18. Порушення недоторканності житла (ст. 162 кк).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина. Безпосереднім об’єктом злочину є право людини на недоторканність житла та іншого володіння. Предметом злочину є житло (приміщення, яке призначене для постійного або тимчасового проживання людини чи людей) або інше володіння особи (будови біля житла, земельні ділянки, гаражі, погреби, транспортні засоби тощо). Потерпілим від цього злочину може бути тільки фізична особа – громадянин України, особа без громадянства або іноземець.

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 162) передбачає такі форми: 1) незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи (будь-яке протиправне вторгнення у житло чи інше володіння сторонньої особи, здійснене всупереч її волі); 2) незаконне проведення в них огляду чи обшуку (якщо вони вчинені особою, яка не має на це право, або вчинені уповноваженою службовою особою, але за відсутності судового рішення на такі дії); 3) незаконне виселення (виселення із займаного житлового приміщення за відсутності підстав або з порушенням порядку, встановлених законом); 4) інші дії, що порушують недоторканність житла громадян (самовільне вселення до чужого житла, тимчасове використання житла без згоди його власника, незаконне проведення виїмки тощо).

Злочин є закінченим з моменту вчинення зазначених вище дій (формальний склад).

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 162) є вчинення його: 1) службовою особою; 2) із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 162 – штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до 2 років, або обмеження волі на строк до 3 років; за ч. 2 ст. 162 – позбавлення волі на строк від 2 до 5 років.

19. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 кк).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина. Безпосереднім об’єктом злочину є право неповнолітніх дітей на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток. Предметом злочину є кошти, що, за рішенням суду, підляга­ють сплаті на утримання дітей, а також кошти, різні предмети (одяг, продукти харчування тощо), які мають надаватися батьками на утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей. Потерпілим від цього злочину можуть виступати діти, на утриман­ня яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати алі­менти, а також неповнолітні чи непрацездатні діти, що перебува­ють на утриманні батьків. Неповнолітніми дітьми визнаються осо­би віком до 18 років, якщо згідно з законом вони не набувають прав повнолітніх раніше (наприклад, внаслідок одруження). Непрацездатними є повнолітні діти, які в силу фізичних чи психічних вад позбавлені можливості постійно чи тимчасово працювати (це, зок­рема, діти-інваліди І та II групи).

Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 199 Сімейного кодексу України).

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 164) передбачає дві фор­ми: 1) злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду ко­штів на утримання дітей (аліментів); 2) злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебу­вають на їхньому утриманні.

При ухиленні від спла­ти аліментів склад цього злочину може мати місце лише за наявності рішення суду, від­повідно до якого мати або батько чи інша передбачена законом осо­ба зобов’язана сплачувати аліменти. Однак, наявність рішення суду не є обов’язковою умовою притягнення винного до відповідальності за ст. 164 у випадку вчинення цього злочину у фор­мі ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездат­них дітей.

Під ухиленням від сплати аліментів розуміються дії або безді­яльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь дитини (дітей) визначеної суми алі­ментів (наприклад, пряма відмова від сплати встановлених судом аліментів, при­ховуванні заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміна місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Ухилення від утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні батьків, може полягати у незабезпеченні таких дітей харчуванням, одягом, іншими речами (насамперед, першої необхідності), ненаданні необ­хідних коштів для їх лікування, відпочинку тощо. Ухилення є злісним, якщо воно є тривалим за часом, продовжується після попередження про необхідність виконання свого обов’язку та можливість кримінальної відповідальності з боку судді чи державного виконавця, якщо мають місце неодноразові звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.

Злочин є закінченим з моменту, коли зазначене ухилення набуло злісного характеру.

Суб’єкт злочину – спеціальний. Це батьки й усиновителі (при вчиненні злочину у першій його формі) або лише кровні батьки та усинови­телі (при вчиненні злочину у другій його формі).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 164) є вчинення його особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 164 – виправні роботами на строк до 1 року або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 164 – виправні роботи на строк до 2 ро­ків або обмеження волі на строк до 3 років.