15.Регіональні відміни в розвитку туризму в Україні.

Групування регіонів за ресурсно-рекреаційним рейтингом1місце-Крим, 2-Київська, Одеська, Львівська, (високий рейтинг) 3-Івано-Франківська, Чернігівська(середній рейтинг), 4-Закарпатьська, Волинська, Рівненська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Житомирська, Миколаївська, Черкаська, Полтавська, Сумська, Харківська, Дніпропетровська, Херсонська(низький), 5-Кіровоградська,Запорізька, Донецька, Луганська.Особливо на ринку внутрішнього туризму активну діяльність проводили туристичні підприємства та органи державної виконавчої влади Вінницької, Донецької, Дніпропетровської, Тернопільської, Полтавської, Харківської областей. Відповідно до активізації туристичної діяльності зростає й обсяг наданих послуг - у 2,3 рази протягом останніх п'яти років. Найбільшою активністю визначаються м. Київ, АР Крим, Одеська, Львівська, Донецька області. Ці області, що мають порівняно розвинуту туристичну інфраструктуру і здатні забезпечити різноманітний попит на ринку як внутрішнього, так і іноземного туризму, мають і найвищий в країні рівень туристичного споживання. Рівень споживання туристичних послуг в цілому характеризується значною територіальною диференціацією, але має тенденцію до зменшення поляризаційних тенденцій. 

16.Проблеми туристсько-рекреаційного районування України.

Проблема в тому, шо єдина схема туристичного районування на сьогодні не розроблена. Частина дослідників відокремлює чотири туристичних регіони: Карпатський, Поліський, Дніпровський і Азово-Чорноморський, які, в свою чергу поділяються на 35 туристичних районів. Інші виділяють сім регіонів: Карпатський (західний), Волинсько-Тернопільський (північно-західний, або поліський), Житомирсько-Вінницький (буферний), Київський (центральний), Харківський (північно-східний), Дніпровсько-Донецький (південно-східний), Причорноморський (південний). Треті схильні об'єднувати три приморські райони в один Кримсько-Одесько-Азовський туристичний регіон, виділяючи також Карпатський туристичний район.Основою туристичного районування є рекреаційне районування, тобто поділ території на окремі таксономічні одиниці, що відрізняються туристичною спеціалізацією, структурою рекреаційних ресурсів і напрямом їх освоєння. Рекреаційні ресурси характеризуються природними умовами, площею їх поширення, тривалістю використання. Рекреаційне районування сьогодні теж не є остаточно розробленим і жорстко усталеним.У географічній енциклопедії України наводяться дві схеми поділу території країни на чотири рекреаційні регіони (Азово-Чорноморський, Дніпровсько-Дністровський, Карпатський, Кримський) і вісім рекреаційних районів (Євпаторійський, Донецький, Одеський, Приазовський, Придніпровський, Придністровський, Феодосійський, Ялтинський).

17. Підходи та принципи рекреаційного районування. Рекреаційне районування базується на загально географічних принципах:Конструктивність – мета районування, яка визначає вибір районоутворюючих ознак;Об’єктивність, яка передбачає чіткість критеріїв;Багатоаспектність, яка вимагає комплексного аналізу;Ієрархічність – поділ території на різні таксони (регіон, райони, підрайони тощо);Єдність з адміністративно-територіальним поділом.

А також на генетичному (райони виділяють на основі історичного аналізу терит. організації рекр.. господарства і прогнозу його розвитку, соціально-економічному (має за мету максимальне задоволення рекр.. потреб суспільства, раціональне викор. рекр. ресурсів)

два підходи [1]: регіональний (сукупність усіх даних про районований об'єкт) і районологічний (сукупність теоретичних основ, принципів,методів і процедур районування).