86. Уставна земська грамота Київської землі 1507 року

Ухвалення Уставних земських грамот стає обов’язком центральної влади Великого князівства Литовського. Уставні земські грамоти можна віднести до письмових джерел українського місцевого права – як земського, так і міського.

Причини ухвалення. Прохання про підтвердження земських прав ішло не від одного класу, а від всього населення землі. Усе вільне населення землі є однією юридичною особою – «землею», яка має свої загальні земські права. Звідси загальний земський характер таких грамот.

Київська уставна грамота була дана володарем литовським Казимиром у 1471 році, приблизно в той час, коли Київська земля остаточно втратила свою самостійність. 8 грудня 1507 року ця грамота була підтверджена сином Казимира Олександром і його наступником Сигізмундом.

Отже, Уставна земська грамота мешканцям Київської землі 1507 року була вперше надана королем польським і великим князем литовським Сигізмундом Першим для ухвалення попередніх прав і привілеїв.

Зміст. Основний зміст Уставних земських грамот умовно поділяється на артикули. Так, Уставна земська грамота Київської землі містить 33 артикулі. Проте важко визначити систему, за якою формувався зміст основних артикулів – норми цивільного, кримінального та процесуального права розкидані по всьому тексту, а іноді об’єднані в одному артикулі.

Структура:

Вступ, основний зміст (33 артикули), закінчення.

У вступі зазначають:

• Ім’я, повний титул господаря держави, який ухвалює Уставну земську грамоту;

• Імена осіб, на прохання яких надаються устави;

• Формальні причини надання земських уставів;

• Підтвердження попередніх листів привілеїв, прав, вольностей, починаючи з Вітовта.

Закінчення складається із затвердження тексту Уставної земської грамоти великим князем, членами Пани-ради, місцевими урядовцями та канцлером ВКЛ.

Уставні земські грамоти містили низку норм цивільного, кримінального права, процесуальні норми. Вони були місцевими законами і певною мірою заповнювали прогалини загального законодавства.

Норми кримінального права, що містилися в уставних грамотах, розвивали положення «Руської Правди» і Судебника Казимира 1468 року. Київська уставна грамота майже з перших слів встановлює такі принципи кримінальної відповідальності і покарання: відповідальності підлягає тільки винна особа і тільки суд може призначати покарання.

Принцип непричетності до злочину невинної сім’ї злочинця свідчить, що кримінальне право епохи уставних земських грамот XIV-XV століть є значним прогресом порівняно з кримінальним правом періоду виключного панування приватного відшкодування, коли кожен злочин розглядався з точки зору сімейних інтересів потерпілого, а не з позиції інтересів і загальних, представником яких є держава.

2 Важливих види політичних злочинів – верховна і земська зрада. Державні злочинці підлягали смертній карі, поєднаній з конфіскацією майна.

Смертна кара в той час застосовувалася ще у двох випадках: страті підлягав злодій, пійманий на місці злочину, і злодій, який не міг відшкодувати потерпілому ціни вкраденого.

Не встановлювалася смертна кари за вбивство.

Значення. Крім Судебника Казимира 1468 року та деяких спеціальних ухвал, грамоти були майже єдиними до видання Литовського Статуту пам’ятками, де були вміщені норми цивільного, кримінального і процесуального права. За допомогою уставних земських грамот охоронялися древньоруські порядки і загальні норми звичаєвого права, на деякий час було відстрочено засилля польського права, збережено автономію українських земель.