§ 1. Реєстрація та розірвання шлюбу громадян України з іноземцями та шлюбу

між іноземцями в Україні.

Визнання реєстрації та розірвання шлюбу

громадян України, здійснених за межами України

Правовою підставою регулювання сімейних відносин за участю іноземців та осіб без громадянства є насамперед Кон­ституція України, в якій закріплені безпосередньо пов'язані з ним основоположні засади. Це, зокрема, положення про те, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються держа­вою (ч. З ст. 51); про те, що діти рівні у своїх правах незалеж­но від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним (ч. 1 ст. 52); про пріоритет міжнародних договорів (ст. 9) тощо.

Регулювання зазначених відносин забезпечується також шостим розділом СК, в якому містяться норми як загального змісту, так й ті, що визначають порядок укладення та розір­вання шлюбу, захисту прав подружжя, батьків і дітей, визнання батьківства, встановлення над дитиною опіки та піклування, її усиновлення тощо. Так, відповідно до ст. 275 СК іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території нашої держави, мають в ній такі ж права й обов'язки у сімей­них відносинах, як і громадяни нашої держави, якщо інше не встановлено законом.

Правила цієї статті цілком відповідають положенню ч. 1 ст. 26 Конституції, згідно з яким іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користують­ся тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановле-

383

ними Конституцією, законами чи міжнародними договорами нашої держави, а також положенню ч. 2 ст. 18 Закону України від 4 лютого 1994 р. "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Проте треба підкреслити, що правильне застосування колі­зійних норм неможливе без розкриття змісту таких понять, як "громадянин України", "іноземець", "особа без громадянства". Відповідно до ст. 4 Конституції в Україні існує єдине громадян­ство, під яким розуміється правовий зв'язок особи з держа­вою, що дістає вияв у їх взаємних правах та обов'язках. Іно­земцем згідно з законодавством нашої держави визнається особа, яка не має громадянства України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а особою без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до її законодавства не вважає своїм громадянином.

Таким чином, іноземці користуються в Україні такою ж право- та дієздатністю в галузі сімейних відносин, як і грома­дяни нашої держави, тобто національним режимом (деякі винятки з цього можуть бути встановлені лише законами та міжнародними договорами України). Водночас вони не можуть вимагати визнання за ними прав, не наданих законами України громадянам нашої держави. У разі встановлення іноземною дер­жавою обмежень щодо реалізації прав і свобод громадянами нашої держави Кабінет Міністрів України може приймати рі­шення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території нашої держави. Таке рішення набирає чинності після його опублікування і може бути скасоване, якщо відпадуть підстави його прийняття (ч. З ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Оскільки особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, прирівнюються у правах і обов'язках до громадян нашої держави і щодо них законом не передбачені якісь особ­ливі правила або винятки з загальних положень, в інших стат­тях шостого розділу СК про них не згадується. Усі сімейні відносини за участю цих осіб регулюються нормами сімейного законодавства, що містяться в інших розділах СК, як і сімейні відносини між громадянами України.

Згідно з ч. 1 ст. 276 СК шлюб між громадянином України та іноземцем, а також шлюб між іноземцями реєструється в Україні відповідно до СК. Тому при цьому необхідне додер­жання умов вступу у шлюб і порядку його реєстрації, перед­бачених статтями 22—36 СК. Так, іноземець, який не досяг

384

шлюбного віку, встановленого ст. 22 СК, не має права зареєс­трувати шлюб в органі РАЦСу, незважаючи на те, що за зако­ном країни його громадянства укладення шлюбу допускається й у більш ранньому, ніж в Україні, віці. Іноземець не може вимагати реєстрації шлюбу за наявності встановлених статтями 24—26 СК перешкод, наприклад, коли він перебуває в іншому нерозірваному шлюбі, навіть якщо закон його країни допускає полігамні шлюби.

Сімейне законодавство України передбачає, що реєстрація шлюбу за релігійним обрядом, а також за місцевими звичаями не породжує жодних правових наслідків, за винятком передба­ченого ч. З ст. 21 СК випадку, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів РАЦСу. Не бе­руться до уваги й перешкоди до вступу у шлюб, встановлені законом країни, громадянином якої є іноземець, який звер­нувся до органу РАЦСу з відповідною заявою (якщо додержа-ні умови, закріплені у статтях 22—26 СК), а саме: національні, релігійні або расові обмеження, згода батьків або відповідного державного органу на укладення шлюбу з іноземцем тощо.

Тому в тих випадках, коли обоє з осіб, які бажають вступити у шлюб, або одна з них є (відповідно) іноземцями, іноземцем і за законом країни їх громадянства для укладення шлюбу між ними або між громадянином цієї країни і громадянином Укра­їни потрібне додержання певних умов (наприклад, наявність дозволу батьків або відповідного державного органу), орган РАЦСу має роз'яснювати зазначеним особам, що їх шлюб у разі його реєстрації може бути визнаний недійсним у країні їх громадянства, що призведе до порушення прав одного з под­ружжя і народжених у цьому шлюбі дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 276 СК шлюб між іноземцями, зареєст­рований в Україні у посольстві або консульстві іноземної дер­жави, є дійсним у нашій державі на умовах взаємності, якщо жінка та (або) чоловік у момент його реєстрації були громадя­нами держави, яка призначила посла або консула. З цього вип­ливає, що якщо за законами держави, яка призначила посла або консула, визнається дійсним шлюб, укладений в консуль­ській установі або дипломатичному представництві України, у нашій державі має визнаватися дійсним шлюб, зареєстрований у посольстві чи консульстві цієї держави. Такий шлюб має реєструватися за законами держави, яка призначила посла або консула. Він може бути укладений як у світській, так і в релігій­ній формі, однак з додержанням умов, передбачених законо­давством зазначеної держави.

385

Згідно зі ст. 278 СК в Україні є дійсним шлюб між інозем­цями, зареєстрований за її межами за законом держави — місця його реєстрації. Причому такий шлюб визнається дійсним не­залежно від процедури його оформлення. Так, якщо закон до­пускає релігійну форму реєстрації шлюбу або визнає дійсним фактичний шлюб, немає підстав для його визнання недійсним в Україні. Визнається дійсним у нашій державі й такий шлюб між іноземцями, зареєстрований за її межами за законом дер­жави — місця його реєстрації, який було укладено з додержан­ням умов (шлюбний вік, ступінь споріднення осіб, які не можуть перебувати у шлюбі між собою, стан здоров'я тощо), що не відповідають умовам вступу у шлюб, передбаченим нормами сімейного законодавства України.

Громадяни України, які постійно або тимчасово прожива­ють за її межами, можуть укладати шлюб між собою, а також з іноземцями. Так, відповідно до ч. 1 ст. 277 СК шлюб між громадянами України, які проживають за її межами, реєстру­ється в консульській установі або дипломатичному представ­ництві України. Згідно зі ст. 29 Консульського статуту Укра­їни, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94 (далі — Консульський статут України), це має право робити з додержанням законодавства України консул.

Таким чином, при реєстрації шлюбу між громадянами Ук­раїни, які проживають за її межами, у консульській установі або дипломатичному представництві України, застосовуються норми її сімейного законодавства, зокрема ті, що визначають умови укладення шлюбу та умови, що перешкоджають цьому (статті 22-26 СК).

Частина 2 ст. 277 СК встановлює, що шлюб між громадяна­ми України, а також шлюб громадянина України з іноземцем, зареєстровані за її межами з додержанням форми, визначеної законом держави — місця його реєстрації, є дійсними в Укра­їні, якщо немає перешкод до його укладення, встановлених статтями 24—26 СК. Закріплення такого правила обумовлене тим, що у деяких випадках реєстрація шлюбу у консульській установі або дипломатичному представництві України є не­можливою (наприклад, за відсутності у державі консульської установи або дипломатичного представництва України).

У визнанні такого шлюбу в Україні може бути відмовлено у разі недодержання укладення шлюбного віку (ст. 22 СК), добровільності (ст. 24), одношлюбності (ст. 25), а також при ігноруванні передбачених законом перешкод до вступу у шлюб (ст. 26 СК). У визнанні шлюбу між громадянами України і

386

шлюбу між громадянином нашої держави та іноземцем, заре­єстрованим за її межами, може бути відмовлено й тоді, коли за рішенням суду його визнано фіктивним, тобто укладеним без наміру створення сім'ї і набуття прав та обов'язків подружжя (ч. 2 ст. 40), а також якщо шлюб зареєстровано з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їх нащадків (п. З ч. 1 ст. 41 СК).

Отже, громадяни України незалежно від умов, передбачених законодавством конкретної іноземної держави, зобов'язані до­держувати умов укладення шлюбу, закріплених у законодавстві нашої держави.

Форма шлюбу визначається виключно законом держави — місця його реєстрації. Отже, якщо, наприклад, у державі, де зареєстровано шлюб, допускається його релігійна форма або визнається дійсним фактичний шлюб, немає підстав для від­мови у вирішенні такого шлюбу дійсним в Україні, зокрема й тоді, коли обоє або один із подружжя є громадянами нашої держави.

Відповідно до ст. 279 СК розірвання шлюбу між громадя­нином України та іноземцем і шлюбу іноземців між собою у нашій державі здійснюється за законом України, тобто у тому ж порядку (в суді або органом РАЦСу), з тих же підстав і з тими ж правовими наслідками, передбаченими статтями 105— 115 СК, що й розірвання шлюбу між громадянами нашої держа­ви. При цьому іноземці не мають права посилатись на закони своєї держави, наприклад, на ті, які забороняють розлучення, обмежують його певними умовами або примушують до розірван­ня шлюбу за расовими, релігійними чи іншими мотивами.

При розгляді в Україні судом справ про розірвання шлюбу громадян нашої держави з іноземцями, а також шлюбу іноземців між собою і спорів, що виникають у зв'язку з цим, застосову­ються норми сімейного і цивільного процесуального законо­давства України. Сімейне законодавство іноземних держав може застосовуватись у тому разі, якщо воно не суперечить закріп­леним у ст. 7 СК загальним засадам регулювання сімейних відносин.

Потреба у розірванні шлюбу може виникнути у чоловіка, дружини і під час їх перебування за межами України. Тому згідно з ч. 4 ст. 280 СК громадянин України, який проживає за її межами, має право звернутися з позовом про розірвання шлюбу до суду нашої держави, якщо другий з подружжя, неза­лежно від його громадянства, проживає за межами України. У

387

випадках, передбачених статтями 106 і 107 СК, подружжя, а за певних умов один із них, має право розірвати шлюб безпосе­редньо в органі РАЦСу. Водночас уявляється, що громадянин України, який проживає за її межами, у зазначених випадках має право звертатися з заявою про розірвання шлюбу з другим із подружжя, який також проживає за межами нашої держави, незалежно від його громадянства, до консульської установи або дипломатичного представництва України. Адже відповідно до ст. 29 Консульського статуту України консул має право не тільки реєструвати, а й розривати шлюб згідно з законодав­ством нашої держави.

Розірвання шлюбу може здійснюватись і за межами України. Тому розірвання шлюбу між громадянином України та інозем­цем, здійснене за її межами за законом відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один із подружжя проживав за межами нашої держави (ч. 1 ст. 280 СК). Це правило встановлене законом через те, що у тих випадках, коли один із подружжя проживає за межами України, розірвання шлюбу в суді або в органі РАЦСу, які знаходяться на території нашої держави, може виявитися для подружжя утрудненим. Тому, незважаючи на те, що у такому разі розірвання шлюбу в принципі можливе й в Україні, якщо обом з подружжя або одному з них з якихось міркувань зруч­ніше зробити це за місцем проживання того з подружжя, хто перебуває за кордоном, закон не перешкоджає цьому.

Подружжя вважається розлученим при поданні документа, що підтверджує наявність рішення про це суду або іншого компетентного органу іноземної держави, який згідно зі ст. 290 СК має бути легалізований консульською установою України.

Частина 2 ст. 280 СК визнає дійсним в Україні розірвання шлюбу між громадянами нашої держави, здійснене за її межа­ми за законом відповідної держави, якщо обоє з подружжя у цей момент проживали за межами України. Дане положення пов'язане з тим, що у тому разі, коли обоє з подружжя є громадянами України, але проживають за її межами, розірван­ня шлюбу в суді або в органі РАЦСу нашої держави може становити для них непереборну трудність.

Відповідно до ч. З ст. 280 СК дійсним у нашій державі визнається розірвання шлюбу між іноземцями, здійснене за її межами за законом відповідної держави. Це пояснюється тим, що закон, надаючи громадянам України, які проживають за її межами, право звертатися з вимогою про розірвання шлюбу

388

до державних органів нашої країни, не може позбавити й іноземців права звертатися до суду або іншого компетентного органу своєї держави з аналогічною вимогою. Водночас зі змісту ст. 279 СК випливає, що іноземці, які постійно про­живають в Україні, мають право розірвати шлюб у її держав­них органах.

Серед законодавчих норм, що регулюють сімейні відносини за участю іноземців, особливе місце посідає ст. 281 СК, в якій закріплено положення про визнання батьківства в Україні та батьківства, встановленого за її межами.

Згідно з ч. 1 цієї статті визнання батьківства в Україні не­залежно від громадянства батьків і дитини та місця їх прожи­вання провадиться за законом України. Тобто при цьому засто­совуються правила, закріплені у статтях 122—130 СК. Крім того, при цьому не має значення громадянство і місце прожи­вання дитини, щодо якої встановлюється батьківство. Водно­час згідно з ч. 2 ст. 281 СК якщо батьки дитини проживають за межами України, вони можуть подати заяву про визнання батьківства до консульської установи або дипломатичного пред­ставництва нашої держави. Відповідно до ст. 30 Консульського статуту України це можливо у тому разі, коли хоча б один із батьків дитини є громадянином України.