14. Зґвалтування (ст. 152 кк).

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об’єктом злочину є статева свобода (право повнолітньої та психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу) та статева недоторканність (абсолютна заборона вступати у природні статеві контакти з особою, яка з огляду на певні обставини не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню) особи. Додатковим факультативним безпосереднім об’єктом можуть бути здоров’я, воля, честь і гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх. Потерпілим від злочину є особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від її попередньої поведінки (зокрема аморальної) та стосунків із суб’єктом злочину (перебування з ним у фактичному чи юридич­ному шлюбі).

Об’єктивна сторона зґвалтування (ч. 1 ст. 152) полягає у статевих зносинах, які поєднуються із: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи пригнічується) або 3) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (воля потерпілої особи ігнорується).

Статеві зносини – це природний (гетеросексуальний) статевий акт, тобто сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, здатне звичайно викликати вагітність. Фізичне насильство при зґвалтуванні може полягати у завданні удару, побоїв, позбавленні або обмеженні особистої волі, заподіянні легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень і спрямоване на те, щоб учинити з потерпілою особою природний статевий акт, подолати здійснюваний або очікуваний з її боку фізичний опір, пов’язаний із небажанням вступити у статевий контакт. Погроза як спосіб вчинення зґвалтування – це залякування потерпілої особи застосуванням фізичного насильства за допомоги висловлювань, жестів, інших дій (наприклад, демонстрацією зброї). Зґвалтування визнається вчиненим із використанням безпорадного стану потерпілої особи у тих випадках, коли вона за своїм психічним станом не може розуміти характеру і значення вчинюваних із нею дій (психічна безпорадність) або, усвідомлюючи це, не може чинити опір ґвалтівникові через наявні фізичні вади, наприклад, параліч, сліпоту, малолітній або, навпаки, похилий вік, тяжке захворювання, яке не є психічним, сильне сп’яніння тощо (фізична безпорадність).

Перелік способів, за наявності хоча б одного з яких статеві зносини між особами жіночої та чоловічої статі визнаються зґвалтуванням, є вичерпним. Інші форми (способи) задоволення статевої пристрасті, крім статевого акту у природній формі, складу зґвалтування не утворюють і за наявності для цього підстав кваліфікуються за ст. 153 КК («Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом»). До неприродних способів можна віднести насильницьке мужолозтво, лесбіянство, орогенітальний контакт (coitus per os) жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком, аногенітальний контакт (coitus per anum) чоловіка з жінкою, сурогатні форми статевих зносин, які імітують природний статевий акт, сексуальний садизм, сексуальний мазохізм тощо.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за даний злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 4 «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини».

Зґвалтування є закінченим злочином з моменту початку насильницького статевого акту (формальний склад).

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи.

Суб’єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел і, зазвичай, сексуальний мотив.

Кваліфікуючими ознаками зґвалтування (ч. 2 ст. 152) є вчинення його: 1) повторно; 2) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 153–155.

Особливо кваліфікуючими ознаками зґвалтування є: 1) вчинення його групою осіб; 2) зґвалтування неповнолітньої особи (ч. 3 ст. 152); 3) спричинення особливо тяжких наслідків (наприклад, смерть або самогубство потерпілої особи, втрата будь якого органа чи його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, переривання вагітності, зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом тощо); 4) зґвалтування малолітньої особи (ч. 4 ст. 152).

Погроза вбивством повністю охоплюється складом злочину, перед­баченого ст. 152, і додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує. Зґвалтування чи замах на зґвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій особі тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння, не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 121 і 152.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 152 – позбавлення волі на строк від 3 до 5 років; за ч. 2 ст. 152 – позбавлення волі на строк від 5 до 10 років; за ч. 3 ст. 152 – позбавлення волі на строк від 7 до 12 років; за ч. 4 ст. 152 – позбавлення волі на строк від 8 до 15 років.