30. Речове право( право власності)- первинний вид набуття права власності :

Самостійне виготовлення речейЗайманщина (переважно на Пд Україні, необхідно було оброблювати 16 років)-природне набуття (напр., при зміні русла течії річки, утраченої речі, знаходження скарбу:Якщо на території свогомаєтку,Із щойно купленої хати, На проїздній дорозі.

-Похідна Унаслідок пожалувань великокняжих і королівськихУнаслідок заключення договорівУнаслідок судових рішеньА) при поновленні спадкового майнаБ) унаслідок конфіскації майнаПрипинення право власності:1 унаслідок фізичної втрати майна2 юридична втрата власності =смерть Суб’єкти право власності :-Інститут невільництва відміняється - Вікові обмеження (повна дієздатність для чол. Із 14 років, для жінок із 13р. -Обмеження для осіб, які проживають разом із батьками, для ченців, для вигнанців із громади, злочинців.Об’єкти право власності:-Рухоме і нерухоме майно ( власник мав право розпоряджатися своїм майоом у багатьох випадках не питаючи про це в інш членів родини)-Розпорядження нерухомості мали обмеження(для позамельноїшляхти, похожих, вільних селян були обмеженняя при передачі спадкового майна) Правоволодіння розгядалося: А) як окремий інститут речового праваБ) як складова частина право власності разом із розпорядженням і користуванням

Володіння поділялося на -Добросовісне – набуття володіння, встановлення обрядами, яке не протирічить ні моралі, ні законам-Недобросовісне – коли особа не знала, що придбана річ не належить особі-Недобросовісне незаконне володіння – крадене.Розрізняли власність від володіння:-Фактичне утримання речей (влада)-Юридичне утримання речей (власність) Володіння встрачалося унаслідок юридичної або фізичної смерті. Нерухоме майно можк бути втрачене, якщо власник протягом 10 років не в належному стані обробляв землю.

31. Головними підставами для виникнення зобов'язань були угоди і делікти. Окрім того, зобов'язання могли виникнути для феодально-залежних людей згідно волі їхнього пана. Останній міг зобов'язати залежну від себе людину виконати певну роботу або ж передати якесь майно на користь третьої особи. Зобов'язання могли виникнути й у силу судового рішення.

Право володіння розглядалося: 1.Як окремий інститут речового права2.Як складова частина право власності разом із розпорядженням і користуванням

Володіння поділялося на добросовісне та недобросовісне. Добросовісне – набуття володіння, встановлених обрядом яке не протирічило ні моралі, ні законам.

Недобросовісне володіння: законне володіння, коли особа не знала, що не наледить продавцю.Недобросовісне незаконне володіння – крадене. Речове зобов’язання :-Зобов’язання виникало з порушенням договрів або внаслідок причинення шкоди.

Різні види договорів, порядок їх заключення юридично закріплювався в юридичних актах.Зобов’язальне паво інтенсивно розвивається. Найчастіше заключалися догвори обміну, купівлі-продажу, позику, найму, з’явл облігаційні договри, поклажі, даруванн, перевезення. Нового розвитку набував договір застави в трьох видах:-Звичайна іпотека,-Фідулятивна форма (коли річ переходить кредиторові у його тимчасове розпорядження)-Пінгуляція – право власності на заставлену річ залищається за боржником, а на кредитора переходить тільки в користь і володіння. Така форма найбільш поширена в Україні, тільки з особливою своєрідністю – застава землі проводиться по цій формі на безстроковий час. -Право виплати боргу залишалося ща всімв спадкоємцями боржника. Це надавало можливість укр. шляхті зберігати за собою право власності на старовинні маєтки та землі без права їх переходу до ін. осіб. Об’єктом договору застави могло бути не тільки нерухоме, а й рухомі речі: худоба, коні.Застава на нерухомість – у письмовій формі.Застава на рухомі речі - у словесній формі. Існував інститут спільної власності та знахідка, яка породжувала право володіння. Договори найму залишилися майновими, відробітковими та службовими, але в містах дуже широко розповсюджувалися інші види.За Лит статутом селяни похожі та непохожі позбавлялися права віддавати свою землю в наїм без дозволу господаря, навіть на одне літо.Договори поклажі, дарування, поруки характерні тим, що вони безоплатні, так само і поруки. Усі ці договори належали до облігаційного права. При договорах купівлі-продажу більше 10 кіп грошей оформлялися в письмовому виді. Позики більше 200кіп грошей повинні були заноситися до урядових книг. На випадок смерті кредитора, боржник повинен був повернути позику спадкоємцям і позика не передавалася родичам. У випадку наявності кількох боргових записів на 1 річ, кредитор більшої суми одержує річ з умовою сплати іншим кредиторам, те що залишилося.

32. Види договорів Договори у Великому Литовському князівстві укладалися здебільшого письмово у присутності свідків з дотриманням визначених символічних дій (рукобиття, могорич тощо). Угоди про землю укладалися тільки у письмовій формі. Письмова форма передбачалася і для договорів позики на суму понад 10 коп. грошей.В умовах натурального ведення господарства найчастіше застосовувалися договори обміну і дарування. З розвитком грошових відносин набуває поширення договір купівлі-продажу рухомого майна. Нерухоме майно здебільшого здавалося в оренду або передавалося у заставу. Саме застава в Литовсько-Руській державі була провідною формою забезпечення виконання зобов'язань. Договір застави рухомого майна укладався на невизначений термін. У такому разі заставодержатель звертався до суду, який призначав строк викупу, про що повідомлявся заставник. Якщо впродовж цього часу заставник не викупляв річ, то право власності на неї переходило до заставодержателя. Особливість заставного володіння Литовсько-Руської держави полягала в тому, що передаватися в заставу могли не лише особисті майнові права, а й державні посади. Правові джерела зафіксували непоодинокі факти передачі у заставу прав старости чи міського війта.Термін передачі нерухомості у заставне володіння визначався за згодою сторін. За Литовським статутом заставлене майно не підлягало давності і не переходило у власність заставодержателя, а залишалося заставою довічно, аж до викупу боржником або його спадкоємцями. Заставлену нерухомість власнику дозволялося передавати у спадщину як за законом, так і за заповітом. Але якщо у договорі застави вказувалося про перехід права власності на нерухомість у разі невикупу, то кредитор з моменту закінчення терміну ставав її власником. Рухомими речами дозволялося тільки володіти, але не користуватися. Закон встановлював форму і порядок укладення договорів, терміни позовної давності, черговість стягнень та інші норми зобов'язального права. Докладно було урегульовано договори дарування, обміну і купівлі-продажу маєтків. Чимало положень зобов'язального права регулювалися нормами звичаєвого права або грамотами, що видавалися мешканцям окремих міст чи областей.

33. Сервітут - це право обмеженого користування чужими речами (майном) з певною метою і у встановлених межах. Розвинулося сервітутне право – право користування чужими речами –лісом, сінокосом, місцями для полювання, прогону худоби тощо. Воно забороняло землеволодільцеві будувати греблі, мости, млини, змінювати течію річок, якщо це завдавало шкоди сусідам. Статути регулювали також відносини в разі знахідки коня чи худоби. Знахідка породжувала право володіння, але не була засобом набуття права власності. Так, за Першим статутом, якщо приблудиться кінь або якась інша свійська тварина, господар двору має повідомити про це владу. Якщо він протримає тварину, що приблудилася, більше трьох днів, то вважатиметься злодієм

Сервітути як унормоване право користування чужими речами були добре відомі цивільно-правовому регулюванню того часу. Мешканці укр. сіл і міст користувалися правом входу в чужі ліси за дровами і будівельним матеріалом для власного будівництва, випасу худоби, утримання бдожолиних пасік (бортей), збору грибів і ягід в чужих лісах. Сервітути передбачали також право проходу і проїзду через чужі землі. Найчастіше сервітутні права забезпечувалися нормами звичаєвого права, однак в ряді випадків вони закріплювалися також законом. Сервітутні права підлягали судовому захисту.

34. Поняття родинного права Родинне право – одна з галузей приватного права.Декілька підрозділів:-Сімейно-шлюбне-Опікунську-Сімейно-шлюбні відносини:А) сімейно-щлюбні відносини між подружжямБ) майнові відносини між подружжямВ) відносини між батками та дітьми. За родинним правом шлюбне право – договір, божественне таїнство. Церква і мораль стояли на моногамних шлюбах Підвищується для шлюбної статі шлюбний вік чол. – 14р (аби в нього сформувалася подружня свідомість), жінки – 13р.Не допускаються шлюби між кровними родичами до 4 покоління.Юридично оформлюються декілька стадій юридичного шлюбу-Заручення-Оглядини-Сватання-Весілля (також обов’язково) або вінчання .Розірвання сватання несло за собою матеріальні відшкодування. Обов’язково під час сватання – добросовісна згода.

Якщо дівчину змушували – то шлюб могли визнати недійсним.На підстави для позбавлення дітей спадку (7), відмова від одруження не впливала.

35. Умови укладення та розірвання розірвання шлюбу Юридично оформлювався, бо шлюб це таїнство.Вік одруженні був збільшений для чоловіків - 18 років (аби в нього сформувалася подружня відповідальність), для жінок з 13 років.Юридично оформлюються декілька стадій юридичного шлюбу-Заручення-Оглядини-Сватання-Весілля (також обов’язково) або вінчання Розірвання сватання несло за собою матеріальні відшкодування. Обов’язково під час сватання – добросовісна згода. Якщо дівчину змушували – то шлюб могли визнати недійсним.На підстави для позбавлення дітей спадку (7), відмова від одруження не впливала. Розіврвання шлюбу:-Довга відсутність – 6 місяців-По стриження в ченці-Зрада вітчизні.Шлюб припинявся смертю одного з подружжя або розлученняКатолицька віра забороняла розлучення, але надавада відручення від столу і ліжка – дозвіл окремого проживання соловіка і жінки.Майнові спори вирішував світський суд.

При одруженні в обов’язковому порядку оформлювалося: родина молодої вносили посаг, а молодий чоловік виплачував викуп (віно).Окремий розділ у Лит статуті про посаг і вино. Вони складали матеріальну основу подружнього життя. Визначався розміп, подальша доля посагу та віна при смерті одного подружжя або при розлученні.Якщо одружувалися представники різних станів, то в певній мірі змінювався їх статус. Особливо це стосувалося жінок шляхетського стану:-Залишали статус, але позбавлялися майна за законом та частин привілеїв-При одруженні зі шляхтичем усе поверталося-Якщо міщан одружувався зі шляхетною жінкою, то він отримував привілеї.