I – «Про персону господарську». 30 артикулів.

II – «Про оборону земську». 29 артикулів.

III – «Про вольності шляхетські і про примноження Великого князівства Литовського». 41 артикул.

IV – «Про суддів та про суди». 70 артикулів.

V – «Про оправу посагову». 18 артикулів.

VI – «Про опіку». 13 артикулів.

VII – «Про записи і продажі». 26 артикулів.

VIII – «Про заповіти». 8 артикулів.

IX – «Про права земельні». 22 артикули.

X – «Про лови, про пущу і про дерево бортне». 17 артикулів.

XI – «Про кґвалти і про головщизни шляхетські». 35 артикулів.

XII – «Про головщизни і нав’язки людей посполитих». 14 артикулів.

XIII – «Про грабежі і нав’язки». 14 артикулів.

XIV – «Про злодійство всякого стану». 30 артикулів.

У цілому правові норми, викладені в Статуті 1566 року, відбивали коло правовідносин того часу і цілком забезпечували державно-правовий захист інтересів стану феодалів. До найбільш важливих норм, викладених у Статуті, відносяться норми державного права. Вони визначали територію держави, порядок утворення й діяльності державних органів, права і привілеї панівного стану. Статут 1566 року законодавчо закріпив привілеї і чільну роль великих феодалів у державі.

За Статутом 1566 р., до участі в обмеженні влади Великого князя залучався й сейм. Питання оголошення війни, встановлення податків і прийняття нових законів не можуть вирішуватися Великим князем із пани-радою келійно, а повинні вирішуватися тільки на загальному сеймі.

Значення:

Другий Литовський Статут 1566 р. радикально реформував усю систему органів влади й управління, остаточно утвердивши ідею самоврядної і шляхетської держави, зближеної в типі основних політичних структур із Польським королівством. Крім того, Другий Статут продемонстрував високий рівень системної правничої думки. Це розуміла й політична еліта Великого князівства Литовського, яка вважала, що її країна дуже урочиста та гарна.

90. Статут ВКЛ 1588 року

Статут містить 14 розділів, розбитих на 488 артикулів. Написаний руською мовою. Видавався у друкованому вигляді у 2 редакціях: 1) Мамонічне видання 1588 року; 2) Переклад польською мовою у 1614 році. Згодом було перекладено також французькою, латинською та іншими мовами.

I – «Про персону господарську». 35 артикулів.

II – «Про оборону земську». 27 артикулів.

III – «Про вольності шляхетські і про примноження Великого князівства Литовського». 51 артикул.

IV – «Про суддів та про суди». 16 артикулів.

V – «Про право посагу і про віно». 22 артикули.

VI – «Про опіку». 15 артикулів.

VII – «Про записи і продажі». 31 артикул.

VIII – «Про тестаменти». 9 артикулів.

IX – «Про підкоморіїв у повітах і про права на землю, про границі і про межі». 32 артикули.

X – «Про лови, про пущу, про дерево бортне, про озера і сіножаті». 18 артикулів.

XI – «Про кґвалти, про побої і про головщизни шляхетські». 68 артикулів.

XII – «Про головщизни і нав’язки людей простого стану, і про таких людей і челядь, яка від панів своїх відходить, також і про слуг приказних». 24 артикулів.

XIII – «Про грабежі і нав’язки». 14 артикулів.

XIV – «Про злодійство всякого стану». 37 артикулів.

Значення:

Важко переоцінити значення Литовського статуту в історії права України. Крім узаконення важливих соціально-економічних змін в Україні у XV—XVI ст., він також створив основу для правової системи, що розвинулася згодом, за доби Козаччини. Навіть у XIX ст. у деяких частинах Східної України закони, по суті, спиралися на цей статут.

Необхідно також наголосити на ще одному аспекті тієї ролі, яку відіграли на українських землях Литовський статут зокрема та станова система загалом. Обидва вони справили великий вплив на визнання українцями цінності таких понять, як установлені та гарантовані законом права. А усвідомлення цього пов'язувало українців із західною політичною й правовою думкою.

Велике значення проведеної тоді роботи знайшло відображення в тому, що кодифіковане право на століття пережило саме Велике князівство Литовське. Воно ще в 1819 році друкувалося як збірник чинного законодавства. Для Лівобережної України воно було чинним майже до середини ХIX століття.

Третій Литовський статут засвідчує намагання створити правову державу, в якій діяльність усіх державних органів і посадових осіб підпорядковувалася б нормам права.

Загалом Статут 1588 року став підсумком кодифікаційних законотворчих процесів, які об’єднали в єдиній державі всі землі Великого князівства Литовського, у тому числі й українські, юридично закріпив основи суспільного і державного ладу, а також правове становище станів і соціальних груп.

Статут 1588 року містив досить прогресивні норми, які не на одне століття випередили свій час.

91. Жалувана грамота короля Казимира 1 травня 1457 року

Структура:

15 умовних артикулів + вступ (в ім’я Боже).

Зміст:

У вступі пояснювалося, чому ця грамота ухвалена (для того, щоб показати вірність усім своїм підданим).

У вступі:

1. Цією грамотою в політичних, соціальних правах православне шляхетство й духовенство прирівнювалось до католицького шляхетства й духовенства;

2. Цією грамотою права литовського, українського, білоруського шляхетства зрівнюється з правами польської шляхти;

3. Великий князь литовський зобов’язувався охороняти і примножувати ті землі, які він отримав разом із владою. Зобов’язується не давати іноземцям державних посад у ВКЛ; охороняти маєтності тих шляхтичів, коли вони відбували навчання або військову службу закордоном.

За це він вимагав від них безмежної вірності.

За артикулом 10:

Вдови, дочки, сестри померлого шляхтича мали право на одруження без дозволу князя і його намісників.

Артикул 13:

Шляхтичам надавалося право, а не обов’язок, суду над своїми підлеглими та залежними. Якщо він відмовлявся від суду, то судити повинні були княжі судді.

Шляхта була шанованою.

Закріплено норми державного, конституційного та адміністративного права.

Значення:

• уперше католицькі і православні феодали і духовенство були зрівняні у правах;

• права української і білоруської шляхти прирівнювалися до прав польської шляхти;

• кожен наступний король повинен був підтримувати цей документ;

• закріплена юридична конструкція принципу індивідуальної відповідальності за вчинене правопорушення;

• вперше у вітчизняній нормотворчій практиці сформульовано принцип презумпції невинуватості.

92. Люблінська унія 1 липня 1569 року

Зміст:

1) Люблінська унія завершила процес об'єднання двох держав (ВКЛ + Корона Польська), що розпочався з укладення Кревської унії 1385 р.

2) За Люблінською унією Польське королівство та Велике князівство Литовське об'єднувалися в єдину федеративну державу – Річ Посполиту (республіка) з виборним королем, загальним сеймом і сенатом, єдиною зовнішньою політикою. Литовська, українська та польська шляхти зрівнювалися в правах і набували права володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Ліквідувалися митні кордони, вводилася єдина грошова одиниця.

3) Велике князівство Литовське, як і Польське королівство, залишалося самостійним політичним організмом зі своєю вищою адміністрацією, власною скарбницею, військом, судово-правовою системою. Платою за державну суверенність, що вдалося зберегти знесиленому Великому князівству Литовському, стали українські землі, які переходили під юрисдикцію Польської корони.

4) Ще перед підписанням унії польський сейм, використовуючи підтримку литовської та української шляхти, яка була невдоволена пануванням великих землевласників у Великому князівстві Литовському та намагалась одержати такі ж права, як і польська шляхта, санкціонував акти короля Сигізмунда II Августа про відторгнення від Литви і приєднання до Польщі низки українських земель.

5) Українські землі у складі Польщі увійшли до шести нових воєводств: Руського (з центром у Львові), Белзького, Волинського (з центром у Луцьку), Київського, Подільського (з центром у Кам'янці), Брацлавського (з центром у Брацлаві).

Значення:

Люблінська унія була важливою історичною подією, яка мала суперечливі наслідки для долі України.

Негативні наслідки. Ця угода сприяла:

• посиленню польської експансії на українські землі, наступу католицизму;

• полонізації (ополяченню) української знаті;

• покріпаченню селян, що було остаточно затверджено Литовським статутом 1588 р., який увів 20-річний термін піймання селян-утікачів і надав право шляхтичам самостійно встановлювати усі повинності, розпоряджатися селянським життям і майном.

До позитивних наслідків унії можна віднести:

• зближення українських земель із західноєвропейською культурою: через Польщу до України потрапляли ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації;

• поширювалася західноєвропейська система освіти: українці навчалися в європейських університетах, прилучалися там до західноєвропейських наукових і художніх ідей, збагачували ними рідну культуру;

• могутнє піднесення культурно-просвітницького руху, що сприяв зародженню та розвитку української національної самосвідомості;

• за відсутності держави культура залишалася єдиною сферою, у якій українці могли захистити свою самобутність.

93. «Ординація Війська Запорозького» 1638 року

1.Про позбавлення козаків старшинства, всяких старовинних судових установ, права, доходів і інших відзнак, набутих ними за вірні послуги від наших предків і тепер внаслідок заколотів утраченими.

2.Встановлення реєстру чисельністю 6 тис.чоловік.

3.На місце старшого, який більше не буде [вибиратись] серед козаків, ми будемо ставити старшого комісара, від сейму до сейму, за рекомендацією гетьманів, – людину, яка була б народжена в шляхетському стані, в лицарській справі досвідчена, підтримувала б у війську лад, запобігала б усяким бунтам, була б справедлива до вбогих людей і з розпорядження гетьмана приходила б у той час і на призначене місце, де потребуватиме Річ Посполита. Він мусить бути приведений до присяги за такою формою...

4. Цьому комісарові мусять коритися осавули, полковники, сотники, як і все військо. Усі вони, також полковники з комісаром, мусять залежати від гетьмана. До того ж осавулами мусять бути шляхтичі. Сотники і отамани можуть обиратися з самих козаків, добре заслужених перед нами і Річчю Посполитою, і людей лицарських. Резиденція комісара мусить бути в Трахтемирові, як у центральному пункті. Полковники мусять перебувати кожний при своєму полку, ще й не відлучатися зі своїх місць, хіба на законній підставі, але тільки з відома коронного гетьмана.

5. Заборона морських походів козакам.

6. Попереджаємо також про те, щоб ті козаки, які перебувають на службі у Речі Посполитої, не терпіли від старост і українських підстарост несудових вироків. Так само козаки не повинні чинити ніяких труднощів у здобуванні доходів у наших маєтках, – за цим полковники і комісар повинні пильно стежити, і, якщо виявились недбалими у виконанні своїх обов'язків, то підлягають відповідальності перед коронним гетьманом. У разі виникнення справи між міщанином з наших маєтків і реєстровим козаком у судах у такій справі повинно засідати підстарости з полковником.

7. Призначаємо також іменем нашим і Речі Посполитої комісарів для визначення осілості козаків, якою повинні користуватися козаки на вічні часи з тим, щоб не було щорічних приписок на шкоду Речі Посполитій і зменшення доходів з наших маєтків.

1) Козаки реєстрові ніким не повинні бути обтяжені як щодо земель, так і особисто. Наші міщани, згідно зі старовинними правами і заборонами, не повинні ні самі вступати в козаки, ні залучати до цього своїх синів, ні навіть віддавати заміж за козаків своїх дочок під страхом кари з конфіскацією майна.

2) Попереджаю про те, що козаки в далеких українських місцевостях [крім Черкас, Чигирина, Корсуня, де для безпеки від поганих повинні проживати], в інших містах на самій Україні не проживали, щоб, поки живуть там разом, вони не мали ніякого приводу до зборищ і далі до бунтів.

Значення:

Козаки зводилися до помічного польського війська, призначеного для сторожової служби. Всі ознаки Козацької держави скасовувалися. Поляки намагалися силою повернути козацтво у давній статус, знищивши державні чинники його устрою.

94. Статті Богдана Хмельницького 1654 року

23 статті (в оригінальному документі).

Зміст (початковий варіант):

•підтвердження прав, привілеїв та вольностей Війська Запорізького та української шляхти (ст. 1, З, 7. 13);

•укладення 60-тисячного козацького реєстру (ст. 2);

•старшині надавалися кошти на утримання козацького війська (ст. 8-12, 21);

•збереження місцевої адміністрації та збір нею податків (ст. 4, 15);

•надання гетьманові у рангове володіння Чигиринського староства;

•право Війська Запорізького обирати гетьмана (ст. 6);

•право зносин гетьмана з іноземними державами (ст. 14);

•невтручання московських чиновників у справи України (ст. 16);

•підтвердження козацьких та шляхетських привілеїв; •збереження прав київського митрополита; •надіслання царського війська проти військ Речі Посполитої під Смоленськом; •утримання військових залог на кордонах України і Польщі; •про оборону України від нападів татар; •утримання козацької залоги у фортеці Кодак.

Посольство вирушило до Москви наприкінці лютого 1654. Одразу ж після приїзду розпочалися інтенсивні переговори, які тривали шість днів. У результаті проект був значною мірою змінений і скорочений до 11 пунктів. Згодом вони були представлені на розгляд царя та Боярської думи і схвалені ними.

Структура:

Згідно з цим документом, який був головним у всьому комплексі документів і увійшов до історії під назвою "Березневі статті”, передбачалось:

1) збір податків на користь царської скарбниці доручалось вести українським урядникам;

2) встановлювалась платня військовому писарю та підпискам (1000 польських злотих), військовим суддям (300 польських злотих), судовим писарям (100 польських злотих), полковим писарям і хорунжим (50 польських злотих), сотенним хорунжим (30 польських злотих) та гетьманському бунчужному (50 злотих);

3) козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, всім полковникам, і військовим та полковим осавулам надавались у володіння млини;

4) встановлювалась платня генеральному обозному (400 злотих) та генеральному хорунжому (50 злотих);

5) заборонялись зносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;

6) підтверджувалося право київського митрополита і всього духовенства на маєтності, якими вони володіли;

7) московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею весною 1654;

8) передбачалось утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;

9) гетьманський уряд просив встановити платню полковникам (100 єфімків-талерів), полковим осавулам (200 польських злотих), військовим осавулам (300 польських злотих), сотникам (100 польських злотих) і кожному козакові (30 польських злотих), однак дане прохання було відкладено до перепису всіх прибутків, що мали поступати до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків;

10) у випадку татарських нападів на Україну передбачалось організувати проти них спільні походи з боку як України, так і Московії;

11) гетьманський уряд просив встановити утримання для козацької залоги у фортеці Кодак (400 чол.) та для запорожців, виконання даного прохання також було викладене до окремого рішення. Тут же містилась вимога до гетьмана: негайно приступити до укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків і після завершення роботи надіслати його до Москви.

Частина вимог гетьмана Б. Хмельницького і українського уряду була розглянута царським урядом окремо, і деякі з них були підтверджені царськими указами 27.3.1654.

Згідно з «Березневими статтями» Україна зберігала значні права – мала власний адміністративно-територіальний устрій та управління, користувалася власним правом тощо.

Однак відчутним було обмеження її політичного та економічного суверенітету: гетьманське управління було підпорядковане московському уряду, заборонялось підтримувати дипломатичні зносини з сусідніми державами (Річчю Посполитою та Туреччиною), усі витрати на утримання козацького війська лягали на гетьманську скарбницю, яка повністю контролювалася царськими чиновниками.

Значення:

• У міжнародному плані він засвідчив юридичну форму відокремлення й незалежність Козацької України від Речі Посполитої;

• Договір служив правовим визнанням Московським царством внутрішньополітичної суверенності Української держави. Формально договір проіснував до 1658 р., коли І. Виговський, уклавши Гадяцьку угоду з Польщею, намагався розірвати відносини з Москвою. З боку Росії в результаті укладення Андрусівської угоди (1667р.) було віроломно порушено українсько-московський договір 1654 р.

95. «Інструкція судам» 13 листопада 1730 року

Видав Данило Апостол.

Закон про суддів – про організацію державних козацьких судів. Проведено реформу судів: у Генеральному Суді засідало 6 членів – 3 українців і 3 росіян; президентом суду був гетьман.

Структура та зміст:

Вступ + 15 артикулів.

У вступі було записано причини ухвалення.

I і II артикули – про організацію полкового суду;

III артикул – про організацію сотенного суду;

IV-X артикули – судовиробництво у полкових і сотенних судах і взаємовідносини між ними;

XI артикул – про апеляцію (порядок подачі);

XII артикул – про роботу судових писарів;

XIII артикул – про сільські козацькі суди;

XIV артикул – про взаємодію сотенних судів з магістратами міста;

XV артикул – про порядок видачі судових документів.

Генеральний військовий суд був першою інстанцією для судових справ генеральної старшини, полковників, бунчукових товаришів, гетьманських «протекціантів», а також виступав апеляційною інстанцією для рішень нижчих судів разом з магістратськими, котрі не були елементом структури козацьких судів.

Суди на підставі Магдебурзького права було відділено від козацьких полкових і сотенних судів. У проекті нового договору Данило Апостол висловив побажання, щоб дозволено було надрукувати «Малоросійські права», але російський уряд замість того наказав знову перекласти українські закони на російську мову і укласти один загальний «Кодекс малоросійського права».

Більшість справ, які розглядав ГВС, торкалася ґрунтових і межових спорів. Ці справи вирішувались за допомогою комісарів з числа старшин, яких Суд висилав на спірне місце. Комісар, маючи повноваження ГВС, міг на місці вирішити справу або передавати матеріали розслідування в ГВС. Не згодна з рішенням комісара сторона могла подати апеляцію в ГВС.

Значення:

• визначено права та обов’язки гетьманської влади;

• сприяння поліпшенню діяльності полкових, сотенних та сільських судів, більш чітка структура судових органів, місце і порядок розгляду кримінальних та цивільних справ;

• власне, цим актом стверджувалось основні засади цивільного і кримінального процесу в судових органах України;

• суди стали більш справедливими;

• тепер провина валилася не лише на підсудних.

96. «Процес короткий приказний» від 17 серпня 1734 року

Укладено за гетьманування Данили Апостола. Створила канцелярія, ухвалила Кодифікаційна комісія, підписав гетьман. Судово-процесуальний кодекс. Закріплювалися норми як цивільного, так і кримінально-процесуального права.

Структура:

• Вступ;

•13 артикулів;

• Апендикс (додаток);

• «Про приговори»;

• «Економіка кратка».

Джерела:

1) Статути ВКЛ;

2) Українське звичаєве право;

3) Збірники Магдебурзького права;

4) Судова практика.

Зміст:

У вступі було наказано, щоб у полкових, магістратських і в сотенних судових канцеляріях були заведені 2 книги: 1) вхідних документів (позови…); 2) вихідних документів (назви всіх документів, які видавалися судами).

У судах залишалися копії справ, а видавали на руки оригінали.

Основна частина:

I-IV артикули – загальні постанови, які стосуються всіх справ;

V-XIII артикули – вказувалося про особливий порядок розгляду тільки визначених справ;

V артикул – розгляд справ, пов’язаних з договором позики;

VI артикул – порядок розгляду земських справ;

VII артикул – порядок розгляду майнових, сімейних спорів;

VIII артикул – порядок розгляду справ про побиття;

IX артикул – порядок розгляду справ про вбивство;

X артикул – про прелюбодіяння;

XI артикул – про гвалтування (статеве);

XII артикул – про пограбування;

XIII артикул – про втечу і повернення селян-невільників (якщо втік і прожив рік у місті – не повертався назад).

Апендикс:

Про порядок подачі позовної заяви.

«Про приговори»:

Зразок вироку (як судді повинні писати вирок).

«Економіка кратка»:

Як повинні були надаватися певні нотаріальні послуги (укладати нотаріальні документи).

Значення:

«Процес..» використовувався усіма рівнями судів. Згодом перетворився на джерело судових збірників.

97.Чинні збірники магдебурзького права українських міст 16-18 століть

В Україні було відомо декілька збірників магдебурзького права:

1. Найдавніший із них був «Speculum Saxonum» під редакцією Яскера 1556 року. Це була переробка і переклад на латинську мову «Зерцала Саксонів» і інших юридичних актів, разом із збірником Jus Munisaple Magdeburge, що мав у собі 140 артикулів.

В 17 ст. більш поширеним збірником магдебурзького права був «Speculum Saxonum» під редакцією Щербича. Також діяли: «Порядок прав цивільних магдебурзьких» Гроїцького і «Право цивільне Холмське».

2.»Зерцала Саксонів» вмістило в собі норми взяті зі старосаксонського кодексу Speculum Saxonum, а також Jus Munisaple Magdeburge, і укладеного Щербичем «Право цивільне Холмське».

Тобто збірники магдебурзького права, які були майже у всіх магістратах міст України складалися з 3 частин:

1 Частина: складалася з 1 книги, в якій було вміщено норми права, взяті безпосередньо із «Зерцала саксонів» - «Саксон». Книга мала нумерацію сторінок, норми права були викладені в 204 розділах, що не мали номерів.Розділ був пронумерований на параграфи:Книга….стор…§

2 Частина складалася з 1 книги, мала назву «Права гражданские магдебурские».Мала 140 артикулів, які поділялися на параграфи. Книга..арт.. §

3 Частина мала назву «Книга саксона», права Хелмського». Складалася з 5 книг, кожна з яких мала розділи.

3. «Порядок прав гражданських». Складалась з декількох частин:

1.Порядок прав магдебурзьких

2.Артикули права магдебурзького. 30 артикулів і 2 статути про насильство,

Інструкція на випадок пожежі.

3.Процес вибраний із прав цесарських. 91 артикул і визначена система і види покарань.

4. Устав платежу штрафів суду права магдебурзького.

5. Додаток до книги «Порядок…» і до артикулів права магдебурзького. 28 розділів , які вміщували в собі права Речі Посполитої.

6. Відставка і зменшення платежів і накладів, які раніше в судах лавничиських і війтівських призначались.

7. Зібрання деяких міст общин магдебурзького права.

8. Про оборону сиріт і вдів. Тут ішлося про виплату пенсій, про організацію сирітських домів.

Нормами магдебурзького права керувалися, не тільки, магістратські, а і полкові козацькі суди. В цих збірниках містилися норми кримінального, цивільного, адміністративного, процесуального права. Проте не існувало чіткої різниці між цивільним і кримінальним правом, а також між цивільним і кримінальним процесом.

98. «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького» 5 квітня 1710 року

Структура:

Складалися з преамбули і 16 статей. У кінці XVI розділу містилася присяга Пилипа Орлика народу, в якій він зобов’язувався:

• незмінно здійснювати подані уклади прав та конституції поміж ним і Військом Запорозьким

• бути відданим і вірним Вітчизні і дбати про суспільне благо і соборність Матері-Малоросії;

• зміцнювати права і вольності Війська Запорозького;

• не входити у жодні змови з чужими державами і народами, а також у межах Вітчизни, що замишляли б їй згубу і будь-яке лихо;

• здійснювати покарання причетних до злочинів згідно з буквою закону і повсякчас дотримуватися справедливості.

Зміст:

У преамбулі викладалася коротка історія українського народу, легітимізувалося існування козацького стану та обґрунтовувалися становлення Української козацької держави, а також її відхід від Речі Посполитої і добровільне піддання під владу московського царя. Проаналізовано українсько-російські відносини від 1648 року до початку XVIII ст. та українсько-шведські стосунки 1653–57 і 1708–09 рр. Вказувалося на причини обрання на гетьманську посаду «за стародавнім звичаєм і давніми законами» П. Орлика.

I стаття – про захист православної віри в Україні та відновлення діяльності Київської митрополії під зверхністю Константинопольського патріарха, в Україні заборонялося проживання представників «чужовір’я»;

II стаття – про кордони і встановлення територіальну цілісність Української козацької держави, яка мала об’єднувати Правобережжя, Лівобережжя та Запорожжя. Шведський король повинен виступати гарантом цілісності України.

III стаття – зобов’язувала гетьмана налагодити мирні відносини з Кримським ханством, які б надалі не порушувалися;

IV стаття - про політико-правовий статус Війська Запорозького Низового.

V стаття – стародавній козацький монастир у Трахтемирові мав бути поновлений разом з усіма угіддями, а також містечками Переволочна і Келеберда на Полтавщині, Кодацькою фортецею мав перейти під юрисдикцію Війська Запорозького Низового. Заборона всім «людям світського і духовного стану» ловити рибу у володіннях запорожців по Дніпру;

VI стаття – виписувався окремий закон,про: 1) статус генеральної і полкової старшини; 2) процедуру й квоту делегування на Генеральну раду представників від полків як адміністративних одиниць Української козацької держави; 3) права та обов'язки гетьмана, генеральної старшини, полковників і генеральних радників, які утворювали своєрідну вищу палату Ради; 4) скликання Генеральної ради, яка за мала щорічно проводитися 3-ма сесіями під час великих церковних свят – на Різдво Христове, Воскресіння Христове та Покрову; 5) управління Україною поза сесіями Генеральної ради яке покладалося на гетьмана; 6) питання зовнішньої політики й міжнародних відносин вирішувалися гетьманом разом із генеральною старшиною; 7) питання присяги всіх членів Генеральної ради. Отже, встановлювалася колегіальна форма управління Україною;

VII стаття – про повноваження Генерального військового суду

VIIIстаття – про права генеральної старшини та обов’язки дворових слуг гетьмана;

IX стаття –про повноваження Військового скарбу та генерального підскарбія, повноваження гетьмана у фінансово-економічній сфері.

X стаття – обмежувала свавілля українських можновладців та встановлювала норми взаємовідносин між військовими і посполитими урядовцями й залежними від них категоріями населення

XI стаття – про пільги для козацьких вдів і сиріт;

XII стаття –про права українських міщан, купців і селян;

XIII стаття –про статус м. Києва та інших міст із магдебурзьким правом;

XIV стаття – про неприпустимість корупції;

XV стаття – про забезпечення існування найманих, так званих сердюцьких, підрозділів у структурі українського війська;

XVI стаття – про організацію торгівлі та податкової

Значення:

1) відображено світоглядні цінності козацької старшини кінця XVII – поч. XVIII ст. та засвідчив її прагнення унормувати життя за власними звичаями, традиціями й законами.

2) Враховано інтереси не лише козацтва як провідної верстви, а й регламентовано життєдіяльність інших українських станів – духовенства, міщанства, купецтва і селянства.

3) узагальнено накопичений протягом попередніх століть державотворчий потенціал українського народу

4) заклали основи розвитку вітчизняного конституціоналізму

99. Конституція Речі Посполитої 3 травня 1791 року

Перша в Європі Конституція в сучасному розумінні (Друга у світі після Конституції США). Ухвалена на Чотирилітньому сеймі в Польщі. Була чинною до 1 вересня 1793 року. Головними творцями Конституції були король Станіслав Авґуст Понятовський, І. Потоцький, Г. Коллонтай. Конституція втратила чинність після Торговицької конфедерації та збройної інтервенції Російської імперії.

Структура:

Складалася з 11 розділів.

I розділ – панівна релігія (католицизм);

II розділ – землевласницька шляхта;

III розділ – міста та міщани;

IV розділ – селяни-власники;

V розділ – уряд, або визначення публічної влади;

VI розділ – законодавча влада (Сейм);

VII розділ – король (виконавча влада);

VIII розділ – судова влада;

IX розділ – регентство;

X розділ – виховання королівських дітей;

XI розділ – народні Збройні сили.

Зміст:

Встановлювала устрій Речі Посполитій згідно з ідеями Просвітництва. Зберігаючи становий устрій, зміцнила виконавчу владу з принципом спадкового престолу, розширила права міщан, послабила позиції магнатів; скасувала поділ на Корону і Литву.

Вводила право загальної незалежності (для шляхти і городян), а також поділ влади на законодавчу (двопалатний парламент), виконавчу (король) і судову.

Конституція передбачала звичайні збори сейму кожні два роки, а також надзвичайні – у разі національної потреби. Нижча Посольська палата мала складатися з 204 депутатів, а також 24 представників королівських міст. Вища Сенатська палата мала складатися з 132 членів: сенаторів, воєвод, каштелянів, міністрів, а також єпископів.

Конституція скасувала право «liberum veto» (одностайності й блокування ініціативи 1 голосом проти). Цей принцип кидав Сейм на милість кожного окремого депутата, який, за власною ініціативою, або підкуплений зарубіжними силами чи магнатами, міг скасувати будь-які прийняті Сеймом постанови.

Селянський стан оголошувався під заступництвом законів, принаймні при існуванні договорів селян з поміщиками, до того ж у коло договорів входили усі пільги і наділи, які поміщики встановлювали для селян.

Конституція визнавала католицизм панівною релігією, але забезпечувала свободу і заступництво держави і за іншими віросповіданнями.

Найбільші привілеї отримували міщани (були прирівняні до шляхти – окремий закон про права міщан).

Значення:

1) Створено таку форму державного правління, яка була притаманна конституційній монархії;

2) Запроваджено принцип розподілу влад;

3) Врегульовано права та обов’язки всіх громадян держави, пом’якшено станову відмінність;

4) Задекларовано свободу віросповідання, хоча й визнавалася першість католицької віри (королі – католики).

5) Закріпдювались значні привілеї міщан, які прирівнювались до шляхти;

100. «Книга Зерцало саксонів, або Право сакське та магдебурзьке» в перекладі 1733 року

У всіх кодифікаційних працях зі створення кодексів українського права використовувались переклади Саксонського Зерцала російською мовою, здійсненого у 1732–1733 рр. під назвою «Книга Зерцало саксонів, або право сакське і магдебурзьке». Переклад цієї праці найвдаліше здійснили члени кодифікаційної комісії під час підготовки «Прав, за якими судиться малоросійський народ» 1743 року

Структура та зміст:

Охоплювала «Саксонське Зерцало», магдебурзьке право і «Право цивільне хелмське» Павла Кушевича.

Поділялася на три частини:

● Перша містила правові норми (спадкове, сімейно-шлюбне…) із «Саксонського Зерцала» і складалася з 204 артикулів, поділених на параграфи. У посиланнях було зазначено – «Саксон», сторінка, параграф, артикул, розділ або книга.

● Друга частина складалась із однієї книги, зі 140 артикулів (норми матеріального цивільного права – вирішувала справи з порушення договорів).

● Третя частина складалася з 5 книг, поділених на розділи (норми деліктів – як через невиконання договорів, так і скоєння кримінальних злочинів).

Значення:

1) Зібрання малоросійських прав стало основною кодифікаційною працею в Україні, у якій було використано «Саксонське Зерцало» та маґдебурзьке право.

2) У 1840 р. на Правобережній Україні, а в 1842 р. – на Лівобережній Україні, втратив чинність Литовський Статут, який опосередковано містив норми саксонсько- магдебурзького права і на Україну було поширено російське законодавство.

3) В Україні використовувались примірники «Саксонського Зерцала» у німецькій, польській та латинській редакціях. Під час кодифікації українського права у XVIII – початку ХІХ ст. «Саксонське Зерцало» було перекладено російською мовою та стало одним із основних джерел кодифікації українського права.