§ 5. Припинення, позбавлення або обмеження строком права на утримання одного з подружжя

Як правило, у разі стягнення аліментів з одного подружжя на користь другого з них право на їх одержання існує довічно.

185

Воно припиняється або може бути обмежене певним строком лише у випадках, передбачених законом.

Н. Шишагіна усі підстави припинення аліментних зобов'язань подружжя об'єднує у три групи: 1) підстави, що автоматично зумовлюють припинення цих зобов'язань; 2) підстави, вста­новлені судом; 3) підстави, які суд може врахувати¹.

Згідно з ч. 1 ст. 82 СК право одного з подружжя на утриман­ня, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу. У таких випадках право на утримання припиняється від дня настання зазначених обставин, тобто автоматично. Тому якщо після припинення права на утримання виконання рішення суду про стягнення аліментів буде продовжуватися, всі суми, одержані як аліменти, вважатимуться такими, що одержані без достатньої правової підстави, і підлягатимуть поверненню у повному обсязі, але не більш як за три роки.

Треба зазначити, що наведене положення не відзначається чіткістю. Уявляється, що наявність зазначених фактів має бути встановлена рішенням суду за позовом того з подружжя, з якого були стягнені аліменти. Таке ж рішення необхідне для стягнення безпідставно одержаних аліментів. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" ви­конавче провадження підлягає закриттю у разі прийняття судом відмови стягувача від стягнення.

Частина 3 ст. 82 СК передбачає, що право одного з подруж­жя на аліменти, присуджені за рішенням суду, може бути при­пинене також за його рішенням, якщо буде встановлено, що: 1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної до­помоги; 2) платник аліментів неспроможний надавати її.

Згідно з ч. 1 ст. 83 СК рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо: 1) подружжя перебувало у шлюбних відносинах нетривалий час; 2) непрацездатність того з подружжя, хто потре­бує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину; 3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихо­вана від другого з них при реєстрації шлюбу; 4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потре-

¹ Див.: Шишагина НА. Правовое регулирование отношений между супру­гами по предоставлению содержания: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — М., 1975. - С. 19.

186

бує матеріальної допомоги. Причому положення цієї статті по­ширюються й на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу.

Нетривалість перебування подружжя у шлюбних відносинах може бути підставою для відмови у позові про стягнення алімен­тів тому з них, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, або для обмеження обов'язку щодо сплати аліментів певним строком. Це положення може застосовуватись лише щодо колишньої дружини, колишнього чоловіка і не може засто­совуватися щодо осіб, які перебувають у шлюбі, оскільки не­відомо, скільки часу він триватиме. Нетривалість шлюбу оціню­ється судом у кожному конкретному випадку. Будь-яких крите­ріїв її визначення закон не встановлює.

Пункт 2 ч. 1 ст. 83 СК передбачає, що рішенням суду може бути позбавлено права на утримання або обмежено його строком того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, непра­цездатність якого виникла в результаті вчинення ним умисного злочину. Однак це положення суперечить ч. 5 ст. 75 СК, від­повідно до якої така особа не має права на утримання. Отже, особу, яка не має права на утримання, позбавити цього права або обмежити його строком неможливо.

Згідно з п. З ч. 1 ст. 83 СК суд може позбавити права на утримання або обмежити його строком того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, який приховав від другого з них свою непрацездатність або тяжку хворобу при реєстрації шлюбу. Це пов'язано з тим, що відповідно до ч. 1 ст. ЗО СК особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні пові­домити одна одну про стан свого здоров'я. Приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу не­дійсним (ч. 5 ст. ЗО, п. З ч. 1 ст. 41 СК). Отже, приховання тяжкої хвороби або непрацездатності є правопорушенням. Тому суд може позбавити того з подружжя, хто приховав від другого з них при реєстрації шлюбу свою тяжку хворобу чи непрацез­датність, права на утримання або обмежити його строком. Тягар доказування у такому разі покладається на того з подружжя, до якого пред'явлено позов про сплату аліментів. Відповідач має довести, що другий з подружжя знав про наявність у нього тяжкої хвороби чи непрацездатності і приховав це при реєст­рації шлюбу. Дана обставина може бути доведена за допомогою медичних документів.

Суд може також своїм рішенням позбавити права на утри­мання того з подружжя, хто свідомо поставив себе у становище

187

такого, що потребує матеріальної допомоги, або обмежити це право певним строком. Тягар доказування у такому разі несе відповідач. Він має довести, що позивач через неповажні причи­ни (наприклад, пияцтво, вживання наркотичних засобів, марно­тратство тощо) свідомо поставив себе у зазначене становище.

У перелічених у ст. 83 СК випадках, за винятком випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 цієї статті, суд може, але не зобов'яза­ний позбавити одного з подружжя права на утримання або обмежити його строком.