32. Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209-1 кк).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом злочину є сфера господарської діяльності. Безпосереднім об’єктом злочину є нормальне функціонування системи фінансового моніторингу в державі з приводу встановленого порядку обігу та захисту інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, а також правомірна діяльність цього органу.

Предметом цього злочину є: 1) інформація про фінансові операції; 2) завідомо недостовірна інформація про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов’язковому фінансовому моніторингу (ч. 1 ст. 209-1); 3) інформація у будь-якому вигляді, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу та яка не підлягає розголошенню (ч. 2 ст. 209-1). Зазначені види інформації вважаються такими, що мають обмежений доступ. Щодо розголошеної інформації, про яку йдеться у ч. 2 ст. 209-1, то вона може стосуватися не лише фінансових операцій (у т. ч. тих, які підлягають внутрішньому або обов’язковому фінансовому моніторингу), а й, приміром, отриманих уповноваженим органом відомостей про заходи, спрямовані на протидію легалізації «брудних» грошей.

Об’єктивна сторона злочину полягає у таких трьох формах: 1) повторному неподанні спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації про фінансові операції; 2) повторному поданні зазначеному органу недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу (ч. 1 ст. 209-1); 3) незаконному розголошенні у будь-якому вигляді інформації, яка надається вка­заному органу (ч. 2 ст. 209-1).

Спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу є урядовий орган державного управління, який діє у складі Міністерства фінансів України (далі – уповноважений орган) і який для виконання покладених на нього завдань має значні повноваження (наприклад, право одержувати у встановленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій інформацію, у т. ч. ту, що становить банківську або комерційну таємницю).

Фінансова операція підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80000 грн. або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80000 грн., і якщо ця операція має одну або більше ознак, визначених законодавством. Суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний подавати уповноваженому органу інформацію про фінансову операцію, що підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу, не пізніше, ніж протягом 3 робочих днів з моменту її реєстрації. Повідомлення про фінансову операцію має містити відомості, зокрема, про особу, яка здійснює фінансову операцію та особу, від імені або за дорученням якої здійснюється така операція, її вид, суму, ва­люту, в якій здійснюється фінансова операція, підстави для її здійснення, ознаки, за якими операція підлягає фінансовому моніторингу. Також суб’єкт первинного фінансового моніторингу за запитом уповноваженого органу зобов’язаний подавати додаткову інформацію, пов’язану з фінансовими операціями, що стали об’єктом фінансового моніторингу, не пізніше, ніж протягом 3 робочих днів з моменту отримання запиту. Невиконання зазначених обов’язків за наявності до цього підстав може утворювати склад аналізованого злочину.

Фінансова операція, що підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу, повинна мати одну або більше таких ознак: 1) заплутаний або незвичний характер фінансової операції, яка не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети; 2) невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи, що встановлена статутними документами цієї особи; 3) виявлення неодноразового здійснення операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов’язкового фінансового моніторингу. Внутрішній фінансовий моніторинг може здійснюватись і щодо інших фінансових операцій, коли у суб’єкта первинного фінансового моніторингу є підстави вважати, що фінансова операція проводиться з метою легалізації (відмивання) доходів.

Неподання інформації – це дії або бездіяльність особи, котра володіє потрібною інформацією і має змогу виконати покладений на неї законодавством обов’язок або вимогу уповно­важеного органу, проте умисно цього не робить. Це має місце тоді, коли особа: а) відкрито відмовляється виконати вимогу закону або уповноваже­ного органу; б) фактично не подає до уповноваженого органу у вста­новленому порядку інформацію; в) надає лише частину необхідної інфор­мації про фінансові операції. Несвоєчасне подання інформації, тобто подання її з пору­шенням встановлених термінів, тягне за собою тільки адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 166-9 КпАП).

Подання недостовірної інформації – це подання уповноваженому органу будь-яким способом (усно, письмово, в електронній формі каналами зв’язку, на магнітному носії тощо) неправдивих відомостей, тобто даних, які повністю або частково не відпові­дають дійсності і здатні ввести уповноважений орган в оману.

Повторність у складі даного злочину означає вчинення у різний час двох і більше тотожних правопорушень, зазначених у ч. 1 ст. 209. Одноразове неподання інформації або подання недостовірної інформації визнається адміністративним правопорушенням (ч. 1 ст. 166-9 КпАП).

Розголошення у будь-якому вигляді інформації означає, що особа, якій зазначена вище інформація стала відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, ознайомлює з нею сторон­ніх осіб або своєю поведінкою створює умови, які надають можливість стороннім осо­бам ознайомитися з відповідними відомостями. При цьому способи розголо­шення інформації (усно, письмово, із застосуванням засобів зв’язку, передача документів, повідомлення по телебаченню, наукових статтях, виступах тощо) можуть бути різними і на кваліфікацію за ч. 2 ст. 209-1 не впливають. Незаконність розголошення інформації полягає у тому, що воно здійснюється невідповідно до вимог законодавства (наприклад, уповноваженому органу заборонено передавати будь-кому одержану від суб’єктів первинного фінансового моніторингу інформацію, яка містить комерційну чи банківську таємницю, за винятком випадків, передбачених законом). Разом з тим передача уповноваженим органом відповідних матеріалів до правоохоронних органів, коли є достатні підстави вважати, що фінансові операції можуть бути пов’язані з відмиванням доходів або фінансуванням тероризму, не утворює складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209-1 КК. Незаконне розголошення не самого змісту інформації, яка була надана уповноваженому органу, а лише факту надання уповноваженому органу такої інформації, тягне за собою не кримінальну, а адміністративну відповідальність (ч. 2 ст. 166-9 КпАП).

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 209-1, є закінченим з моменту вчинення вдруге відповідного тотожного правопорушення – неподання інформації або подання завідомо недостовірної інформації. Якщо ж особа, наприклад, спочатку не подає відпо­відну інформацію, а згодом подає завідомо недостовірну інформацію, підстави для за­стосування ч. 1 ст. 209-1 відсутні. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 209-1 КК визнається закінченим з моменту ознайомлення хоча б однієї сторонньої особи з відповідною інформацією.

Суб’єкт злочину спеціальний: 1) призначений суб’єктом первинного фінансового моніторингу працівник, який є відповідальним за проведення фінансового моніторингу і до службової компетенції якого входить подання інформації уповноваженому органу, або керівник суб’єкта первинного фінансового моніторингу, якщо не вводилась окрема посада відповідального за проведення фінансового моніторингу (ч. 1 ст. 209-1); 2) особа, якій інформація, що надається уповноваженому органу, стала відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, наприклад, працівник суб’єкта первинного фінансового моніторингу, працівник уповноваженого органу, співробітник правоохоронного органу, працівник суб’єкта державного фінансового моніторингу тощо (ч. 2 ст. 209-1).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується уми­слом.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 209-1 – штраф від 1000 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до 2 років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років; за ч. 2 ст. 209-1 – штраф від 2000 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до 3 років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.