25. Шахрайство (ст. 190 кк).

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об’єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Предметом злочину є: 1) чуже приватне, колективне або державне майно; 2) право на таке майно – документ, що дозволяє отримати в свою власність майно (наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо).

Об’єктивна сторона шахрайства (ч. 1 ст. 190) полягає у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий (власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої перебуває майно) добровільно передає майно або право на майно винній особі.

Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.

Обман – це повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування фактів, повідомлення про які було обов’язковим, що вводить потерпілого в оману. Зловживання довірою – це недобросовісне використання довіри з боку потерпілого, яка породжується родинними відносинами, дружніми стосунками, знайомством, спільною діяльністю тощо.

Злочин є закінченим з моменту фактичного одержання винним чужого майна чи права на нього (матеріальний склад).

Суб’єкт злочину загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 190) є вчинення шахрайства: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) що завдало значної шкоди потерпілому.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення шахрайства: 1) у великих розмірах; 2) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190); 3) в особ­ливо великих розмірах; 4) організованою групою (ч. 4 ст. 190).

Незаконні операції з використанням електронно-обчислювальної техніки – це обманне використання можливостей і засобів такої техніки, пов’язане з умисним введенням (закладанням) в її електронну систему неправдивих (свідомо помилкових) даних, що надає можливість шахраю отримати певну суму чужих грошей (наприклад, «зламування» коду електронної системи банківських операцій і введення команди на переведення певної суми грошей на поточний рахунок зловмисника). Про зміст деяких кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак шахрайства див. у примітці до ст. 185 КК.

Слід завжди ретельно перевіряти, чи не було для вчинення шахрайства скоєно інший злочин, який створював би відповідні умови або результати якого творили б спосіб здійснення обману чи зловживання довірою. Наприклад, якщо особа самовільно присвоїла владні повноваження або звання службової особи, викрала, пошкодила або підробила документи, штампи, печатки, бланки з метою подальшого їх використання під час шахрайства, а також використала для шахрайства завідомо підроблені документи, її дії диспозицією ст. 190 не охоплюються і повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів за ст. 353 або відповідними частинами статей 357 чи 358.

Коли шахрай бере від іншої особи на її прохання гроші чи цінності начебто для передачі їх як хабара службовій особі, при цьому маючи твердий намір не передавати їх, а привласнити, вчинене слід кваліфікувати як шахрайство. Важливо зазначити, що якщо при цьому винний схилив довірливого хабародавця до дачі хабара, то його дії належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27 і ч. 1 ст. 369 та відповідною частиною ст. 190 за сукупністю.

Якщо шахрайство вчиняється службовою особою, яка з метою одержання майна шляхом обману чи зловживання довірою використала при цьому надану їй владу або своє службове становище, то дії цієї особи кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 та 364.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 190 – штраф до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до 2 років, або обмеження волі на строк до 3 років; за ч. 2 ст. 190 – штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від 1 до 2 років, або обмеження волі на строк до 5 років, або позбавлення волі на строк до 3 років; за ч. 3 ст. 190 – позбавлення волі на строк від 3 до 8 років; за ч. 4 ст. 190 – позбавлення волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна.