Глава 17

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ'Ї ТА РОДИЧІВ

Одним із особистих немайнових прав фізичної особи, яке поряд з іншими такими правами закріплене у другій книзі ЦК (ст. 291), є право на сім'ю. Воно охоплює низку повноважень, а саме: право на створення сім'ї; право на вибір осіб, які бажа­ють створити сім'ю; право на перебування (проживання і ви­ховання) у сім'ї; право на вибір форми організації сімейного життя; право на повагу до нього; право на підтримання зв'яз­ків з членами своєї сім'ї та родичами.

Право на сім'ю та сімейне виховання — це невід'ємне право людини. Сім'я є найкращою формою організації спільного про­живання людей і особливо виховання дітей, яка відома людст­ву. Жодні форми суспільного виховання не можуть зрівнятися з вихованням дитини у сім'ї, підтвердженням чого є численні не досить вдалі спроби замінити сімейне виховання суспіль­ним. Тому одним із завдань сімейного законодавства є захист права дитини на виховання у сім'ї. Як правило, при цьому мається на увазі проживання і виховання дитини у сім'ї своїх батьків. Однак вона наділена також правом спілкуватися з ді­дом, бабою, прадідом, прабабою, братами, сестрами та іншими членами сім'ї. Крім того, нерідко в силу тих або інших обста­вин дитина проживає з мачухою, вітчимом, а отже, й вихову­ється ними.

307

Законодавчою підставою виникнення сімейних особистих не-майнових відносин між зазначеними вище особами є насамперед ч. 2 ст. 2 СК, згідно з якою такі відносини регулюються цим Кодексом, зокрема гл. 21 '"Особисті немайнові права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів". При цьому треба наголосити на тому, що в СК вперше у сімейному законодавстві України до кола суб'єктів сімейних правовідносин віднесено прабабу й прадіда.

Баба, дід, прабаба, прадід як родичі прямої лінії споріднення мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками і брати участь у їх вихованні навіть у тих випадках, коли вони проживають окремо від них. Це право закріплене у ч. 1 ст. 257 СК. Воно грунтується на родинному зв'язку між бабою, дідом і внуками, прабабою, прадідом та правнуками. Варто звернути увагу на те, що СК встановлює право, а не обов'язок баби, діда, прабаби, прадіда брати участь у спілкуванні з внуками, правнуками та їх вихованні. Тому можна вести мову про те, що, виховуючи внуків і правнуків, вони не тільки виконують свій моральний обов'язок, а й реалізують своє право. За наяв­ності повноцінної сім'ї та нормального розвитку сімейних від­носин реалізація цього права не породжує жодних проблем.

Труднощі, як правило, виникають тоді, коли батьки дитини розривають шлюб або коли один із них помирає, а той з батьків, з ким залишається проживати дитина, не дозволяє, наприклад, батькам другого з подружжя спілкуватися з нею. Тому у ч. 2 ст. 257 СК закріплено положення про те, що батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджа­ти бабі, діду, прабабі, прадіду у здійсненні їх прав щодо вихо­вання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Суд при розгляді спору має керуватися інтересами дітей. У своєму рішенні він повинен встановлювати способи участі діда, баби, прадіда, прабаби у вихованні дитини (систематичні зустрічі, відвідування дитиною місця проживання баби, діда, прабаби, пра­діда тощо), місце і час їх спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки діда, баби, прадіда, прабаби, а також інших обставин, що мають істотне значення. Якщо інтереси дитини вимагають присутності під час побачень іншої особи (вихователя, вчителя, лікаря), суд може відобразити це у рішенні.

Стаття 259 СК встановлює права та обов'язки рідних (пов-норідних і неповнорідних) братів і сестер. Повнорідними є рідні брати та сестри, які походять від спільних батьків, а неповнорідними — рідні брати і сестри, у яких лише один із

308

батьків є спільним (якщо це батько, брати і сестри називаються єдинокровними, а якщо мати — єдиноутробними). Особистими немайновими правами братів і сестер є:

1. право на спілкування між собою незалежно від того, де і з ким вони проживають. Особливої актуальності реалізація зазначеного права набуває у тих випадках, коли в силу тих або інших життєвих обставин брати і сестри не проживають разом. Крім того, можливі випадки, коли з тих або інших причин батьки перешкоджають такому спілкуванню. З метою підтри­ мання та зміцнення родинних зв'язків законодавець і закріп­ лює право рідних братів і сестер на спілкування між собою незалежно від їх місцезнаходження і ставлення до цього їх батьків та інших членів сім'ї;

2. право повнолітніх братів і сестер брати участь у вихованні своїх неповнолітніх братів і сестер незалежно від місця їх прожи­ вання. Це право також спрямоване на захист родинних зв'язків між братами і сестрами. З найбільшою силою воно реалізується у тих випадках, коли у дітей немає батьків або коли їх батьки позбавлені батьківських прав. Життя свідчить, що у таких си­ туаціях саме старші (повнолітні) брати і сестри займаються вихованням малят. А у повноцінних сім'ях переважне право на виховання неповнолітніх дітей належить батькам (ч. 1 ст. 151 СК). Однак і за таких умов повнолітні брати і сестри можуть брати участь у вихованні своїх молодших братів і сестер.

Зазначеним правам братів і сестер кореспондує відповідний обов'язок осіб, з якими вони проживають, не чинити перешкоди їх спілкуванню, а також у разі необхідності сприяти йому. Отже, з положень ст. 259 СК можна зробити висновок, що батьки, баба, дід та інші особи, з якими проживають неповнолітні брати та сестри, зобов'язані інформувати їх про наявність у них рідних братів і сестер (як повнорідних, так і неповнорідних). Ця норма, безумовно, також спрямована на розвиток родинних зв'язків, зміцнення їх і сім'ї у цілому.

Крім зазначених вище родичів, які можуть бути учасниками відносин, пов'язаних з вихованням дітей, СК регулює подібне коло відносин, що можуть виникати між іншими членами сім'ї, які, як правило, не є родичами. До таких осіб належать мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, а також фактичний вихователь і вихованець.

Таким чином, у СК вживаються поняття "мачуха", "вітчим", "пасинок", "падчерка", однак не дається їх визначення, ос­кільки ці поняття вживалися й раніше. Так, мачухою прийнято вважати дружину (нерідну матір) рідного батька дитини, з якою батько й дитина постійно проживають однією сім'єю. Відпо-

309

відно вітчим — це чоловік (нерідний батько) рідної матері ди­тини, з яким мати й дитина постійно проживають однією сім'єю. Пасинок і падчерка — це рідні син або дочка одного з подружжя, які є нерідними для другого з них. Як правило, вони проживають однією сім'єю з тим із подружжя, хто є для них рідним батьком, матір'ю, і мачухою, вітчимом.

Стаття 260 СК закріплює право мачухи, вітчима, які прожи­вають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, брати участь у вихованні останніх. Отже, законо­давець потенційно визнає таких осіб однією сім'єю і закріплює за ними сімейні права та обов'язки.

Стаття 261 СК встановлює особисті немайнові права та обов'яз­ки особи, яка взяла у свою сім'ю дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, щодо її ви­ховання, так званого фактичного вихователя. Ним визнається особа, яка утримує і виховує дитину без призначення її опікуном останньої. Між дітьми та фактичними вихователями, як правило, немає відносин споріднення. А якщо вони є, то їх носи — це настільки далекі родичі, що закон не надає такому спорідненню правового значення. Проте відносини, що складаються між зазна­ченими особами у процесі виховання дитини, за своєю природою наближаються до батьківських. Вони належать до сімейних право­відносин. Тому фактичні вихователі наділяються такими ж не-майновими правами, що й справжні батьки дитини.

Відносини, пов'язані з фактичним вихованням дитини, анало­гічні відносинам, пов'язаним з встановленням над нею опіки та піклування. Усі вони мають бути спрямовані насамперед на забезпечення і захист прав та законних інтересів неповнолітніх дітей та їх належне виховання. Тому можна стверджувати, що фактичний вихователь зобов'язаний виховувати дитину, піклу­ватися про стан її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечувати здобуття нею повної загальної середньої освіти. Він також має право самостійно визначати способи ви­ховання дитини з урахуванням її думки та рекомендацій органу опіки та піклування.

Фактичний вихователь вправі вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, але водночас зобов'язаний не перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини. Фак­тичний вихователь, як й родичі дитини, її опікуни та піклу­вальники, може бути законним представником дитини при ви­рішенні питань, пов'язаних зі здійсненням та захистом її прав.

310

Крім зазначених вище правомочностей, пов'язаних зі спіл­куванням з дітьми та їх вихованням, баба, дід, мачуха, вітчим, фактичний вихователь та інші члени сім'ї мають право на захист своїх вихованців. Одним із основних способів такого захисту є самозахист. Згідно з ч. 1 ст. 19 ІДК це застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Уданому контексті під терміном "само­захист" треба розуміти спосіб захисту зазначеними особами своїх вихованців від порушень і протиправних посягань.

Крім того, з метою всебічного захисту прав та інтересів дітей сімейне законодавство надає переліченим вище особам статус законних представників своїх неповнолітніх і повноліт­ніх непрацездатних вихованців. Вони можуть захищати права своїх вихованців в органі опіки і піклування та в суді. При цьому ці особи можуть використовувати будь-які способи за­хисту прав, закріплені у цивільному законодавстві.

Праву дитини на виховання її бабою, дідом, прабабою, пра­дідом, сестрою, братом, фактичним вихователем кореспондує закріплений у ст. 264 СК обов'язок повнолітніх внуків, прав­нуків, пасинків, падчерок, фактичних вихованців піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда, мачуху, вітчима, фак­тичного вихователя. Законодавець не дає визначення поняття "піклування". Однак з огляду на те, що цей обов'язок закріп­лено у главі про особисті немайнові права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів, під ним треба розуміти моральну, пси­хологічну підтримку, яка передбачає обов'язок зазначених осіб спілкуватися між собою.