Глава 20 опіка та піклування

§ 1. Поняття опіки та піклування.

Умови і порядок призначення

опікуна та піклувальника

Як зазначається в літературі, поняття "опіка та піклування" не є однозначним¹. Під ним розуміють правовий інститут, тобто сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані зі встановленням, здійсненням і припиненням певних функцій. Опікою та піклуванням вважають систему способів, спрямованих на забезпечення діяльності органів опіки та піклу­вання, опікунів і піклувальників по вихованню малолітніх і неповнолітніх дітей, а також по захисту прав і законних інте­ресів недієздатних і обмежених у дієздатності повнолітніх осіб. Нарешті, в опіці та піклуванні вбачають правовідносини між опікуном, піклувальником і підопічними, а також між органами опіки та піклування й опікунами, піклувальниками.

Інститут опіки та піклування має комплексний характер. Його норми, як випливає зі змісту статей 55 і 58—60 ЦК та ст. 243 СК, регулюють відносини, пов'язані з вихованням дітей, які внаслідок смерті, позбавлення батьківських прав, хвороби їх батьків або з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також із захистом особистих немайнових і майно­вих прав цих дітей. Ці норми мають в основному сімейно-правовий характер².

Водночас, норми цього інституту регулюють відносини, спрямовані на доповнення недостатньої або відсутньої цивіль­ної дієздатності неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб. Вони передбачають представництво опікунів, піклувальників, охорону майнових прав неповнолітніх та повнолітніх осіб і тому є ци­вільно-правовими. Цивільно-правовий характер мають і норми, що регулюють відносини, які виникають у зв'язку зі встанов­ленням передбаченої ст. 44 ЦК опіки над майном фізичної особи, яка визнана судом безвісно відсутньою, фізичної особи,

¹ Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С 279; Советское семейное право. — М., 1982. — С. 239.

² Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С 10; Советское семейное право. — М., 1982. — С. 240; Матвеев Г.К. Советское семейное право. — М., 1985. — С. 196; Советское гражданское право. — Ч. I. — М., 1986. - С. 98.

місцеперебування якої невідоме, а також зі встановленням згідно зі ст. 74 ЦК опіки над майном підопічної особи, що знахо­диться в іншій місцевості, тобто не у місці її проживання. Цивільно-правовими треба визнати й норми, що регулюють відносини, пов'язані зі встановленням піклування над особами, цивільна дієздатність яких обмежена, та опіки над особами, визнаними судом недієздатними. Нарешті, інститут опіки та піклування охоплює адміністративно-правові норми, що регу­люють відносини між органами опіки та піклування, з одного боку, й опікунами, піклувальниками — з другого. Тому норми СК про опіку та піклування треба розглядати разом з нормами ЦК, які передбачають існування цього інституту.

Відповідно до ст. 243 СК опіка, піклування встановлюються над дітьми, які залишилися без батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклу­вання — над дитиною у віці від 14 до 18 років. Опіка, піклу­вання встановлюються органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК (ч. З ст. 243 СК).

Встановлення опіки над дітьми, які не досягли 14 років, і піклування над дітьми у віці від 14 до 18 років пояснюється різним обсягом їх цивільної дієздатності. Так, відповідно до ст. 31 ЦК фізична особа, яка не досягла 14 років, має часткову цивільну дієздатність (точнішим було б твердження, що мало­літня особа, як правило, є недієздатною). Вона може самостій­но вчиняти лише дрібні побутові правочини (інші правочини, за винятком тих, що передбачені ст. 68 ЦК, від імені та в інтересах підопічного вчиняє опікун, причому правочини, зазна­чені у ст. 71 ЦК, він може вчиняти лише з дозволу органу опіки та піклування) і здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороня­ються законом. Малолітня особа не несе відповідальності за заподіяну нею шкоду. Ця шкода, відшкодовується її батьками (усиновлювачами), опікуном або іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за нею. Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, зобов'язаного здійснювати нагляд за нею, а також під час перебування у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, ці заклади мають відшко­довувати шкоду, якщо не доведуть, що її було заподіяно не з їх вини (частини 1—3 ст. 1178 ЦК).

370

371

Особа у віці від 14 до 18 років відповідно до ст. 32 ЦК має неповну цивільну дієздатність, обсяг якої, однак, набагато ширший за обсяг цивільної дієздатності малолітньої особи. Так, неповнолітня особа може не тільки вчиняти дрібні побутові правочини, а й самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; бути учасником (засновни­ком) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом чи їх установчими документами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороня­ються законом; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) і розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (коштами на рахунку). Інші правочини ця особа може вчиняти за згодою її батьків (усиновлювачів) або піклувальни­ків. Водночас піклувальник не може давати згоду на вчинення правочинів, передбачених ст. 70 ЦК (між підопічним та своєю дружиною, своїм чоловіком або своїми близькими родичами, крім передачі майна підопічному у власність за договором дару­вання або у безоплатне користування на підставі договору позич­ки). Згоду на вчинення правочинів, які передбачають відмову особи, над якою встановлено піклування, від її майнових прав, він може давати лише з дозволу органу опіки та піклування (ст. 71 ЦК).

Як вже зазначалося, згідно з ч. З ст. 243 СК у випадках, передбачених ЦК, опіка встановлюється судом. А відповідно до ст. 60 ЦК суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною, і піклування над такою особою у разі обмеження її цивільної дієздатності, а також опіку над малолітньою і піклування над неповнолітньою особами, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені бать­ківського піклування.

Справи розглядаються судом у порядку окремого провад­ження з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування, думка якого враховується при призначенні опіку­на, піклувальника.

Перелік органів, які можуть встановлювати опіку та піклу­вання, наведено у пунктах 1.3 і 1.4 Правил опіки та піклу­вання. У тих випадках, коли опіка, піклування не встановлю­ється судом, згідно з п. 1.3 Правил опіки та піклування вона встановлюється районними, районними у містах Києві та Севас­тополі державними адміністраціями, а також виконавчими комітетами міських, районних у містах, сільських і селищних рад. Ведення справ, пов'язаних з опікою та піклуванням, покладається на відповідні відділи районних, районних у міс-

тах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад. Ведення зазначених справ у виконкомах районних (міських) рад здійснюють: щодо неповнолітніх — відділи освіти; щодо осіб, визнаних судом недієздатними або обмежених ним у дієздатності, — відділи охорони здоров'я; щодо дорослих дієздатних осіб, які потребу­ють піклування за станом здоров'я, — органи соціального за­хисту населення. Ці відділи виконують усю підготовчу роботу, пов'язану з призначенням опіки, піклування, деякі організа­ційні та контрольні функції. У сільській місцевості й у сели­щах справами опіки та піклування переймаються виконавчі комітети селищних і сільських рад (п. 1.4 Правил опіки та піклування).

Інститут опіки та піклування, як вже зазначалося, спрямо­ваний на доповнення недостатньої або відсутньої цивільної дієздатності неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб. Вод­ночас його завданням є охорона особистих немайнових і майнових прав та інтересів підопічних, турбота про створення їм належних побутових умов, здійснення догляду за ними і забезпечення їх лікування. Тому при призначенні особи опіку­ном або піклувальником дитини відповідно до ч. 2 ст. 244 СК орган опіки та піклування повинен враховувати її особисті якос­ті, здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Причому для цього потрібна її письмова заява (ст. 63 ЦК).

У п. 3.1 Правил опіки та піклування, де закріплені аналогіч­ні положення, зазначено, що переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікунами чи піклувальниками однієї й тієї самої дитини, надається її родичам незалежно від місця їх проживання, а також особам, у сім'ї яких проживає дитина на момент, коли виникають підстави для встановлення над нею опіки або піклування. Крім того, підкреслено, що бажан­ня дитини щодо призначення їй опікуна або піклувальника має враховуватись при досягненні нею десяти років.

Згідно з ч. З ст. 244 СК не може бути опікуном, піклу­вальником дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, особа, позбавлена батьківських прав, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини. Не мають права бути опікунами, піклувальниками особи, які перебувають на обліку чи лікуються у психоневрологічних або наркологічних закладах, особи, з вини яких тоді, коли вони були опікунами або піклувальниками, опіка чи піклу-

372

373

вання були припинені, особи, засуджені за вчинення тяжкого злочину.

Відповідно до ч. 5 ст. 63 ЦК фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників. Це може мати місце, наприклад, тоді, коли у особи, над якою встановлено опіку або піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості. У такому разі опіка над цим майном встанов­люється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна (ч. 1 ст. 74 ЦК). Особі, призначеній опікуном або пік­лувальником, видається посвідчення (п. 3.1 Правил опіки та піклування).

Рішення про встановлення опіки, піклування приймається на підставі передбачених Правилами опіки та піклування доку­ментів. Зокрема, для цього потрібні акт обстеження умов життя майбутнього опікуна або піклувальника; акт обстеження умов життя особи, яка має потребу в опіці чи піклуванні, та опис її майна; копія Свідоцтва про народження цієї особи; довідки про стан її здоров'я та здоров'я майбутнього опікуна або піклу­вальника.

Встановлення опіки та піклування над дитиною або вста­новлення опіки над недієздатною особою може бути підставою для набуття громадянства України. Так, ст. 12 Закону України "Про громадянство" (в редакції Закону України від 18 січня 2001 р. "Про громадянство України") передбачає, що дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і над якою вста­новлено опіку чи піклування громадянами України або особа­ми, одна з яких є громадянином України, а друга — іноземцем, стає громадянином України з моменту постановления рішення про встановлення над нею опіки чи піклування. А згідно зі ст. 13 цього Закону іноземець або особа без громадянства, яка проживає в Україні на законних підставах і визнана судом недієздатною, над якою встановлено опіку громадянином Ук­раїни, стає громадянином нашої держави з моменту набрання чинності відповідним рішенням суду.

Відповідно до ст. 245 СК якщо дитина постійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, функції опіку­на та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів. Аналогічне положення щодо фізичних осіб, які перебувають у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення і над якими не вста­новлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, закріплене у ст. 66 ЦК й у п. 3.6 Правил опіки та піклування.

374