71. Компетенція великокняжого суду Русі кінця іх-початку хiv ст.

На рішення громадських судів можна було скаржитися до княжих судів.

Справи розглядав київський князь або особисто або радячись з боярами, родичами тощо. Судові засідання проходили при дворі або були об’їзними. Суд мав право перегляду справ в порядку їх оскарження в інших судах. Надавав право помилування чи амністії. Під час суду були присутні окремі особи, брали участь у процесі: ябедник-на зразок офіційного обвинувачувача, метальник- писар; і істці-слідчі. Дорадчим порогом в суді користувалися громадські представники- старці.

До княжих судів належали суди намісників князя , які розглядали тільки ті справи, які їм доручав князь. Справи щодо фінансів вирішував особисто князь.

Судових чиновників називали мечниками, які слідкували за виконанням судових постанов. В ранньофеодальних країнах ( у тому числі і в Київські Русі) суд не був відділений від адміністрації.

72. Церковна юстиція в Україні кінця X- XVIII ст.

Церковні суди з’являються з моменту прийняття християнства . Церковним судам ,за княжими грамотами ,надавалося право розглядати справи , суб’єктами яких були:

● духовні особи

● утриманці церкви

Також церковні суди розглядали тільки окремі категорії справ: злочини проти церкви і віри; злочини проти моралі ( розпуста); справи, пов’язані з розподілом спадкового майна.

Церковні суди при винесенні рішень керувались кодексами Візантійського права, княжими статутами тощо.

Не всі церковні громади мали право на здійснення правосуддя.

Єдиними апеляційним органом була посада Київського князя.

В литовсько-руську добу церковні суди розглядали справи про порушення догматів християнської віри та церковних об-рядів, про розлучення, майнові спори подружжя, спадщину, другий діяв подібно до суду феодала (пана), яким була церква, щодо залежних від церкви людей.

За доби Гетьманщини церковні суди мали значно обмеженішу компетенцію, ніж у попередній період. їм підлягали справи, що стосувалися внутрішнього життя, а також питання про шлюб і сім'ю.

73. Центральні судові органи Литовсько-Руської держави XIV-XVI

До центральних судових органів Литовсько-Руської держави належали: суд великого князя, суд панів-ради.

● суд великого князя. Ним розглядалися найважливіші справи, а також ті, які князь самостійно обирав до свого провадження. Коли підсудними були найвищі державні посадовці, члени пани-ради, найбільші землевласники, засідання проводилися спільно з панами-радними. Даний суд був найвищою апеляційною інстанцією для всіх судів. Великокнязівський суд працював сесійно.

● суд панів-ради. Функціонував спільно з князем. За відсутності останнього здійснював судочинство колегіально, без його участі. Збирався двічі на рік, йому були підсудні всі справи, що надходили на розгляд великого князя, зокрема скарги на старост і воєвод

Існували спеціальні центральні суди:

● комісарський суд. Суд, відомий з XV ст. Складався з призначених князем на кожен окремий процес комісарів. Розглядалися земельно-межові спори з виїздом на місце для з'ясування обставин і проведення судового засідання. Від середини XVI ст. покликаний був розв'язувати спори між великокнязівською земельною власністю і шляхетською;

● асесорський суд. Суд, відомий з XVI ст., складався з призначених суддів із членів панів-ради. Розглядалися будь-які справи за князівським дорученням. Вирок погоджувався з князем, був остаточним і оскарженню не підлягав;

● маршалківський суд. Працював одноосібно чи колегіально за особистим дорученням князя. Судді виїжджали на місце конфлікту, мали право ухвалювати рішення без погодження з князем. У такому разі верховному судді могла бути подана апеляція. Суд очолював маршалок двірський — особа, що управляла князівським господарством, чи великий маршалок — особа, що керувала обслуговуючим персоналом князя у місцях його перебування. Останній скликав засідання панів-ради, стежив за порядком на них, представляв послів. Розглядав справи про злочини у місцях перебування князя, замах на князя, панів-радних чи депутатів сейму.

74. Провінційні судові органи Литовсько-руської держави XIV- XVI ст.

Провінційні суди поділяліся на державні та недержавні.

До державних належали:

1. Регіональні суди:

– суд воєвод, старост, намісників;

– суд за їхнім дорученням: суди намісників воєвод і старост.

2. Доменіальні суди.

До недержавних судів належали:

– церковні суди-Розглядали справи про порушення догматів християнської віри та церковних об-рядів, про розлучення, майнові спори подружжя, спадщину

– суди в містах з магдебурзьким правом;

– третейські та полюбовні суди- створювались для розгляду цивільних і земельних справ;

– копні суди-розгяладали всі категорії справ і мали право виносити всі види покарань;

– суди для іновірців.

Були сеймикові суди в повітах які розглядали справи шляхти.

До середини XVI ст. найпоширенішими й найкомпетентнішими органами правосуддя на українських землях Литовсько-Руської держави були воєводські та старостинські (замкові) суди. Старостинський суд мав досить широку сферу судової компетенції, до якої входили як кримінальні, так і цивільні справи. Судові урядники розглядали питання про збройні напади, пограбування, крадіжки, вбивства, підпали, зґвалтування, побиття, оголошували про втечі селян, селянські бунти та заворушення, самовільну забудову, несплату боргу, невиконання інших зобов'язань, межові земельні суперечки, встановлення та регулювання податків. Рішення суду було неостаточним і не підлягало негайному виконанню. Старостинські й воєводські суди не були винятково шляхетськими за своїм походженням та призначенням. Вони обслуговували потреби в юридичному регулюванні всіх прошарків населення держави. Однак з активізацією процесів закріпачення селян і відчуження їх від земельної власності ця соціальна верства дедалі більше підпадала під доменіальну (вотчинну) владу панів-земле-власників. Старостинські й воєводські суди були історичними попередниками земських, гродських і підкоморських судів - органів шляхетського самоврядування, що з'явилися на українських землях після судової реформи 1564-1566 рр.