12. Поняття та ознаки злочину. Малозначність діяння (ч. 2 ст. 11 кк). Відмінність злочинів від інших правопорушень.

„Злочин” - ключове поняття кримінального права, своїм змістом відображає соціальну суть законодавства, його головні інститути, а також кримінальну політику держави у боротьбі зі злочинністю.

Злочин за ст. 11 КК - „передбачене цим кодексом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину”.

Основні ознаки злочину: суспільна небезпечність діяння, протиправність, винність, діяння, вчинення діяння суб’єктом злочину.

Суспільна небезпека злочину виражається в тому, що він посягає на існуючі та гарантовані державою певні суспільні відносини, а саме суспільний устрій, права і свободи людини, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля та ін.

У теорії кримінального права суспільна небезпека визначається двома критеріями: характером і ступенем.

Характер суспільної небезпечності - це якісний показник, що визначається групою соціальних цінностей, на які посягає злочин, а також співставленням у межах одного і того ж об’єкта окремих складів злочину. Якраз за характером суспільної небезпеки злочинів і побудована Особлива частина Кодексу.

Ступінь суспільної небезпечності - це кількісне вираження порівняльної небезпеки діянь одного й того ж характеру. Наприклад, зґвалтування, вчинене групою осіб ч.3 ст.152 КК, становить більшу небезпеку, ніж зґвалтування, вчинене однією особою ч.1 ст.152 КК.

Ступінь суспільної небезпечності злочину визначається сукупністю істотних ознак діяння, що впливають не лише на його юридичну оцінку (кваліфікацію), але й дають можливість відрізнити один злочин даного виду від іншого злочину того ж виду. Він залежить від тяжкості наслідків, що настали, їх характеру: загибель людей, матеріальна чи моральна шкода; способу, яким було скоєно посягання; форми вини: умисел чи необережність у тому чи іншому вигляді; мотивів, якими керувався винний під час вчинення злочину, стадії розвитку злочинної діяльності, якщо остання не була доведена до кінця, та інших обставин.

Протиправність діяння. Особа, яка вчинила правопорушення, відповідатиме за нього як за злочин тільки в тому випадку, якщо він передбачений кримінальним законом.

Винність виражається у тому, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння умисно (ст. 24 КК) чи необережно (ст. 25 КК).

Діяння - вольова усвідомлена поведінка особи, спрямована на заподіяння шкоди суспільним відносинам.

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність.

У теорії кримінального права злочин визначають як протиправне, винне, суспільно небезпечне і каране діяння.

Під караністю, як ознакою наукового поняття „злочину”, слід розуміти передбачення в КК можливості призначення покарання за будь-який злочин.

В теорії кримінального права називається ще одна ознака, характерна для поняття злочину. Мова йде про те, що за вчинення злочину в КК завжди передбачене покарання.

Більшість вчених (В. Сташис, П. Матишевський та ін.) це визначають як караність діяння. При цьому підкреслюється, що кримінальний закон, забороняючи певні діяння, передбачає за порушення цих заборон застосування покарання. Це не означає, що передбачені в кримінальному законі покарання обов’язково і в усіх випадках повинні застосовуватись за вчинення суспільно небезпечного діяння. Якщо таким чином визнавати караність, то вона не може бути ознакою будь-якого злочину (П. Михайленко). Тому, що цілий ряд статей КК передбачає можливість звільнення особи, винної у вчиненні злочину, від кримінальної відповідальності або покарання (ст.ст. 44-49, 74 КК). Покарання не може існувати без вчинення злочину і в зв’язку з цим може бути наслідком тільки реально вчиненого особою злочину. Вказана ознака логічно виводиться з ознаки протиправності, яка передбачена в понятті злочину за КК.

Злочин відмежовується від інших правопорушень за такими основними критеріями, як характер і ступінь суспільної небезпеки, суб’єкт юрисдикції, тяжкість і вид стягнень, що передбачаються за їх скоєння, суб’єкт правопорушення.

У ч. 2 ст. 11 передбачено положення, згідно з яким за певних умов діяння не розглядається як злочин. Мова йде про так звані малозначні діяння, в яких: - формально містяться ознаки діяння, передбаченого КК, тобто формальна ознака злочину присутня;- відсутня матеріальна ознака злочину, тобто діяння або зовсім не містять суспільної небезпеки, або вона є незначною. У зв’язку з тим, що чинний КК декриміналізував ряд діянь із 1 вересня 2001 р., вони не можуть розглядатись як малозначні, тому що відсутня їх кримінально-правова заборона. Малозначність діяння у зв’язку з відсутністю суспільної небезпеки не містить складу злочину, але може містити склад іншого правопорушення, наприклад, адміністративного чи дисциплінарного. У такому випадку до особи, яка його вчинила, можуть застосовуватися заходи адміністративного чи дисциплінарного впливу, які не є кримінальним покаранням. В той же час вважається неточним вжитий законодавцем в ч.2 ст.11 КК термін „істотна шкода”, так як цей термін вживається в окремих кримінально-правових нормах Особливої частини КК, що призводе до колізії між нормами. Так, якщо розповсюдження комп’ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в ці машини, системи чи комп’ютерні мережі і здатних спричинити перекручення або знищення комп’ютерної інформації чи носіїв такої інформації не заподіяло істотну шкоду дії винної особи слід кваліфікувати за ч.1 ст.361 КК, якщо була загроза завдання істотної шкоди - за ч.2 ст.15 і ч.2 ст.361 КК, а якщо істотна шкода завдана - за ч.2 ст.361 КК. Виходячи з цього, дії передбачені ч.1 ст.361 КК можуть визнаватися малозначними, згідно ч.2. ст.11 КК не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.