1. Предметом науки та навчальної дисципліни іуп є дослідж виникнення,становлення,розвитку,зміни типів та форм права,галузей,підгалузей,інститутів права народів та об’єктів,що перебувають на території України. Це одна з фундаментальних синтезуючих дисциплін юриспруденції. Вона займається досліджм історії конкретних правових систем,їх особливостей та характерних рис на окремих етапах їх розвитку в хронологічному порядку.

основні об’єкти дослідж: історія джерел права,історія конкретних галузей права,історія судоустрою та судочинства.ІУП відноситься до групи синтезуючих теоретико-історичних дисциплін.

ІУП має свою методологію,яка визначає основні підходи,принципи та методи вивч історико- правових явищ.

Основу методології становлять наступні методи:- філософсько-світоглядні:це в першу чергу діалектичний метод дослідж ІУП і її розвитку( використаний з метою показати зв'язки між певними суспільними явищами, що мають вплив на становлення та розвиток українського права). - дослідж -загальнонаукові:використовуються у всіх або в більшості науках(структурні,функціональні методи). - групові - спеціальні(тлумачення юридичних норм) – конкретно історичні, порівняльно історичні, системаційні, ретроспективні методи.

Застосовуючи ці методи, необхідно дотримуватися правового плюралізму.

Вивч історії українського права має як теоретичне,так і політичне значення:

1. Як наука та навчальна дисципліна вона розглядається як вступ до до галузевих та прикладних дисциплін.

2. Існує безпосередня залежність між точністю державних традицій і рівнем національної свідомості. Чим міцніший зв'язок з минулим,його засвоєння суспільством,тим вищий рівень свідомості народу

політичне вивч і засвоєння свідомості. Чим вище вчення історичного минулого – тим вище рівень свідомості народу.

Об’єкти дослідж:1.Історія джерела2.Історія становлення розвитку окремих галузей (у хронологічному порядку, за періодами)3.Історія судоустрою та судочинства.

Як і кожна наука, історія українського права виконує певні завдання.

1. пізнання та пояснення історії правового розвитку в Україні;

2. визначення закономірностей розвитку історико-правових явищ;

3. формування національної свідомості, високих моральних і правових цінностей, поваги до минулого українського народу та віри в його майбутнє.

Історико- правова наука, вивчаючи й узагальнюючи досвід минулого, виконує також і прогностичну функцію, сприяє уникненню повторення помилок. Незнання минулого ставить під загрозу будь-яку спробу належно діяти у майбутньому.

2. Вивч загальних законів виникнення, розвитку й змін типів та форм права, особливостей функціонування державних установ та інститутів права у конкретних історичних умовах України дає можливість запропонувати таку періодизацію ІУП:

1 . Рабовласницьке право на теренах України (середина VII ст. до н.е.– V ст. н.е.). Він був закладений появою найдавніших рабовласницьких державницьких утворень у Північному Причорномор‘ї та Приазов‘ї. Цей період характеризується грецькими й римськими політичними та правовими інститутами,що впливали на розвиток ранньослов‘янського населення Середнього Подніпров‘я.

2. Феодальне право на території України:

1 Раннє феодальне право (Київська Русь) (VІ –середина ХІVст.) - формування, розвиток і занепад Київської Русі. Саме тоді виникла давньоруська правова система, було створено видатну пам‘ятку права Руси-України – Руську правду. Продовженням давньоруських державно-правових традицій стало Галицько-Волинське князівство. 2Право литовсько-польської доби (середина ХІV – перша пол ХVІІ.). Давньоруська державно-правова організація значною мірою була успадкована Великим князівством Литовським, Руським та Жемайтійським –яке в переважній більшості складалося з українців та білорусів. Відбувся подальший розвиток українського права, видатними пам‘ятками якого, а також білоруського й литовського права, є Литовські статути.

3Доба козацького права (др пол 17ст – перша пол 18)

4Право іперського періоду (кінець 18 ст поч XX ст) Універсальним джерелом права на Січі було козацьке звичаєве право. Серед осн джерел права були гетьманські статті –конституції Гетьманської держави. Проте дедалі більше царський уряд обмежував дію гетьманського законодавства. Правове становище укр. земель визначалося їхнім входженням до складу Російської й Австро-Угорської імперій і поширенням на них дії російського та австрійського права.

1.період відродження укр. нац. права (1917-1921 рр.) 2.Правова система України Радянської доби (1917- і пол 1991) дія загальносоюзного законодавства3.Становлення права сучасної України (др пол 1991-1996 рр.) Цей період розпочався з прийняттям Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р., Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991р. Визначальними подіями державно-правового характеру стали Всенародний референдум 1 грудня. 1991 р. та прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. Вивч історії укр. Права має теоретичне та політичне значення . Існує залежність між точністю державних традицій та рівнем національної свідомості, міцні зв’язки з минулим – вищий рівень свідомості народу. Чим глибше знаєш історію, тим краще розбираєшся у сучасних подіях, можеш прогнозувати майбутнє.

3.Власне наукова історіографія предмета почалася від кінця XVIII ст. У перших дослідж (Михайла Антоновського "Історія про Малу Росію" (1798 р.), Якова Марковича "Записки о Малороссии" (1799 р.), Дмитра Бантиш-Каменського "Історія Малої Росії" в 4 т. (1822-1842 рр.) історико-правові теми було введено в загальноісторичний контекст. Але елементи предмета історії держави і права України можемо знайти пізніше, у працях вітчизняних істориків: Володимира Антоновича, Аполінарія Скальковського та особливо Михайла Грушевського (3-й і 5-й томи його багатотомної "Історії України-Руси" присвячено тільки історико-правовим проблемам).

У кінці XII ст. було створено "Слово о полісу Ігоровім", де автор намагається обґрунтувати необхідність єднання Русі. Тоді ж у київському літописі від 1187 р. ми вперше в письмовому джерелі, яке дійшло до нас, зустрічаємо термін "Україна".

Завдяки зусиллям професорів Миколи Іванишева, Михайла Владимирського-Буданова, Федора Леонтовича "західноруське право", тобто право України періоду Великого князівства Литовського і Речі Посполитої почали розглядати як самостійну правову систему. Іншим кроком у цьому напрямі стало розроблення окремих питань історії державно-правових Інститутів України-Гетьманщини (за тогочасною термінологією - Малоросії). Пріоритет тут належав Дмитру Міллеру та Олександру Лазаревському. Вони здійснювали свої дослідж на межі історії й юриспруденції. Серед дослідників історії кодифікації українського права у XIX ст. чи не найвідомішим є ім'я професора Київського університету Олександра Кістяківського. Видатним внеском у науку стало видання ним збірника "Права, за якими судиться малоросійський народ" (1879 р.).Над історією створення українського права в XVIII ст. працювали В. Кульчицький, А. Пащук, Аркалій П. Ткач, джерела українського права першої половини XIX ст. досліджувала А. Дубровіна.

У другій половині XX ст. над проблемами історії держави та права України працюють також такі вчені, як А. Апанович, Б. Бабій, В. Гончаренко, Н. Долматова, В. Дядиченко, М. Копиленко, О. Копиленко, М. Настюк, Л. Потарикіна. А. Рогожин, І. Сафронова, М. Страхов, О. Тимощук, І. Усенко, В. Чехович, А. Шевченко, А. Ярмиш та ін.

Окремо слід згадати про українську правову думку в діаспорі. Зусиллями Станіслава Дністрянського, Отто Ейхельмана, Ростислава Лащенка, Лева Окиншевича, Ярослава Падоха, Сергія Шелухіна, Олександра Юрченка, Миколи Чубатого було підготовлено десятки оригінальних досліджень історико-правового характеру. Історія українського права викладалася на правничому факультеті Таємного українського університету у Львові (Микола Чубатий), що його справедливо вважають безпрецедентним явищем в історії світової освіти, осередком національної юридичної культури західних українців часу польської окупації.

4. З’явилися давньогрецькі поселення для виробітку сировини і т.д → самостійні держави (поліси) → на цих містах виникають більші і складніші за адміністративним устроєм держави-монархії

Античні міста – дердави-поліси приблизно 20шт. великих. 100 тис. населення. Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей.

Спільне: 1. Рабовласницький спосіб виробництва. Основна рухома сила - раби. На 1 вільного – 5 рабів.

2. форма правління – демократична республіка. Вищий оган влади – Народні збори, закони приймалися всіма.

3, Однаковий адмін.-територіальний устрій. Місто з мурами, договори з міським населенням.

Галузі права:-торгівельно – цивільне,- державне,- право на самоврядування,

- міжнародне право,-кримінальне право було частиною цивільного права

- судове право.

1.Перш держ обєднання виникають в середині 7 ст до н.е. Їх за формою поділяють на:

2Античні міста держави ( поліси – демократичні республіки)Тіра ольвія херсонес пантікапей.Спочатку у формі колоній греції.

3Монархії еліністичного типу – поєднання елементів давньосхідної монархії та особливостей грец полісів. Після завоювання Македонського боспорське царство

4Монархії давньосхідньої диспотії скіфське царство

Античні міста-держави Пн Причорномор’я :Підґрунтям права міст-держав Пн Причорномор‘я була правова система Афінської полісної демократії, а його особливістю – вплив звичаю місцевого або сусіднього з ним населення. джерелами закони народних зборів, декрети ради міста, постанови колегій посадових осіб, які приймалися з урахуванням звичаїв і традицій, а також місцеві звичаї. Розвинутій правовій регламентації підлягали відносини власності.

Право регулювало майнові відносини, захищало приватну власність на житло, рухоме майно, худобу, особисті речі. Земля і раби могли бути як у приватній, так і в державній власності. Жвава зовнішня і внутрішня торгівля зумовили. І-ми судової влади була Гелія.розвиток зобов’язального права. Укладалися договори купівлі-продажу, позики, дарування, поклажі та ін. Важливі угоди здійснювалися у державних установах при свідках, у присутності чиновників. Регламентувалося право оренди землі, найманої праці. Для регуляції особистих стосунків між громадянами і в родинах широко застосовувалось звичаєве право. У крим праві найтяжчими вважалися злочини проти держави. Серед видів покарань застосовувались смертна кара, штрафи, конфіскація майна.

Боспорське царство:Збереглося мало відомостей про боспорське право. Його джерелами були: законодавча діяльність царів Боспору, право грецьких міст-держав, звичаї місцевих племен, норми римського права. Право захищало інтереси рабовласників. Воно регулювало майнові відносини, насамперед державної та приватної власності на землю, рабів, худобу, рухоме майно. Здебільшого власниками земель були боспорська знать і місцева аристократія. Землі належали також і храмам. Усі землевласники могли користуватися землею, виконуючи певні службові обов‘язки та повинності на користь царя, який вважався верховним власником усіх земель. Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішня торгівля стимулювали розвиток зобов’язального права,договірних відносин: купівлі-продажу, позики, дарування та ін. У крим праві найтяжчими злочинами вважалися повстання,

змова та замах на життя царя, державна зрада тощо. Каралися й злочини проти особи, власності. Серед видів покарання застосовувалися: смертна кара, конфіскація майна, штрафи. До нас дійшло небагато свідчень про судочинство в Боспорському царстві. Вірогідно, що суд творили цар із своїми наближеними, які зналися у судових справах, та місцеві правителі. Існувала посада судового виконавця.

5 Держава Скіфів: Була заснована в 3-1 ст до не. Скіфія була державою рабовласницького типу. За формою правління–один із різновидів рабовласницької монархії. Основними джерелами права у Скіфії були: звичай та правила, встановлені царською владою. Певний вплив на право справляла релігія. Цивільно-правові норми захищали державну владу, життя, майно та привілеї царської сім‘ї. Верховна власність на землю належала цареві. Скіфське право захищало приватну власність на рухоме майно, худобу, домашні речі, рабів, особисті речі, зброю, знаряддя виробництва. Було розвинене зобов’язальне право,яке регулювало відносини купівлі-продажу, дарування, міни. Зазвичай договори скріплювалися клятвою. Відмова від сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій,які супроводжувались пограбуванням майна, худоби,захопленням полонених (рабів). Шлюбно-сім. право базувалося на принципах патріархату. Відлік родоводу провадився за чоловічою лінією. Практикувалося багатоженство. Жінки не мали жодних прав на власність і спадщину. Якщо вдову після смерті чоловіка не було вбито й поховано разом із ним, то вона, як і майно померлого, переходила у спадщину до його старших родичів. Майно після смерті батька успадковував молодший син, а старші сини наділялися частинами рухомого майна при одруженні. Кримінальне право перебувало у початковому стані. Зазвичай існувала кровна помста. Найнебезпечнішими вважалися злочини проти царя, замах на життя можновладця, непокора царському наказові, що каралися скіфами на смерть. Жорстоко переслідувалося нехтування законами,порушення звичаїв та боговідступництво. Чітко визначеної системи покарань не існувало. Суддя сам визначав покарання за злочини, серед яких, окрім смертної кари, були калічення, вигнання за межі держави.

6. Характеристика давньоруського звичаєвого права.Домінуючим джерелом права у давньоруській державі було звичаєве право,що утворилося шляхом постійного дотримання протягом віків народних правових звичаїв та підпорядкування звичаєвим правилам правового побуту. Предки українського народу протягом додержавної доби досягли високого рівня культурного розвитку і створили значну кількість правових звичаїв, якими керувалися в громадському і приватному житті.

Зовнішній вияв первісних норм звичаєвого права, як правило, супроводжувався особливими обрядами-символами. Найдавнішими з них можна вважати невербальні (правові) юридичні символи – умовні, фактичні дії, які застосовуються для підтвердження чинності тих чи інш правовідносин. Напр, рукобиття заст. при заключенні цивільних договорів. Юридичні формули – приказки, прислів’я, несои в собі юридичний зміст. Напр, з одного вола двох шкур не деруть (1злочин=1покарання). Чия рілля, того й поле (Застосовується в усіх галузях). «Живе» звичаєве право – носії – старійшини, які своїми діями проявляли його.

У процесі становлення класового суспільства звичаї, що використовувалися в інтересах пануючого класу, поступово трансформувалися у норми звичаєвого права. Норми звичаєвого права були тісно пов‘язані з нормами моралі, і вони сприймались як справедливі, моральні. На ці норми змушена була зважати і панівна верхівка.

Серед істориків права поширеною є думка, що в Давньоруській державі ще задовго до появи „ Руської правди” діяла система звичаєвого права „ Закон руський”. Прямі посилання на цю самобутню систему уперше зустрічаються у русько-візантійських договорах 911 р. та 944 р. Характерними рисами „ Закону руського” були: 1) поступовий відхід від поширеної у дофеодальному і ранньофеодальному суспільстві кровної помсти; 2) поч заміни принципу таліону матеріальним відшкодуванням заподіяних збитків; 3) наявність чітко визначених санкцій за крадіжку та інші злочини.

Система норм звичаєвого права існувала в усній формі, тому значна частина звичаїв, на жаль, не дійшла до нас, оскільки не була зафіксована ні у збірниках права, ні у літописах. Деякі норми звичаєвого права збереглися у Правді Ярослава - давній частині Короткої редакції Руської Правди. Про них згадується також в деяких літературних пам'ятках і договорах Русі з Візантією X ст.

7. Русько-візантійські договори Важливими першоджерелами давньоруського права були русько-візантійські договори 907, 911, 944 років. Вони дійшли до нас не в оригіналах, а у вигляді копій з грецьких тестів у складі «Повісті минулих літ».

Порядок укладання:

1 . Попередні перемовини,що закінчувалися загальною думкою щодо змісту предмета договору.2 . Складання пунктів самого договору,написання тексту(це було завданням послів).3.Ратифікація,остаточне прийняття і підтвердження договору (Князем).

Зміст:Перший усний договір, укладений князем Олегом із імператором Леоном та Констянтином у 907 р., вважають ніби вступом до наступного договору 911 р. Головні пункти: порядок викупу з полону вохнів обох сторін. Встановлено порядок перебування руських купців в Константинополі за рахунок держави. Зобов’яз двосторонньої військової допомоги. Договір 911 р., укладений також князем Олегом із Левом, Олекс та Конст., доповнював договір 907 р. і містив норми міжнародного

публічного і приватного права.Найбільше правових постанов міститься в договорах, укладених князями Олегом та Ігорем, відповідно, 911 та 944 рр. Тексти договорів містять значну кількість кримінальних, цивільних, процесуальних норм, які встановлюють відповідальність за вбивство, крадіжку, тілесні ушкодження, розбій, пограбування тощо. Наприклад, договір 911 р. встановлював сплату щорічної данини Русі Візантією, умови надання військової допомоги Візантії з боку Русі, умови викупу бранців і невільників, дозволяв русам служити у візантійських імператорів. У ньому досить детально викладалися права, що врегульовували відносини русичів і греків. 944 – князь Ігор із грецькими царями Романом, Конст і Стефаном. 945о укладений кн. Ігорем з царями Романом, Кост. і Стефаном. Деякі пункти внесені до Рус Правди. А саме про вбивство, кровну помсту, штрафи через неправильне укладення договрів

971 – кн. Святослав із Візантійським імп Цимісхієм.. Це був суто політичний договір, у якому Св зобов’язувався підтр мир.

Значення:1 . Вказані та інші договори значно вплинули на розвиток вітчизняного міжнародного права, заклали його основу.2 . Ці договори мали мінімальний вплив на розвиток внутрішнього законодавства,адже вікові традиції внутрішнього права було майже неможливо зламати.3Внесли в собі норми як публічного, так і приватного права.4За нормами міжнародного публічного права припинялися як правило воєнні дії між державами. Заключалися мирні угоди.5Встановлювався військові союзи і визнання умов для запобігання нових конфліктів.

До міжн договорів відносилися й правила, які визначали порядок торгівлі між державами

-Встановлювалися норми покарань за окремі злочини. Порядок передачі втраченого майна.

Порядок заключення договорів:1стадія попереднє обговорення умов договору посланцями2стадія написання тексту договорів.3стадія їх ратифікація

8. Русько-німецькі договори містили норми міжнародного,публічного і приватного права. У порівнянні з русько-візантійськими договорами,у них містилося більше норм цивільного,кримінального та процесуального права. Договори укладалися не тільки князем,але і удільними князями, всього близько 200.

Зміст договорів:. 2.Смоленські договори з ригою 1229,1240 :договори визначали мито та утверджували вільну роздрібну торгівлю між сторонами. Єдиним суддею між руськими та німецькими купцями був смоленський князь. 3. Грамота Андрія і Лева 1316 року: про підтвердження союзу з Орденом, якому галицько-волинські князі обіцяли захист від Золотої Орди.4.Грамоти Юрія-Болеслава II 1325 :великому майстрові Вернерові і всім лицарям ордену про дотримання миру. Ініціатива підписати договір була від Німецького ордену.5 Грамоти Юрія Андрійовича з Лудером 1334р.

Зміст: договори про укладання миру , норми про союзні відносини, про успадкування престолів, права ведення торгівлі, поверненя біглих злочинців, покарання за крим злочини, права і обов’язки субєктів права на території один одного.

Значення:

Вміщували норми публічного і приватного права, тексти цих договрів використовувалися як збірники законодавства при вирішенні судових справ, як у вітчизняних містах, так у німецьких.

9. Акти великокняжої нормотворчості Законодавчі акти київських князів - княжі устави і княжі уроки - після русько-візантійських договорів були хронологічно наступними формами законодавства Руської держави.

Акти княжого законодавства

1 великокняжі грамоти2 устави 3 уроки

Грамоти видавалися окремими особами або сільськими чи міськими громадами.

Устави за своїм змістом змінювали норми звичаєвого права

-світські устави (Закон Руський, устав Земський)- церковні устави

Окремими джерелами права Київської держави були Церковні устави - законодавчі акти, які встановлювали правові основи взаємовідносин держави й церкви, світської та церковної влад, правового статусу духовенства. З-поміж шести таких уставів, що дійшли до нас, найбільше значення мають перші два - Устав князя Володимира Святославовича та Устав князя Ярослава Володимировича (кінець X - поч XI ст.).

Уроки князі видавали самостійно, а устави - за згодою боярської ради.

Уроки вміщували в собі норми фінансового податкового права, визначали оплату розгляду справ у судді.

Уроки стосувалися розпорядчих функцій князя у фінансовій сфері. Вони походили від проведеної княгинею Ольгою адміністративно-фінансової реформи 946-947 рр. і мали відносно тимчасовий характер. Устави були покликані регулювати більш суттєві відносини в суспільстві. Головна їхня мета полягала в юридичному закріпленні реформ, що проводилися в економічному житті держави. Власне, через устави законодавець вносив зміни чи доповнення до норм звичаєвого права.

Устави – це розпорядження князя на доповнення або зміну норм звичаєвого права, що діяли тривалий час і стосувалися питань державного,

цивільного, сімейного, спадкового, опікунського, кримінального права. На Русі термін „устав” (від „установити”) вживався в значенні звід правил, закон.

Приклади княжих уставів знаходимо у "Руській правді". Серед них: постанова Ярославичів про заміну права помсти на виру, про покарання за вбивство княжого мужа та ін. Це - ті норми, що залишалися чинними впродовж усього існування руської державності. Отже, устави київських князів, порівняно з уроками, мали відносно сталий характер. Першим на Русі почав видавати устави Володимир Великий. З його іменем пов'язують Устав про десятину (суди і люди церковні) та Устав земляний. В останньому визначались основи державного устрою і правового становища дружинників. Після смерті Володимира такі акти законотворчої діяльності у великій кількості видавав Ярослав Мудрий та його наступники. Згодом майже всі устави увійшли до складу "Руської правди".

10. Церковні устави – законодавчі акти,які встановлювали правові основи взаємовідносин держави та церкви,світської та церковної влад,правового статусу духовенства. Збереглися; статут судам Волод Святославича 1016р, Статут судам Яр Мудрого 1036р, Устав Мстислава Новгородського 1125, Устав Свят Ольговича Новгородського 1137, Устав Св Мстиславича смоленського 1150 і 1152. Церковний устав князя Володимира - одна з осн пам'яток права Києво-Руської держави - Церкві, зокрема, було віддано десяту частину надходжень від княжих, торговельних, судових зборів і мита. містив норми про передання під юрисдикцію церкви кола справ, пов'язаних із внутрішнім життям сім'ї, справ людей церковних , і окремих соціальних груп .Отже, згідно з цим документом, у період раннього й розвиненого феодалізму духовенство та підлеглі йому люди звільнялися від світського судочинства. Княжим дітям, родичам і службовцям було заборонено втручатись у церковні справи.Складався зі вступу (вказується на прийняття киянами християнства, будівництва десят церкви, на появу митрополита, дарування 1\10 церкві, прохання не втручатися в церк судлчинство), установчої частини ( справи церковної юрисдикції) та висновків.

Устав князя Ярослава містив систему правових норм, які регулювали порядок укладання шлюбу і шлюбні відносини взагалі. Викладені в уставі норми сімейно-шлюбного права були насамперед спрямовані проти язичницьких шлюбних звичаїв. устав забороняв викрадення дівчини з метою укладення шлюбу, передбачав суворі грошові покарання за зґвалтування жінок, забороняв розлучення без провини однієї зі сторін, забороняв самовільне припинення шлюбних відносин, установлював санкції за народження позашлюбної дитини та позашлюбні статеві стосунки взагалі, за статеві стосунки з кровними родичами, свояками, іновірцями, за блуд із черницею, за побиття жінкою чоловіка, бійку між жінками, образу чужої жінки наклепом або побиттям, за непідкорення батьківській волі тощо. у документі також містяться статті, покликані регулювати відносини церковної та світської влади, стосунки церковних людей. У них обумовлювався їх правовий статус і закріплювалися привілеї. відлучення від церкви й прокляття загрожувало тому, хто втручався у справи церковних судів. Устав указував також на низку злочинів, що підлягали церковному осудові. Серед таких, наприклад, споживання кінського й ведмежого м'яса, а також м'яса задушених тварин і птиці. Вступ, центральна чи установча частина, де говорилося про справи підступні духовним судам і про покарання за різні види злочинів. Заключення

11. Рецепція (запозичення окремих законодавчів актів) візантійського права після прийняття Руссю християнства мала значний вплив на формування правової системи Києво-Руської держави. Рецептоване візантійське право поглибило й збагатило національне давньоукраїнське право новими юридичними поняттями і дало поштовх розвитку вітчизняного законодавства княжої доби. Насамперед із Візантії запозичувалися норми церковного (канонічного) права. Найбільш авторитетним із тієї категорії візантійських джерел права на Русі були "Номоканони" (інша назва -"Кормчі книги"), які видавалися синодами, вселенськими соборами чи окремими єпископами. До складу "Номоканонів" входили правила Апостолів, Отців церкви, постанови Вселенських соборів, численні закони візантійських імператорів, що стосувалися церковних справ. Усі вони мали загальну назву - канони, і служили для позначення правил поведінки (чи норм), згідно з якими поведінка людей визнавалася правильною чи неправильною.

Разом із "Номоканонами" на Русь прийшли й світські збірники візантійського права. До найбільш впливових збірників серед тих, що побутували на Русі, належали передовсім два: "Еклога" та "Прохирон". Перший збірник було укладено у Візантії VIII ст. Він складався з 18 статей. Більшість - 16 - статей "Еклоги" містили норми приватного права. В них йшлося про дарування, спадкування, свідків тощо. Останні дві статті збірника врегульовували кримінально-правові відносини та процес поділу воєнної здобичі. "Прохирон", складений у IX ст., за змістом був подібний до "Еклоги" і в 878 році скасував її. У його 40 статтях містилися норми, які регулювали цивільні, кримінальні, частково судові та церковні правовідносини. Згадані збірники були винятково пам'ятками світського візантійського права. Перш ніж прийти на Русь, вони були чинними у Візантії.

До джерел руського права належать також збірники-компіляції з грецького та слов'янського права, які вже укладалися на Русі. З таких збірників до нас дійшло два: "Закон судний людям " та "Книга законнія". Норми, що містились у першому документі, свідчили про нього як про кодекс кримінального права, із характерною особливою суворістю кримінальної репресії. Це юридичний збірник, укладений болгарським царем Гимеоном, який є переробкою деяких візантійських і давньоєврейських законів. Щодо "Книги законнія", то вона містить постанови приватного і кримінального права. Цей збірник складається з чотирьох частин: візантійського рільничого закону (укладений у VII ст.), законних книг про покарання, про розлучення і про свідків. "Книга законнія" була досить поширеною на давньоруських землях, тому окремі її норми можемо знайти у складі "Руської правди".

12. «Руської правда » розрізняла право власності і право володіння. Право власності - фактичне володіння речами. Право власності-сукупність правових норм, що регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням, розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд. Володіння - можливість власника утримувати річ, яка на законних підставах належить йому.Право власності. Об’єктом права власності могли бути рухомі (одяг, зброя, прикраси, худоба, продукти промислів, збіжжя)і нерухомі речі. Холопи, челядь та їхні народжені діти, все, що набував раб, вважалися за майно володільця. Суб’єктами права власності є фізичні особи і юридичні (монастирі, громади, роди). Не могли бути суб холопи

Земельна власність існувала у вигляді общинної власності, князівських володінь, боярських і монастирських вотчин. Власність общини на землю базувалася на природному праві; князівська набувалася освоєнням пустопорожніх земель і захоплення общинних, а боярська і монастирська збільшувалася за рахунок князівських пожалувань.Князь- верховний власник земель міських громад. Власність можна було купувати, продавати, давати в позику, заставу.У випадку неправомірного володіння річчю власник річчі міг вимагати з правопорушника компенсацію за незаконне використання речі. За переорювання межі та знищення межового знака, незалежно від соціального статусу власника, штраф був однаковим -12 грн. Це означало, насамперед, захист самого принципу власності, а не об'єкта і не особи, на майно якого посягав зловмисник. За договором 911р. князя Олега з греками заборонялося проводити самочинні обшуки чужих осель навіть тоді, коли на її власника падала підозра у переховуванні краденого. Якщо хтось загубив свою річ (коня, зброю, одяг, худобу) або її викрали, треба було публічно заявити про пропажу. При цьому господар речі не мав права самовільно її повертати, а тільки через відому нам процедуру — звід. Зазначена норма мала на меті не допустити самоуправства, незаконних обшуків, конфіскацій чи інш зловживань під час розшуку і повернення вкрадених речей

Договір Русі з Візантією 911 р., а пізніше й Руська правда вирізняють успадкування за законом і за заповітом тільки членами родини.Першим спадкоємцем був молодший син власника( принцип мінорату).

Суб’єкти володіння:-Вільні особи павоздатні та дієздатні,-Юридичні особи

Не могли бути суб’єктами правоздатності холопи, патріархальні раби.

Юридичні особи – державні установи, церкови, монастири, міські та сільські громади, купецькі спілки.

Рухоме майно:-раби- гроші

Нерухоме майно – оброблені земельні ділянки (державні, сільські, луки, ліси) бортні ліси-Дуброві гони

13. Шлюб – відносини між ч і ж в процесі введеннян спільного життя із метою продовження людсього роду. Шлюб вважали договором (добровільна угода про спільне життя) та божественним проявом.

Шлюб заключався в різних формах: 1 форма виникла в дохристиянську добу і підтримувалася церквою. – умовне викрадення, договори купівлі, привелення молодим молодої до свого або батьківського маєтку – мало зак весіллям. 2 форма – вінчання (20%) Шлюбний вік для нареченого наставав із 14 років, а для нареченої — з 12-річного віку. Більше двох разів одружуватися не дозволялося. Священикам заборонялося благословляти такий союз, адже за порушення цієї норми їм загрожувало відлучення від церковного сану.

Заборнялися шлюби між кровними родичами до 4 покоління. Діти, які проживали разом із батьками мали питати дозволу в батьків.

11 – 12 ст. – церква починає виступати за моногогамні шлюби. Проте народна мораль не була проти полігамії та поліандрії.

Підстави для розірвання шлюбу: -Безпліддя-Заразні хвороби-По стриження в ченці-Зради-Довга відсутність особи

Після смерті чоловіка вдови залишалися за родом чоловіка до нового одруження. З др.. пол. 11 ст Зх Християнська церква стояла за забороною розторження шлюбу.Сх православна - дозволяла.РуськаПравда поділяла дітей на законно народжених і незаконнонароджений( від невільниці, заложниці) При засудженні злочинця до аотоку і розграбування його діти та жінка ткж несли часткову відновідальність.

14. В КР виникло в результаті появи й розвитку приватної власності. Право на спадщину мали лише члени сім'ї. Спадкодавець не міг передати своє майно чужій людині. Якщо він це зробив, або ж не було членів сім'ї, спадщина переходила князю (державі) як представникові публічної влади.

Успадковували за заповітом і згідно із "законом" (звичаєм) Заповіт укладався переважно усно. Писана форма вживалася рідко. Право залишати заповіт - "ряд" міг батько або мати щодо своїх дітей, і чоловік - на "виділ" - своїй дружині. Удова мала право на частину майна. У противному випадку вона мала спадкувати разом із дітьми (синами). Мати свою частину майна могла переділити між своїми дітьми або ж віддати комусь одному із синів і навіть дочок. У випадку смерті матері без відповідного розпорядження (заповіту) спадщину отримували син або дочка, при яких жила мати і які доглядали ЇЇ. Незаконні діти (від рабині) позбавлялися права спадкування. Окрім дітей, у спадщині заповідач, зазвичай, не обминав і церкву, виділяючи їй частку ("на душу померлого"). Спадкове право – правовідносини, які були пов’язані із правилами, нормами майна потерпілого спадкоємцю..

Особливості:-Спадкування наставало за заповітом, який міг бути або усним, або письмовим;-За правовими звичаяма та законами (письмовий заповіт – Духовна грамота. Усний заповіт – у присутності старости, урядовця, родичів, війта, сусідів, духовних осіб. Був непорушний)

-При відсутності заповітів починали працювати закони і звичаї

Особливості:-Осн спадкоємцями могли бути тільки сини (батьківська доля майна в першу чергу переходила до молодшого сина)

-Після смерті чоловіка – вдова йшла на утримання молодшого сина.

-Дочки спадок не отримували, вони мали свою частину в спадковому майні братів, яку вони використовували для посагу при своєму одруженні.

-Виняток – для знатних боярських дочок, які при відсутності братів могли отримати спадкове майно.-Діти могли бути позбавлені спадку у разі неповаги до батьків -«Виморочене майно» - майно, яке залишалося не успадкованим і переходило до держави в особі князі.

Суперечки з приводу розподілу спадщини звичайно становили компетенцію церковних судів. Проте відомі випадки, коли й князівські отроки розподіляли спадщину.

15.Зобов’язальне право один з інститутів цивільного права.Існування на Русі приватної власності на рухомі і нерухомі речі сприяло розвиткові зобов'язаного права. За загальним правилом зобов'язання виникають із договорів чи угод. Договір — це домовленість (письмова чи усна) між двома чи кількома особами, або між особою і представником державної влади.

1.— договір міни — один із найдавніших видів договорів, умови його укладання не відомі.2.Договір купівлі-продажу. Угода здійснювалася у присутності свідків чи митника (чиновника). Особливі умови стосувалися купівлі-продажу коня. Ця торгова операція повинна була проводитись у присутності свідків і митника одночасно. Мали місце факти купівлі крадених речей. Дві обставини визначали наслідки для учасників угоди: 1) в разі, якщо покупець знав, що товар крадений, — повертав його, а збитки сплачував сам злодій або особа, яка, не могла вказати, в кого його придбала; 2) в разі, якщо покупець не знав, що холоп крадений, то присягнувши, повертав його власникові й отримував назад гроші від продавця; 3. Договір поклажі — передання власних речей комусь на зберігання. На Русі значного поширення не набув. Укладався без свідків, але, якщо особа вказувала, що передала на зберігання майна більше, ніж отримала, то зберігач міг очиститися від підозри присягою. 4. Договір позики(грошей, худоби, речей, продуктів). Укладався в присутності свідків. Виняток становила позика на суму до трьох грн, коли достатньою підставою для стягнення боргу з особи, котра його не повертала, була присяга кредитора. Існує позика без сплати відсотків та із сплатою. Відсотки поділялися на річні, третні й місячні. Неузаконеність розмірів відсотків із позики і як наслідок — свавілля кредиторів (лихварів) призвело до масових хвилювань у Києві 1113р. Переяславський князь Володимир Мономах, що опинився на київському престолі внаслідок вибору мешканців Києва, істотно обмежив апетити лихварів. Відтоді відсотки могли стягуватися лише впродовж двох років, після чого поверненню підлягала лише взята в борг сума. У разі неспроможності боржника сплатити борг з власної вини, він міг бути проданий на торгу у рабство. Отримані за нього гроші розподілялися поміж кредиторами. Насамперед задовольнялися претензії іногородніх гостей, чужоземців, князя, решта розподілялась серед інш кредиторів. Борги за холопа чи челядина платив його власник.

5. Договори найму . Службовий. Відробітковий , майновий найм. При наймі необхідно було повернути річ у первозданному вигляді.

16.Банкрутство - процес, коли індивід чи організація нездатна розрахуватися з кредиторами. Банкрутство виникає внаслідок договору позики.

Договір позики — кредитні операції з грішми, продуктами, речами. Укладався в присутності свідків. Виняток становила позика на суму до 3 грн, коли достатньою підставою для стягнення боргу з особи, котра його не повертала, була присяга кредитора. Неузаконеність розмірів відсотків із позики і як наслідок — свавілля кредиторів (лихварів) призвело до масових хвилювань у Києві 1113р. Переяславський князь Володимир Мономах, що опинився на київському престолі внаслідок вибору мешканців Києва, істотно обмежив апетити лихварів. Відтоді відсотки могли стягуватися лише впродовж двох років, після чого поверненню підлягала лише взята в борг сума.

Пам'ятки права розрізняли 3 види банкрутства купців:

1) добросовісне банкрутство внаслідок стихійного лиха, пожежі, аварії, розбійного нападу. В цьому разі купцеві надавалася відстрочка у сплаті боргу; 2) недобросовісне - марнотратство купця: коли купець проп’є чи програє чужий товар. Кредитор діяв на свій розсуд. Міг надати відстрочку по виконанню договору або продати купця в рабство;3) злісне банкрутство. Наставало тоді, коли неплатоспроможний боржник звертався за позикою до іногородньої особи чи іноземця і не повертав її. В цьому разі банкрут продавався в рабство, а на виручені гроші відшкодовувалися насамперед збитки князеві, потім заїжджим гостям, а залишок розподілявся між місцевими кредиторами.

17. ”Руська правда” знала досить розвинутий інститут опіки. Мета опікунства полягала у збереженні майна малолітніх дітей і передачі його їм з досягненням повноліття. Опікуна призначали органи влади (або батько за життя), як правило, з числа найближчих родичів у випадку відсутності обох батьків або якщо мати-вдова вдруге виходила заміж. Якщо вдова одружувалася вдруге, то з найближчих родичів призначався опікун, який користувався прибутками з майна підопічного. Опікуном могла бути і стороння людина, якщо про це прямо вказувалося в заповіті. З досягненням повноліття спадкоємцями опікун мав повернути належне їм майно. Батьківський двір передавався наймолодшому із синів також тільки після досягнення ним дієздатного віку. Якщо з вини опікуна щось пропадало, то він повинен був відшкодувати збитки. Майно опікуну передавали при свідках.."Руська Правда" не згадує, які установи керували справами опіки. Можна зробити висновок, що це була церква.

Опіка:Регулювала правовідносини, які виникали внаслідок смерті батьків із метою утримання ьа виховання дітей до їх повноліття. Положення опіки ретельно розписані в Руській Правді, церковних статутах.

Після смерті батька опікуном ставала вдова (якщо за родом), добровільно або за призначенням могли буьти близькі родичі померлого за чол. Стороною (брати, дядьки)На опікунів накладалися як права, так і обов’язки (мали утримувати, годувати тощо; виховувати, навчати роботу, яку вони знають). Мали також доглядати майно неповнолітнього. Якщо не виконували – відповідальність від моральної до кримінальної.Вони маоли право на користування майном підопічних, отримувати прибутки.

18. Поняття злочину Кримінальне право-галузь права, сукупність юридичний норм, якими встановлюються засади кримінальної відповідальності. Злочини і покарання згадуються в таких писемних памятках права, як русько- візантійські договри. Однак основні відомості про кримінальне право містить Руська правда.Під злочином давньоруська пам'ятка права розуміла «обіду». Церковне законодавство знало іншу назву злочину — «гріх». Суб'єктом злочину могла бути будь-яка вільна особа, крім холопа. За холопів і челядинів матеріальну відповідальність несли їхні власники.Убивство холопа не було злочином, холопп не міг буи свідком. Об’єктами посягання злочину були особа і майно. Покарання формувалося згідно з соціальним становищем , як потерпілого, так і злочинця. Життя, честь і майно представників панівних класів захищалися суворішими санкціями, ніж життя, честь і майно простих людей.

У разі здійснення злочину групою осіб відповідальність кожного індивідуально не з'ясовувалася. Вона була однаковою для всіх співучасників. Розмір штрафу не ділився, а множився відповідно до кількості учасників. Стосовно віку кримінальної відповідальності, то таких відомостей джерела староруського права не містять.

Об'єктивна сторона злочину розпадалася на дві стадії: замах на злочин і закінчений злочин. Закон знав поняття співучасті, і вимагав покарання усіх винних у злочині.

Суб'єктивна сторона включала в себе умисел та необережність. Мотиви злочину і початкова провина проступали не чітко. Попри те тодішня правова дійсність знає пом'якшуючі та обтяжуючі обставини у трактуванні провини. До пом'якшуючих обставин закон відносить злочини, вчинені у стані сп'яніння ,до обтяжуючих - корисний умисел. Законодавець знав також поняття рецидиву, повторності злочину (напр., у випадку конокрадства). Обтяжувало покарання і здійснення злочину одночасно декількома особами. У цьому випадку норми Руської Правди відобразили прагнення князівської влади суворіше карати колективне ”буйство”, запобігаючи у зародку можливим повстанням. Деякі вбивства були безкарні: вбивство нічного злодія, вбивство внаслідок провокації