46. Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 кк).

Стаття складається з чотирьох частин (перші три є заборонювальними нормами, а четверта – заохочувальною) та примітки. Родовим об’єктом злочину є безпека руху або експлуатації транспорту. Безпосереднім об’єктом злочину є контрольоване використання транспортних засобів, перелічених у примітці до ст. 286. Додатковим необхідним або факультативним безпосереднім об’єктом – залежно від конкретного способу вчинення цього злочину – можуть виступати життя і здоров’я особи, власність, інші блага. Предметом злочину, згідно з приміткою до ст. 286, є транспортні засоби.

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 289) полягає в незаконному заволодінні транспортним засобом.

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 289 під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їхній волі. Заволодіння може здійснюватися таємно або відкрито, через обман чи зловживання довірою, угоном або захопленням транспортного засобу тощо.

Цей злочин відмежовується від злочинів проти власності, що вчиняються з корисливих мотивів, насамперед, родовим об’єктом посягання, предметом злочину, специфікою об’єктивної та суб’єктивної сторін, зокрема особливостями мотивації злочину.

Злочин є закінченим з моменту, коли винний дістав можливість керувати транспортним засобом і здійснювати рух на ньому (формальний або матеріальний склад залежно від способу вчинення злочину).

Суб’єкт злочину – це фізична осудна особа, яка не має права на користування транспортним засобом, щодо якого здійснюється незаконне заволодіння, і на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку (ч. 1 ст. 289) чи 14-річного віку (ч. 2 і 3 ст. 289). Суб’єктами цього злочину не можуть виступати: а) водії транспортних засобів, закріп­лених за ними адміністрацією підприємств, установ, організацій, в яких працюють такі водії; б) особи, відповідальні за технічний стан та експлуатацію транспортних засобів, закріплених за ними (начальник колони, інженер з експлуатації тощо); в) особи, яким власник видав доручення на управління транспортним засобом; г) співвласники транспортного засобу; ґ) особи, які користуються транспортним засобом за згодою власника чи законного користувача, хоча б ця згода і не була належно оформлена.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Заволодіння може відбуватися з будь-якою метою: для викрадення транспортного засобу, для доставки вантажу, для того, щоб доїхати до певного місця, або навіть покататися, тощо.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 289) є вчинення його: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) повторно; 3) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або погрозою застосування такого насильства; 4) з проникненням у приміщення чи інше сховище; 5) завдання значної матеріальної шкоди потерпілому (див. п. 2 прим. до ст. 185 КК).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 289) є вчинення його: 1) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства; 2) організованою групою; 3) щодо транспортного засобу, вартість якого на момент заволодіння ним у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Частина 4 ст. 289 передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.

Дії винного щодо заволодіння транспортним засобом, поєднані з позбавленням життя потерпілого, треба кваліфікувати залежно від спрямованості умислу. Якщо при цьому наявні корисливі мотиви щодо заволодіння транспортним засобом, такі дії належить кваліфікувати за п. 6 ч. 2 ст. 115, а за їх відсутності – за іншими ознаками ст. 115. Вбивство з метою полегшення заволодіння транспортним засобом для пересування необхідно кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 і ч. 3 ст. 289 КК.

Відповідно до п. 2 прим. до ст. 289 під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений статтями 185, 186, 187, 189–191, 262 КК.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 289 – штраф від 1000 до 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від 3 до 5 років; за ч. 2 ст. 289 – позбавлення волі на строк від 5 до 10 років; ч. 3 ст. 289 – позбавлення волі на строк від 10 до 15 років з конфіскацією майна.