38. Поняття злочину в литовсько-руському праві

У кримінальному праві дедалі більше відображена станова нерівність суспільства. Це проявляється у посиленні, передусім, відповідальності за злочини для нижчих станів і зменшенні відповідальності – за злочини шляхти. Великокняжі урядовці та особи вищих станів користуються посиленою правовою охороною. На шляхетському стані обмежується захист честі й свободи. За західноєвропейським зразком кримінальне право ґрунтується на доктрині превенції злочину, що в основі своїй містить залякування як злочинця (спеціальна превенція), так і усього населення (генеральна превенція) перед вчиненням злочину.

Як і в Київській державі, у Литві спочатку не було поняття злочину.

Існували «образи» чи «обіди». Пізніше розуміння злочину змістилось у сферу порушень норми права. Відтак з‘явилися терміни «злодійство», «бой», «ґвалт», «грабіж» та ін. Отже, спочатку панівний приватноправовий елемент поступається перед дедалі сильнішим поглядом на злочин як на порушення правопорядку.

"Кривда", "виступ" або "гріх" — ці поняття знайшли широке застосування в русько-литовському праві для визначення поняття злочину.

Суб‘єктами злочину відповідно до встановленого привілеєм 1457 р. принципу індивідуальної відповідальності були окремі особи. Кримінальна відповідальність наставала за Судебником Казимира з 7-літнього, а за Другим статутом – з 14-літнього віку. Злочинець вважався винуватим, коли він усвідомлював протиправність діяння і мав волю його вчинити. Чітко розрізняється співучасть у вчиненні злочину на головних злочинців, учасників злочину, помічників і підмовників. Об‘єктами злочину могли бути усі особи, крім тих, що перебували поза правом, яких можна було безкарно вбивати.

39. Категорії та види злочинів у литовсько-руському праві

Литовський статут в його трьох редакціях виділяє наступні види злочинів:

І).Злочини проти публічного добра:

-злочини проти маєстату (злочини проти великого князя або короля). До цього часу, ще невідомі в українському кримінальному праві. Найтяжчим видом цього злочину була змова проти володаря:проти його життя чи здоров’я. До злочинів проти маєстату належали: критика великокняжих розпоряджень та вироків, невідповідна поведінка у дворі господаря.

-злочини проти держави. Як і в попередню добу їх ототожнювали зі злочинами проти країни. Злочини, що скоювались в мирний час: перехід на бік ворога, повстання з метою порушення миру в країні, передача ворогам фортеці, замахи на урядовців, визволення в’язнів.Злочини, що скоювались у військовий час: втеча з поля бою, порушення спокою у бою, продаж і вивіз до ворожої країни зброї, заліза, пороху, і навіть, виробленого із заліза реманенту.Також відносили і службові злочини:хабарництво, зловживання своїм службовим становищем, неправомірні вироки, не вірне виконання службових рішень.

-Злочини проти суспільності (проти громадського спокою) . До них належали фальсифікація публічних грамот, вживання фальшивих печаток князя або урядовців, фальшування монети, заміни ваги монети, навмисна заміна мір ваги і довжини та інші. Такі злочини вважались досить небезпечними і каралися обов’язково смертною карою: «на горлі мечем»

- злочини проти релігії та церкви. До них належали: різні єресі, підмова християн перейти не на християнську віру, держати нехристиянам християнок годівниць. Але в цю добу, закони не знають таких злочинів, як чаклування, ворожіння та інші, хоча по звичаєвому праву вони каралися. Закон заохочував перехід із іудейства чи ісламу до православ'я чи католицизму. Однак перехід християнина в зворотному напрямку передбачав спалення тих, хто намовив до прийняття іншої віри;

- злочини проти сім'ї. До них відносили: укладення шлюбу проти волі батьків та за відсутності бажання потерпілої: двоєженство; викрадання заміжньої жінки з її волі чи без неї; укладання шлюбу між кровними родичами. За злочини проти сім'ї, окрім останнього, винні особи підлягали смертній карі. В останньому випадку шлюб розривався, діти вважалися незаконнонародженими, конфіскувалося половина майна злочинців;

- злочини проти моралі. До цієї групи відносилося зґвалтування. У цій справі основним доказом для суду служив крик потерпілої. Якщо вона цього не робила або ніхто не чув — факт злочину був відсутній. В разі доведення своєї правоти, потерпіла отримувала нав'язку (відшкодування за нанесені побої, рани, образу честі). Покарання могло бути відмінене в разі згоди потерпілої вийти заміж за кривдника;

ІІ).Злочини проти приватного добра

-Злочини проти життя людини.

Поділялись на

А) навмисне – належало до тяжких корисних дій, або вбивство своїх родичів

Б). звичайне вбивство.

В). вбивство легкого характеру – вбивство дитини, народженої після пологів матір’ю, а також вбивство внаслідок занедбання.

Випадкові, безкарні вбивства :вбивство при доцільній самообороні

-злочини проти тіла, мали багато відмінностей, від яких залежало визначення кари. Розрізняли: навмисні, ненавмисні, випадкові ушкодження, неспровоковані і внаслідок провокації, явні і таємні. Особливо тяжко каралися ушкодження тіла в поєдинку шляхтичів, які були заборонені державою. На міру покарання впливала вживання небезпечних і незвичайних знарядь злочину.

-злочини проти честі і свободи. Законом охоронялись лише честь та свобода шляхтичів, тому до таких злочинів належали: незаконне надбання шляхетства замах на свободу шляхтича, незаконне його ув’язнення, примусовий шлюб із жінкою шляхетського стану.

-злочини проти громадського спокою, розглядалися за зразком спокою в суспільстві і були тісно з ним пов’язані: порушення маєтків, фальшування договірних грамот на нерухоме майно, брехливе свідчення в судах при громадських спорах між двома землевласниками, порушення межі.

-Злочини проти майна: грабіж, крадіжка, злодійство. Поділялись на: тяжкі та легкі, в залежності від вартості вкраденого. Межею було 4 копи грошей. До злочинів проти майна, також належали:переховування і користування вкраденим, привласнення, обман, підпали, незаконне утримання знайденого.

-

40. Основна мета покарання в литовсько-руському праві

Покарання у праві цієї доби позначалося декількома термінами. ”Кара”, ”казнь” і стосувалася усіх видів покарань. Терміном ”провина” позначалися в основному майнові покарання і тюремне ув’язнення, а ”покутою” - тілесні та покарання метою яких є гноблення. Основними цілями покарання були :

1) залякування (Передбачалося, що за допомогою залякування жорстокими покараннями можна було утримати від вчинення злочинів або навіть виправити злочинця).

2) Відшкодування заподіяної шкоди й створення майнових вигод потерпілому за рахунок злочинця або його близьких.

3) Заподіяння шкоди (страждань) злочинцю – відплата (здійснювалася з огляду на станову належність як потерпілого, так і злочинця. При рівному становищі їх в суспільстві - за принципом ”око за око, зуб за зуб”.

41. Приватна та публічна форма покарань в литовсько-руському праві

До публічних покарань належали

1. Смертна кара.. Форми виконання смертної кари були різні , але їх усі можні поділити на :

а)звичайну

б)кваліфіковану

Найтяжчою смертною карою вважалася , якої закон не встановлював , залишаючи її судові.

2. Кари на тілі : відрубування рук , носа , гy6 і т.д. За крадіжку , злочинця карали ви рубанням рук , за аморальні злочини ніс , губи

3. Позбавлення волі . Спочатку розглядали , як превентивний засіб : затримання злочинця , а потім як засіб для примушення виплати

боргів .

Ув'язнення подлялося на легке та важке кримінальне покарання :

а ) до легкого належало , утримання в наземній частині

б ) до тяжкого , утримання в підземній частині .

Термін ув'язнення був не великим : від 3 - ох тижнів до 6 тижнів . Кожен термін , повинен був ділитися на 3 .

4. Позбавлення честі : покарання для шляхти . Прирівнювалось до кари на тілі для іншого населення . Позбавити шляхетської честі міг , як суддя , володар держави .

Шляхта позбавлялася всіх тривілеїв

1 . за злочин проти держави

2. за військовий злочин

3 . за зневагу до господаря

4. за не послух суду відібрання конфіскація майна .

5.Відібрання і конфіскація майна. Виступали тоді , як самостійне покарання Конфісковане майно йшло на покриття збитків і державі

До приватних покарань належали

1.Головщина : виплата штрафу за голову вбитого. Розмір штрафу залежав від суспільного становища потерпілого ( від 100-20 кіп грошей ) .

2.Образа (нав’язка)?. Відшкодування збитків( матеріальних, фізичних).Розміри відшкодувань визнчалися залежно від якого стану особа .

Продовжували існувати , особливо в 14-15 ст . , але з появою судебників і статутів , все більш і більш витіснялися публічними покараннями . Але і після прийняття . статутів , в деяких місцевостях продовжувало існувати . Приватні покарання визначалися без втручання державних судових органів і здійснювалися самими сторонами . Більше всього приватні покарання визначалися за дрібні покарання.

Додаткові покарання :

1.конфіскація майна при покаранні на смерть або позбавлення честі

2.тимчасове або постійне вигнання за непослух громади копному суду, яке ставило злочинця поза будь-якого охоронного права

3. поневолення, яке застосовувалось для відробітку шкоди. Розповсюджувалось на дітей і жінку злочинця, якщо вони знали про злочин.

42.Впровадження статутного судочинства в Литовсько-Руській державі

Литовським статутом було фактично завершено загальну судову реформу, розпочату в 1564 році Белзьким привілеєм.

За II редакцією Литовського статуту князівство Литовське було поділене на староства, а ті в свою чергу — на повіти. Судовою реформою передбачалося створення в кожному повіті 3-х судів: земського, гродського, підкоморського.

Земський суд єдиний із тогочасних судів не залежав від адміністрації.

 Складався із судді, підсудка та писаря (3 члени суду), які обиралися шляхтою і затверджувалися королем.

 Членами земського суду могли бути лише шляхтичі повіту.

 Земський суд засідав тричі на рік. Кожна судова сесія називалася "роком" або "каденцією". Як правило, тривалість сесії становила три тижні.

 Суд розглядав цивільні справи. На практиці земському судові була підсудна не лише шляхта. В ньому розглядалися справи про злочини представників різних верств і суспільних прошарків, за які в основному передбачалися штрафи. Тільки земський суд здійснював контроль за діяльністю і правильністю винесених рішень гродським судом.

 На засідання земського суду за наявності поважних причин можна було не з'являтися двічі. Третя неявка на суд не звільняла від відповідальності.

Гродський або замковий суд не був відокремлений від адміністрації.

 Глава адміністративної влади повіту— староста був головою гродського повітового суду. Членами гродського суду були також гродський суддя та писар. Увесь склад суду призначався. Гродському судові були підсудні усі справи про тяжкі кримінальні злочини, за які передбачалася смертна кара.

 Юрисдикція гродського суду поширювалася не лише на шляхту, а й на селян, служилих людей, міщан, бояр — усіх тих, хто працював у панських маєтках. Поза компетенцією гродеьких судів перебували жителі міст, що володіли магдебурзьким правом.

Підкоморський суд — це спеціальний повітовий суд, що розглядав земельні спори, пов'язані із визначенням кордонів маєтностей.

 Із числа осіб, рекомендованих шляхтою, князь призначав підкоморія, який і здійснював судочинство. Підкоморій призначався довічно або до "милості" Господаря. Суд провадився однією особою — підкоморієм або коморником. Рішення ухвалювалися з виїздом на місце спору.

 Свідками на підкоморському суді могли бути лише християни різноманітних станів. На суді заслуховувалися не менше 9 свідків, які попереджалися підкоморієм про відповідальність перед Богом за неправдиві свідчення.

Апеляційною інстанцією для всіх трьох повітових судів був Великий князь Литовський.

43.Особливості копного судочинства в XV-XVIII століть:

 Активізуються в XV-XVI ст., бо укр.землі підпадають під владу Речі Посполитої

 Державна влада включала копні суди в держ.систему

 Розглядали справи сільського населення

 Мали право виносити всі види покарань , включно із смертною карою

 Не мали права розглядати злочини проти держави

 Не мали постійного місця перебування

 Збиралися періодично

 Поєднував слідчі і судові функції

 Суд здійснювали обрані населенням копного округу судді-«копні мужі»

Групи копного суду( у кожної були свої судді)

1)Гаряча копа- займалися попереднім слідством(знаходили докази)

2)Генеральна копа-безпосередній судний розгляд(судове слідство, суд займав нейтральну позицію). Процес проходив за звичаєвим правом, усно, гласно , публічно.

3)Завита копа- виконання вироку.

Якщо це була цивільна справа,то виконання накладалося на того ,хто виграв.Якщо кримінальна-на місці.Якщо смертна кара-переносилося до замкових судів,які приймали справу.Виконував вирок палач, за це отримував зарплатню.

44. Основні види доказів в литовсько-руському процесуальному праві.

1.Признання , було важливе , коли воно невимушене.

2. Документи . Поділялися на : публічні та приватні . Найважливішими були виписи із урядових книг

3.Огляди і речові докази : на тілі і майнові

4. Свідки . Поділялися на:

а ) урядових . До урядових належали старости , возні . Свідками могли бути тільки християни доброї слави і дорослого віку

6 ) приватних . Присягу приносили свідки однієї з сторін. За неправдиві свідчення встановлювалися санкції.Свідок повинен був відповідати за той злочин, що і обвинувачений як співучасник

5 . Присяга , складалася сторонами разом із своїми свідками , інколи тільки одна

Нововведення:

6.Допити на муках , тортури ,але мучити мали право тільки протягом 1 доби, тричі, без пошкодження здоров’я і тіла.

45.Поняття інквізиційного процесу(«скрутинія») в литовсько-руському праві.

Скрутинія - особливий вид інквізиційного процесу.

За дорученням суду судді ( скрутатори ) проводили слідство по найважчих злочинах на місці вчинення. Здебільшого в злочинах проти держави та проти церкви, релігії. Здебільшого судовий процес був тасмний і закритий .

 Свідки допитува¬лись, як правило, за відсутності звинувачених, а протоколи зізнань були згодом на "розправі" єдиним доказом.

 Давати свідчення під час скрутинії були зобов'язані всі, кого покликали скрутатори і в цьому була засаднича різниця між ними і звичайними свідками, що їх кликала до суду приватна сторона, і які не мали обов'язку зізнаватися.

 Скрутинію допускали суди центральні та місцеві від однієї чи обох процесуальних сторін, якщо їхні докази виявилися сумнівними.

 Зазвичай скрутинію застосовували у справах, що загрожували найважчими карами і то передусім тоді, коли злочинця піймано на "гарячому вчинку", коли справа йшла під розгляд центральних судів, як суду першої або другої інстанції.

 Скрутинію проводили судді в присутності возних та, як прави¬ло, у присутності трьох "шляхетських" свідків. Центральні суди делегували двох своїх суддів, а великий князь - двох-трьох урядовців того повіту, в якому скрутинію проводили

 Скрутатори заслуховували свід¬ків без присутності сторони звинувачення, свідчення записували, опе¬чатували та зберігали до "розправи", на яку сторони повинні були з'яви¬тися з викликом скрутаторів.

 При оголошенні вироку свідчення скрутинії могли бути головним доказом.