6. Давньоруського звичаєвого права

Звичаєве право - ( офіційне визначення ) – це система санкціонованих державою правових звичаїв, які є джерелом права в певній державі , місцевості чи для етнічного населення.

Утворюється шляхом постійного дотримання впродовж тривалого часу звичаїв нормативного характеру.

Відображає правову кульутру, свідомість та інтереси певних верств суспільства. звичаїв , які є джерелом права в певній державі , місцевості або для етнічного звичаю , нормативного характеру суспільства . -(неофіційне визначення) – це сукупність юридичних норм , які утворюються незалежно від закону і здійснюються в народному житті, поза освяченням державної влади, лише в силу загального переконання в їх необхідності і обов*язковості цих норм. Звичаєве право КР

За весь час існування КР із усієї сукупності форм , джерел права в судових та адміністративних органах , правові звичаї використовувалися у 80%. У всіх судових , державних та громадських органах князівств, вічовому суді, приватному суді, церковному суді. Існували різні терміни для визначення норм звичаєвого права: обичай, правда, покон, предание, закон, старина. Існувало декілька зовнішніх форм визначення звичаєвого права: 1)Юридично-символічна: наприклад потиск руки- символічний акт закладення угоди. Посадження князя на трон – акт прийняття князем державної влади. Покора – обряд примирення вбивці з родичами вбитого . З приходом християнства з*являються нові символи: Цілування хреста-знак доказу Обмін обручками 2)Юридичні формули у вигляді прислів*я, поговірок, які діяли в усіх галузях права і це знало все населення: «з одного бика трьох шкур не деруть» 3)Юридичні пісні , до яких належали билини. 4)Літописи. Найважливішим письмовим джерелом давнього права , де були зафіксовані правові звичаї була Руська Правда 11 ст. , яка на 75% складалася з норм звичаєвого права. Звичаєве право КР відрізнялося від інших систем зарубіжного звичаєвого права: своїм національним, релігійним та консервативним характером.

8. Русько-німецькі договори містили норми міжнародного,публічного і приватного права. У порівнянні з русько-візантійськими договорами,у них містилося більше норм цивільного,кримінального та процесуального права. Договори укладалися не тільки князем,але і удільними князями, всього близько 200.

Зміст договорів:. 2.Смоленські договори з ригою 1229,1240 :договори визначали мито та утверджували вільну роздрібну торгівлю між сторонами. Єдиним суддею між руськими та німецькими купцями був смоленський князь. 3. Грамота Андрія і Лева 1316 року: про підтвердження союзу з Орденом, якому галицько-волинські князі обіцяли захист від Золотої Орди.4.Грамоти Юрія-Болеслава II 1325 :великому майстрові Вернерові і всім лицарям ордену про дотримання миру. Ініціатива підписати договір була від Німецького ордену.5 Грамоти Юрія Андрійовича з Лудером 1334р.Зміст: договори про укладання миру , норми про союзні відносини, про успадкування престолів, права ведення торгівлі, поверненя біглих злочинців, покарання за крим злочини, права і обов’язки субєктів права на території один одного. Значення: Вміщували норми публічного і приватного права, тексти цих договрів використовувалися як збірники законодавства при вирішенні судових справ, як у вітчизняних містах, так у німецьких.

9.Акти великокняжої нормотворчості Акти княжого законодавства : Великокняжі грамоти, Устави, Уроки, Грамоти видані особам чи громадам, Устави за своїм змістом змінювали норми звичаєвого права Устави: світські (Закони Руські) – Земський устав. церковні ( видавалися князями , визначали правове становище церкви) В них були окремі судові справи , які передавалися під юрисдикцією церковних судів (Устав Володимира Святославовича «Про суди і суддів» Церковні статути «Устави» та «Уроки» княгині Ольги (Х ст.) були першими зразками князівської правотворчості. Урок означав «уректи», тобто проголосити, висловити, а устав — «установити», «постановити». Уроки видавалися за власним бажанням княгині, стосувалися здебільшого фінансових справ держави, мали тимчасовий характер. Устави погоджувалися з представниками державної влади, насамперед з князівською Радою, і діяли впродовж усього періоду перебування князя при владі. •Устав земляний князя Володимира Святославовича. В ньому визначалися основи державного устрою та правового становища дружинників. •Устав князя Володимира (церковний) - конспективний кодекс церковного судового права, що діяв від часу прийняття християнства аж до XVIII ст. У його основі лежала грамота князя Володимира, написана на Кормчій книзі чи на окремому аркуші, який додавався до Кормчої книги. У ній підтверджувалися постанови візантійського імператорського законодавства про церкву і визначався обсяг візантійської церковної юрисдикції. Оригіналу тексту не існує. Його можна лише приблизно реконструювати. •Устав князя Ярослава (церковний) — пам'ятка церковного права. Устав Ярослава Мудрого — це другий етап письмового оформлення правового становища давньоруської церкви. Складений він був великим князем і митрополитом Іларіоном між 1051 і 1054 рр. Більш того, Устав у багатьох місцях суперечить візантійському церковному праву, віддає до компетенції церковної юрисдикції справи, які у Візантії належали світським судам, і навпаки, вводить типово руську систему покарань, тобто дуже схожий на "Руську Правду" і споріднюється з правовою системою КР, що складалася на той час.

Проголошуючи незалежність церковного і княжого судів і посилаючись на правонаступництво з Уставом Володимира, розглядувана пам'ятка правової культури

КР вміщує систему правових норм, які регулюють порядок укладання шлюбу і шлюбних відносин, стосунків церковної влади з зовнішнім світом, відомчі серединні взаємовідносини у церкві, правовий статус її служителів, закріплює її привілеї.

10) Церковні устави – це один із видів діяльності українських князів,що збереглися до наших часів , але не в оригінальних виданнях , а в більш пізніших переписах 14-15 ст.

Під церковними уставами розуміли акти : 1)ті, що визначають положення церкви та духівництва в світському суспільстві 2) ті , що надають засоби для існування церкви 3)ті, що вказують межі церковного судочинства за предметом та особам

Своєю появою вони зобов’язуються прийняттям руським населення в кінці Хст християнства. В давньоруському суспільстві з’являється нова юридична особа –християнська церква , яка мала свої церковні установлення та канонічні правила і багато численних представників . Щоб церква повноправно діяла в суспільстві , треба було визначити права та обов’язки духовенства новими законами. А також визначити , що в християнському суспільстві є правомірним, а що ні.До нашого часу збереглося 6 переписаних редакцій церковних уставів:1)«Статут судам Володимира Святославича» 1016 року .Складався з трьох частин 1-вступ, 2- установочна частина, де визначалися межі церковного суду або предметам та особам, 3-укладення, що вміщувало в собі прохання не перечити суду церковному і прокляття всім, хто порушить цей заповіт.2)«Статут судам Ярослава Мудрого» 1036.

Складався з 3 частин 1) Вступ- Князь Ярослав за наказом батька Володимира і за порадою Митрополита Іларіона, склав,керуючись грецьким «номоканоном» справжній устав з метою надати митрополиту і єпископам суд по визначеним справам. 2 ).центральна частина, де говорилося про справи підсудні духовним судам і про покарання за різні види злочинів. Установча частина складалася з 33 статей , вказувалося про церковну підсудність особам. Церковномму суду підлягали церковні монастирські люди по всім справам , як цивільним так і кримінальним. Без впливу світської влади. Виключенням були злочини проти життя і майна , які розглядалися як світськими так і церковними судами.

Покараннями найпоширенішого типу були штрафи на користь духовної влади, але деякі каралися і штрафом, і кримінальним покаранням. Напр: вкрасти ікону(і гріх, і злочин проти суспільства). Такі злочини називали церковно-світськими. Світські закони не знали такого покарання як смертна кара, апо церковним уставам вона дозволялася і належала до спеціальних кар

3). Заключення- містило в собі прокляття всім тим, хто в майбутньому порушували постанови цього уставу. Ці перші дві церковні установи належали до загальних статутів . Інші 4 устави до статутів місцевих церков

3)«Устав Мситслава Новгородського» 1125 4)«Устав Святослава Ольговича Новгородського» 1137 року 5)«Устав Святослава Мстиславовича смоленського» 1150 6)Устав Святослава Мстиславовича смоленського» 1152 року

Їх основні положення:

1.По них визначалося , яка десятина державних прибутків того чи іншого князівства повинна була йти на користь місцевої єпископальної церкви, на користь архієпископа Сполонського.

2.Встановлювалися ложі підсудних церковних судів , причому , у кожному з цих місцевих уставів , число злочинців збільшувалося в порівнянні з загальним уставом. Напр: здійснення язичницьких обрядів богослужіння, скотолозтво. Встановлювалось правоположення духовенства.

11) Рецепція- запозичення однією державою більш розвинутого законодавства іншої держави. Рецепції поділяютьсяна 2 види:

1)Примусова- рецепція законодавства, що здійснюється з наказу рецептуючої країни. Її ще називають загальною рецепторною

2)Добровільна або узуальна – та,що здійснюється за звичайним добровільним шляхом. Прикладом є запозичена рецепція звичаєвого права.

До збірників Візантійського права, що діяли в КР належать :

1.Еклога- видана римським імператором у 740 році . Складалася з 18 розділів –титулів:16 були призначені цивільному праву і 1-кримінальному. 1-призначалося для порядку розподілу військових трофеїв.

2.Прохирон – виданий візантійським імператором Василем в 870-879 роках.Мотивом для видання цього законника було намагання імператора не тільки полегшити використання багатьох державних законів, а й скасувати норми, які вже віджили (приблизити законодавство до класичного римського права.Постанови цього збірника були запозичені із збірника імператора Юстиніана в 6 ст. Складався з 40 титулів : 11-трактували норми шлюбно-сімейного права, 12-20 –правозобовязання, 21-37 право спадщини, 38-будівниче право, 39-кримінальне право, 40-призначення розподілу військових трофеїв.

3.Номоканон –збірник світсько-церковного законодавства . Існує в 2 редакціях:

А) складається з 50 титулів і приписується авторство Іонна- представляє собою систему церковних правил , доповнених світськими нормами, які стосувалися правоположеня церкви в державі.Основним джерелом права були новели імператора Юстиніана.

Б)Складається з 14 титулів –норми законів патріарха Фотія.

Слов*янські списки Номоканона збереглися у великій кількості . Поділяються на 2 групи:софіївську та рязанську.В першій редакції містяться церковні устави, судебники, Руська Правда –саме софіївську редакцію називають «Кормчою книгою» 4.»Книга законія» -вийшла в кінці 12 століття-на поч 13 ст. Джерелами її були місцеві закони візантійських імператорів:еклога,прохірон.Складалася з 4 частин: 1-«Закони землеробства і землеробів» 2-«Про кару» 3-«Про розлучення»..Не всі рецепції візантійського права були визнані вітчизняним правом , проте вони збагатили його новими началами, надали національному праву простір для розвитку.Списки моноканонів збереглися і посьогодні.